Тю, тю – та й на воркутю!

Коли люди чинять, хоч якийсь спротив неправді – це вже чиста перемога. Коли ж ні – страшна поразка. У першу чергу, особиста, для тих людей, що злякались. Нинішня Україна живе у чудернацькому світі, у «Задзеркаллі» — поза своїм реальним відбитком.

Між склом і шаром срібла на дзеркалі. Ні у чому. Не спираючись ні нащо, ні на ніякі людські цінності – духовність, порядність, совість (те, що не дано помацати руками пересічному українському «казлу», бо інакше ж, не повірить!), які подібно відсутності гравітації у космічному просторі, на нас впливати не можуть.

Ми дико і недбало ставимося до Богом даних нам власної мови, походження, історії… До речі, мову ми маємо свою, власну – рідкість у неслов’янському світі. Та, як кажуть, не у ті руки потрапила. Навіть американська нація, що створила свою цивілізацію, її не має, користується чужою. Як у Північнй так і у Південній Америках. Використовують нашу мову із величезною користю для себе і наші великі північні сусіди – росіяни. Які були колись, до колонізації України, московітами, проте, не бажаючи так кликатись і прагнучи всім єством до Європи, де перебували ми у ті часи, (до 1654) назвалися за Петра І, росіянами, лукаво запозичивши цю назву у нас – русичів, русинів, руських, русів. Нічого доброго нам, до речі, ця метаморфоза, не принесла.

Слова «колесо», «пуля», «коловорот», «колимага», «колесник», «колобок», «колодец», «колокол», «колона» та величезна кількість інших, походить від українського слова «коло» (круг, (рос.), якого нема у російській. А іще ж одного із стародавніх скіфських царів, звали Колоксай – Цар-Сонце. («Коло» - сонце і «Сай» – цар) Смішно, погодьтесь, називати колесо «круглєсо» чи пампушку «круглобок», кулю – «шаруля», як і рушницю (від наших слів «рушати», «рухатись») – «движница» (вона ж «ружье» - рух). Їм і у голову не приходило порох називати «пыльрох», або «холхомскую роспись», гордість російського народного художнього мистецтва із села Хохлома, біля Нижнього Новгорода (Горький, у радянські часи) - «украинская роспись».

Селяни у нинішній Росії називаються «крестьяне», від перших українських поселенців. Хто там колупається на полі, у землі? Та це ж, християни! І так далі, і тому подібне. То тепер зрозуміло, звідки у Московію прийшли колесо, порох, копання криниць у безводних місцевостях, православна віра, народні мистецтва, хліборобство, вогнепальна зброя?.... І нема цьому числа.

Я гордий із цього, як і радий за Росію. Їм не потрібно цього соромитись. Це завдяки нам, вона стала великою європейською і світовою державою. Хоча й росіяни не бажають цього пам’ятати, та треба було б, бо про це знає увесь цивілізований світ. Ми для них, «хахли». А іще ж, воїни дружин язичника князя Святослава носили на своїх маківках «оселедці». І зовсім, це не винахід запорожських козаків. Запоріжська Січ, на відміну від нас, добре знала свою історію і походження, кольори древніх знамен і герби.

На картині знаменитого російського художника І.Рєпіна, «Запорожці пишуть листа турецькому султану», на передньому і задньому її планах, добре видно кольори штандартів козацьких полків. Ті самі, що і нині – жовті і блакитні. Першу «Исторію русовь» написав О.Пушкін. Так, так, той самий – легендарний нащадок «арапа Петра Великого», геніальний поет Олександр Сергійович.

Тими барвами користуються і сьогоднішні наші владоможці, хоча можливо, часами зі зневагою. Ми, українці, не можемо судити когось за позичені голландські кольори національного прапора чи державного герба, схожого на візантійського двоголового орла. Хоча, згідно логіки, державними кольорами держави, що інколи називає себе «Третім Римом», мали б бути «бандерівські» барви і герб Тризуб. На жаль, ми у більшості своїй, не відаємо своїх славних дідів. Хто із нас перерахує предків, скажімо, до четвертого коліна? У той час, як євреї пам’ятають своїх прабатьків до Авраама та Адама.

Ми пригноблені багатьма загарбниками, які зліталися на нашу землю, як мухи на мед. Проте, не дивлячись ні на що, ми є. Комусь гидко читати про Нововолинський міський громадський туалет у Парку Культури і відпочинку, яким принижуть і ганьблять нас, корінних українців і росіян. Пиятики, організовувані місцевою владою у Парку КіВ по «совєцькому» звичаю. Ще комусь, соромно дивитись на світлини VIP-вбиралень у міській раді, призначених для осіб із голубою кров’ю та білою кістю…

Сьогоднішня Україна – на задвірках Європи, із занедбаною культурою та забутими народними традиціями. Я давно пробачив недругам всі кривди, як особам приватним, проте до деяких, як до керівників міста Нововолинська, котрі напряму впливають на долі моїх земляків – українців, росіян, поляків… маю багато запитань на які вони не бажають відповідати.

То ж будьмо, наразі, послідовними – робімо у цих напрямках все, що можемо, не опускаймося до банального страху і підлабузництва, не продаваймося за цвілу гречку та протерміновану «кільку» в томаті, за 200 «виборчих» гривень. Це тільки на перший погляд здається, що все втрачено. Ми на порозі кардинальних змін. Бувало і набагато гірше, але наші діди не зневірювались. Маємо свою мову і територію, самостійну, хоча і не до кінця, Державу. Орієнтуймося на це. Одиниці сміливців не помітні у аморфному океані переляканих. У киселеподібному розчині слабких, розчавлених, пристосуванців, проданих і куплених, прикормлених, дурних і тих, що такими прикидаються – бо ж так легше, перевертнів і яничарів.

Будьмо мужніми, а якщо і страшно, то хоча б не показуймо цього своїм гнобителям, не заважаймо сміливцям бути тими, ким вони є насправді - мужчинами від народження. Не стараймося трансформувати їх у тремтячих, байдужих і переляканих. Не страхаймо своїх дітей – це вилізе нам боком, коли вони виростуть. Особливо це стосується чоловіків. Ви не за близьких боїтесь – за себе, за свій внутрішній психологічний комфорт, можливу втрату щоденної пляшки пива і 150 грамів чогось міцнішого. Страх – поганий помічник і порадник. Не беріть гріха на душу. Ви – мужі, воїни, козаки. Котрими були ваші діди – гайдамаки, січові стрільці, опришки, солдати УПА, жовніри Польських Сил Збройових у 2-гу Світову, герої ВВВ, в’язні сумління, партизани, зеки ГУЛАГів, шістдесятники, дисиденти… І ви ними станьте, після століть державної руїни.

Це ж так легко! – не боятись, говорити правду, не підлабузнюватись, не служити чужим, не красти… Піти, нарешті, у церкву. Поганому, там вас не навчать. Навпаки – позбудетесь страху, фобій та забобонів. Зробіть це. І не пошкодуєте.

Ви ж не хочете, щоб ваші діти стали моральними виродками і збоченцями у цьому, спотвореному нами, бездуховному, страшному і жорстокому світі, повному чудовиськ і блазнів. Ну, зважтесь, нарешті. Все буде чудово.

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», Нововолинськ, Волинь

Коментарі

Коментарі

1

100%! Дякую Вам за думку!