Моя відповідь Камишниковій

Є у нашому місті людина, яка то називає себе журналістом, то відхрещується від цієї професії – залежно від ситуації.

Не дали завадити будівельним роботам – вона журналіст, аж на всю Україну прогриміла із своїм «побиттям», а як діло до суду (ну, як у справі з “Нововолинським інформаційним порталом”) – вона не журналіст і взагалі не публічна особа. Якщо ж опублікувала неперевірені факти, наклепи чи відверті образи – даруйте, це її оціночне судження! Пише на «жовтому» сайті, третьому за рахунком, бо попередні були закриті за поширення неправдивих відомостей та наклеп. Один із них спонсорувався Партією регіонів, навіть газету видавали чималим накладом, теж «жовту», як і той сайт. А хто платив за цю газету? Невже бідна Наталія Семенівна?

Сама пише статті, сама коментує. Щоправда, під різними іменами. Незручні коментарі, які не влаштовують пані editor, на «жовтому» сайті не публікуються. Любить писати новини «за чай», ну… або не писати. Залежить від кількості «чаю». Але найбільше ця пані любить ганити мера нашого міста, хоча справно працювала його радником і заробітну платню отримувала теж справно. Десь п’янички побилися – мер винуватий! Антена на даху впала – з Новим роком, дядя Вітя! Дорога з Володимира погана – теж Сапожніков винен. Це дрібниці, що цю дорогу обслуговує облавтодор, тобто вона не належить місту, головне – оперативно подати інформацію. Хто видає свої думки за істину останньої інстанції? Камишникова Наталія Семенівна. Можна просто editor на «жовтому сайті».

Так от, шановна, у житті в нас із самого початку були рівні шанси. Я на початку життєвого шляху, навчаючись в Нововолинському ВПУ №1 (тоді ще СПТУ) на професію електрослюсара підземного, побачивши стагнацію наших шахт та хронічну невиплату зарплати, пішов із третього курсу, так і не закінчивши. Тому що не побачив перспективи. Хто знає, яка доля мене чекала б, якби не покинув училище. Але я вибрав інший життєвий шлях.

Різні заробітки були… возив м’ясо в Білорусь, на базарі стояв, потім ігрові приставки в «Універсамі» (тепер “ВОПАК”) продавав, хлопці мого мого віку і молодші добре мене пам’ятають. Потім були комп’ютори, автомобілі із Німеччини та Литви, словом, не боявся роботи – за все брався. Найголовніше те, що я в бізнесі з 17 років і гріш мені ціна, якщо не зміг би за цей час бодай щось заробити. З неба воно мені не впало. Жодного дня не працював у державній службі. Маю диплом бакалавра та магістра права. Далі що? Чому бізнесмен має бути бідний? Тепер, слава Богу, живу не тужу, по мірі можливостей допомагаю в будівництві церкви, спонсорую пару – трійку дитячих спортивних заходів, в одному заході навіть офіційний спонсор ось уже 12 років.

Щодо моїх ділянок. Планував розвивати зелений туризм. У той час такий екологічний рух тільки набирав обертів, на місті трьох старих хатин та на ділянках мали бути побудовані нові дерев’яні хати в карпатському стилі. Але криза 2010 року змусила змінити мої плани і відкласти омріяний проект. А ділянки справді є, ніхто їх приховувати не збирався і місця там дійсно мальовничі й далекі від цивілізації.

Чим ще я займаюсь? У вільний від роботи час відловлюю у соцмережах «диванних сепаратистів» (адміністраторів антиукраїнських груп), через депутатські звернення вимагаю реагування від СБУ. Як результат двох адептів «руского міра» засудили, ще двоє на даний час під слідством.

Пишу це не для вихваляння, а для того, щоб довести, що маю куди витрачати свій час, гроші та зусилля. От чого не люблю – витрачати цей час на подібні статті.

Та що я все про себе і про себе? Напевно, стільки “похвальних од”, як про мене Камишникова написала, жодна людина в нашому місті не удостоювалася. Крім, звісно, Віктора Борисовича.

А як щодо вас, Наталіє Семенівно? Думаю, що маю моральне право трішки просвітити наших читачів щодо вашої персони. Після отримання диплому філолога-русиста із відзнакою у Московському Державному Університеті (МГУ), ви влаштувалися на півставки… САНІТАРКОЮ! По ліміту, в Московську лікарню 4-го управління МЗ РСФСР (як бачите, я теж вмію робити «журналістські розслідування», хоча не є журналістом, як і ви). Простіше кажучи, міністерсько-генеральська лікарня. На сьогодні це головне медичне управління справами президента Росії. Потрапити туди без спецперевіки КГБ неможливо, навіть санітаркою. Правда, є ще один варіант. Можливо, він і пояснює цікаву позицію Камишникової щодо політичного життя в нашому місті. Але вас це влаштовувало і ви це вибрали.

