Не прагнув я ні розкошів, ні слави

Надіюсь, Господи ,що я іще не в санях,
Котрі готові мчати в далечінь.
Затримай тризну, хай не гряде в риданнях,
Не б”є копитом, нетерпляче, сивий кінь.

На перший поклик я одразу ж кину,
Світ, де панують злоба, алкоголь і мат.
Та більше всього мені шкода Україну.
Хто надоумить онучаток-пташенят?

Хто знищить містику безбожжя і сваволі?
Гротеск відьмацьких кубел в чудернацькій млі,
Хто визволить народ мій із неволі?
Від окупантів на моїй землі!

Ми в темряві. І мати наша плаче.
Вже двадцять літ навпомацки ідем.
Хай Бог боронить! І проблиску не бачим,
У горілчаному тумані, день за днем.

А навкруги, в червоних шароварах,
У вишиванках наших – феодальна знать!
З мішками грошей, наче люта кара,
В спокусу вводить потойбічна рать:

«Ви поклоніться нам, трудяги-українці,
Покірно нахиліть своє чоло.
Ми хижаки, а ви – слухняні вівці,
Ви й далі спіть, і хай панує зло !»

Прокиньтеся зневажені й голодні,
І спраглі правди прокидайтесь теж.
Настав наш час! Закінчилось сьогодні
Терпіння наше, що не мало меж!

Не прагнув я ні розкошів, ні слави.
І кодло холуїв навколо не збирав.
За те, що славили - наліво і направо,
Майна не крав і їм не роздавав.

Після того, як прийде час останній,
Я проросту пахучим чебрецем.
Серпанком стану, сливовим цвітом раннім,
На Україну випаду дощем.

Насмілюся я, Господи, у Тебе.
Просити в борг. Щоби мені послав
З десяток літ. Ну, до зарізу треба,
Щоб кінь з саньми у стайні постояв.

Анатоль Бідзюра, Нововолинськ, Україна

Коментарі