Балада про хруща.

(Онуку Дмитру Бідзюрі, присвячую)

Колись я був Хрущем

І жив собі на вишні.

Літав під сонцем і дощем

Їв листя й квіти пишні.

Але, не часто був той шик.

Екстаз, від крапель клею

Тому, що триста днів на рік

Проводив під землею.

Ступити ніде, навіть крок

І сонце там не світить,

Там вічна ніч, нема зірок,

Там не сміються діти.

Я землю жер і корінці,

Гіркі й бридкі на смак.

На мене полювали всі -

Щурі, кроти і шпак.

Гноблять і кривдять повсякчас

Личинок бурого Хруща,

Викопують і пожирають нас

З коріння вишні і куща.

Ми всі є Хрущики малі,

А в головах в нас - каша.

Тому й живемо у землі,

Що вже давно не наша.

Наш друг – Мокриця і Черв’як,

Наш світ – могильна тиша.

Вже літ сімсот живем отак

Боячись, навіть Мишей.

Жирує в замку нагорі

Товстезний Щур. Чужак.

На вкраденій у нас землі.

І вже ввійшов у смак.

Ми не відстояли в бою

Свій гонор, слави блиск.

Ми мову батьківську свою

Змінили на щурячий писк.

Живуть торговець і бідняк

Без правди. І без згоди.

Тому в Хрущів усе не так:

Нема ні Бога, ні свободи.

Відьмак навчив нас жити слизько

Загнавши в гетто - чорні ями.

Тому й поклони б’ємо низько

Щуру червоному. З рогами.

Перед очима, як мара -

Брудні, обскубані Карпати,

От дожились! Що вже Щура

Ані повісити, втопити, закопати.

Хрущам – суди, тюрма, ОМОН,

Щурам і Мишам – гроші.

Злочинцям все без перепон,

А нам – короста й воші.

Печери морок, пан і клан.

Мошна долярами набита.

Смоли киплячої казан

Очікує поблиз корита…

Хрущі в холодній глибині

Чекають власну жертву.

Бандюк, на чорному коні,

Волочить Совість. Мертву.

Ох! Часто снилося мені,

Що маю ікла грубі.

Усе ввижалося у сні,

Що Тигр я. Шаблезубий.

Підземний Тигр? Я втратив страх!

Хвостом шмагнувши заревів,

І обтрусивши з кігтів прах

Стрибнув на жирних Пацюків.

Вищать Щурі: чого це так,

Його ніхто не купить?

Був Жук покірний, став хижак,

Не бреше, не тремтить, не цупить.

Катам на жах, собі на гнів

Прозріли, і давно не сови.

Устромим ікла в ворогів,

Ми не Хрущі вже! Щуролови.

Віват, загарбники Щурі!

Шануйтеся, і не живіть убого.

Ми вас оселимо в норі

Де ми жили до того.

Господь наслав щурячий сказ.

Хрущам - життя. Та їхнім чадам.

Наблизивсь комашиний час!

Конає Щур і його влада.

 

Анатолій Бідзюра, Нововолинськ Україна 19.12.2010 р. (праздник св.Миколая)

Коментарі