До речі, чомусь ви цей факт старанно приховуєте, скромно пишучи, що працювали в Москві, не вдаючись в деталі.

Наголошую, що абсолютно всі викладені мною факти підтверджені документально, а не як у вас, типу хтось казав… я почула… подейкують… ходять чутки… люди кажуть… вангую…

Ви були радником мера з липня 2006 по 2012 рік. Шість років отримували зарплатню рівня заступника міського голови. Що такого ви радили на такі гроші? Які функції виконували? Не треба розписувати про пам’ятник Леніну, який ви нібито не дали продати і тим самим відробили свою заробітну платню радника. Ніхто не збирався його продавати, його обміняли на церковні дзвони. Ваша заробітна платня складала значно більше. У виконавчому комітеті вашу діяльність працівники запам’ятали лише притулком для собак, яких ви частенько тримали в своєму особистому кабінеті на четвертому поверсі виконкому. До речі, на даний час посада радника мера НЕ ОПЛАЧУЄТЬСЯ, чому саме для вас були зроблені такі преференції? Не підкажете? Це ж вас теж влаштовувало.

Згодом вас “пішли” і ви влаштувались (чи вас влаштували) кореспондентом ненависної вам газети “Наше місто”, яку ви так ганите. Це в часи тотального скорочення журналістів – професіоналів, які віддали газеті не один десяток років. Але ж ви працювали, не гребували! Ще й як! За ДЕСЯТЬ місяців аж П’ЯТЬ матеріалів – оце продуктивність! За що гроші отримували? Хоча я здогадуюсь. І це теж вас теж влаштовувало.

На сайтах статті Камишникової з’являлися регулярно, ну а в газеті їх щось не густо.

До речі, у свій час ви, шановна, отримали з фонду Ігоря Гузя 20 000 на встановлення огорожі. Рік минув… Оскільки на “жовтому сайті” незручні коментарі не публікуються, ставлю вам запитання: ДЕ ЦЯ ОГОРОЖА?

Бачите огорожу? І я не бачу. А вона є. Принаймні на неї Камишникова отримала 20 000 гривень. А цуцики знову хочуть їсти…

Можливо, ви не можете отримані кошти освоїти – віддайте їх тим, кому вони дійсно необхідні. Жінки вашого віку ще працюють, а от ви вже тривалий час безробітна, роботу шукати і не намагаєтесь. Справді, хто тоді буде носити щодня відра із помиями, постійно на сторінках  «жовтого» сайту слізно просити гроші і волати про цуциків, які хочуть їсти?

P.S. Пані Камишникова запрошує мене нешанованого на «Радар» для спростування маячні, яку вона написала у коментарях. Я згоден. Куди приходити? Невже бідна й безробітна «журналістка» розжилася студією? Прийду, куди скажете, на нейтральну територію. Запросимо інші ЗМІ, формат – 10 запитань ви мені, 10 я вам, по черзі. Відповіді бажано підтверджені документально. То як?

 

 

 

 

 

 


Джерело "Буг"

Леодін Климович, депутат Нововолинської міської ради. 

Коментарі

Коментарі

6

Похоже, що санітарили вони з Анатолем двох.

Мені, у своєму не такому вже й короткому житті, всяку роботу доводилося виконувати: землекопом, прибиральником, мийником вікон, в радянській армії - асенізатором у галь'юні і збирачем недопалків... Всіляка робота важлива і почесна, коли виконуючи її, заробляєш собі на шматок хліба. Гидко і бридко - красти, брехати, грабувати громаду, дурити людей одягнувши солоденьку машкару її добродія, не виконувати законів та Конституції держави будучи місцевим владним службовцем, зраджувати присягу, яку давав на вірність народу України, обдаровувати майном родичів, кумів, сватів і сумнівних друзів, яке тобі не належало... Оце є дійсно злочином проти заповідей Божих і проти рідної країни. А працювати санітакою - престижно і почесно.

 

та це ще та *****

 

Усі ви однакові......і користі від вас ніякої......

Льоня красава так опустив собачницю, що вона в істериці та конвульсіях строче що небудь на своєму сайті, аби себе виправдати перед своїми маразматичними як і сама читачами.

Я теж колись написала коментар на РАДАР, він був не довподоби пані Камишниковій, тож його не опублікували, звичайно. Хоча відповідь вона мені написала у своєму стилі.

Сторінки