Фініш у справі В. Мартинюка – «терориста» № 1

Як і варто було очікувати, Апеляційний суд Волинської області своїм рішенням від 23 квітня 2013 року виправдав нововолинського терориста № 1, який уподібнюючись в’язням сталінських психушок 30-х років минулого століття, провів у психіатричній лікарні № 1 міста Луцька більше, як пів-року. Майже виправдав...  

Дика історія. Така, як і українське правосуддя та умови перебування у місцях позбавлення свободи.

Це там, на рівні міст мільйонників – Києва, Львова, Дніпропетровська та інших, у майже комфортних місцях для тримання VIP-зеків можна заперечувати навіть неспростовні факти ув’язнення політичних іншодумців, качати права та апелювати до вищих владних інстанцій. А у нас на периферії, хай Бог боронить від такого лікування! Це може застосуватись до кожного.

Хай там як – буде заперечувати наведені мною можливі докази чи ні, адміністрація цього лікувального із дозволу сказати закладу, проте, я знаю дещо із того, що творилося у його стінах. Знаю та й тільки, а довести не зможу. Немає доказів.

Ані відео, чи аудіозаписів чи хоча б свідків тих подій. А якщо так, то і говорити нічого. Як бачите із «Ухвали іменем України» судді першої інстанції, Нововолинського міського суду, яких я навіть нещодавно славив, не дуже то й переймалися майбутнім нашого бідолахи. Порушень – неміряно. Там прямо написано, що у луцьку «психушку» Василь потрапив тільки за завідомо неправдивий лист поміщений у поштову скриньку Нововолинської міської прокуратури та закладену речовину невідомого походження у бокс схову супермаркету «Вопак». І що, як вбачається, не доведено.

Вперше у моїй журналістські практиці в «Ухвалі» є посилання на «Європейську конвенцію прав людини» та «Закон України про психіатричну допомогу», що робить честь суддям даної апеляційної інституції. Проте, насторожує відсутність посилань на статті Конституції України. А там… тільки копни! І виникне питання: а кого ж судити?!

Вона (Конституція) є нормою прямої дії. Це означає, що Ви можете захищати себе у судах маючи у руках тільки Основний Закон. Це правда. І зовсім не смішно, якби не хотілося плакати…

Є великі претензії і до прокуратури. Ім’я ймовірного диригента цієї трагічно-вибухової симфонії, я знаю. Зрештою, читайте та здогадайтесь, це не важко. Вчіться самі та вчіть інших. Згодиться. На старість – як знайдете.

Фотокопію ухвали Волинського Апеляційного суду надаю.

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща». Журналіст. Нововолинськ

 

Коментарі