Ігор Пальонка розповів, як привчає молодь любити спорт

Голову Зарічанської ОТГ Ігоря Пальонку знають не лише, як досвідченого управлінця, а й любителя спорту. Він – активний уболівальник на трибунах під час різноманітних турнірів. Однак, досить часто його можна зустріти і на футбольному полі у якості гравця. Саме Ігор Анатолійович є локомотивом Зарічанської футбольної команди. Про свою поїздку у Скадовськ, роль футболу в житті та розвиток спортивної галузі в ОТГ – Ігор Пальонка розповів у інтерв’ю виданню «КОРДОН».

– Як давно ви займаєтесь спортом і які види вам найбільш до вподоби?

– Спочатку я навчався у початковій Зарічанській школі, а коли з 5 класу перейшов у школу №1 у місті Володимир-Волинський, пішов на секцію футболу і фактично по сьогоднішній день я займаюсь футболом. Коли вже розпочав навчатись у Володимир-Волинському технікумі, грав у настільний теніс. І навіть одного року зайняв 6 місце на першості міста. Що стосується інших видів спорту, то я також граю у волейбол. Мені легко даються ці ігрові види спорту.

– Але найбільше полюбляєте грати у футбол…

– 10 років працюю сільським головою у Заріччі і весь цей час граю за громаду. У нас є команда Зарічанської сільської ради. Вона здебільшого базується на гравцях з села Суходоли, Заріччя, але є хлопці і з Дігтіва, Ласкова, Федорівки.

– Який середній вік гравців у вашій команді?

– Направду, не так багато молоді зараз займається футболом. Мені 40 років і ще є мій двоюрідний брат, якому теж 40 років. А решті хлопцям – по 18, 20, максимум 30 років. Певною мірою намагаюсь показувати приклад для молоді, згуртовую їх навколо себе, доводжу, що спорт загартовує. Це трохи клопітка робота, бо зараз хлопців важко підняти. Часом я зранку їжджу і збираю їх своєю машиною, щоб вони грали у футбол. Разом з тим, спільні заняття дають змогу спілкуватись, обмінюватись ідеями і думками щодо розвитку громади.

– То ви у ролі тренера?

– Ні, я просто гравець команди. Команду ніхто не тренує – ми тренуємось самі. Один рік просили колишнього жителя села Заріччя Ігоря Анатолійовича, він тренер з футболу. Він нами займався – організовував, розставляв, давав поради. Тоді ми зайняли друге місце на першості району. Ми останні роки пропагуємо, аби грало більше наших місцевих гравців.  Рівень районного чемпіонату досить таки нормальний – залучають спонсорів і фінансують інших футболістів, адже дозволяється 3 легіонери і 2 в запасі. Ми робимо ставку на своїх, але конкуренція висока і також мусили залучити 3 легіонери.

– Вам вже вдалось вийти на обласний чи всеукраїнський рівень?

– На жаль, футбольною командою ще ні. Але нещодавно я їздив у Скадовськ грати у волейбол. У нас були змагання між старостами, сільськими головами і головами ОТГ. Є така спортивна федерація «Колос», представники якої подзвонили і попросили, аби я поїхав пограти у волейбол. Окрім цього, Волинь брала участь у змаганнях з шахів, шашок, дартсу, гирьового спорту, волейболу і настільного тенісу. Змагання були цікаві – зібралося 18 команд з усієї  України. Волинь на ці змагання від федерації «Колос» не їздила 4 роки, а цьогоріч з області зібрали 12 чи 13 представників. З Володимир-Волинського району я був один. Скажу, що ми показали непоганий результат.

– А чому волейбол, а не футбол?

– Дай Боже переживемо осінь і далі може сформуємо команду і згуртуємо на наступний рік свою футбольну команду. У нас є і футболісти, і волейболісти. Карантин вніс свої корективи і в спорт. Під час змагань у Скадовську ми грали у волейбол в закритому залі.

Крім учасників команди та 3-х суддів більше нікого не пустили. Але такі змагання потрібні. Спорт спортом, але це також і нові знайомства, зустрічі, обмін досвідом. Це цікаво, коли з’їжджаються голови ОТГ і старости з усієї країни. Я, звісно, і в Скадовську сходив на футбол поглянути – там хороший рівень, тому я загорівся перспективою зібрати на наступний рік футбольну команду. Думаю, у нас є хороша перспектива.

– Чи має молодь у Зарічанській ОТГ, яку ви очолюєте, належні умови для занять спортом?

– На території сільської ради проживає дітей до 18 років близько 700 осіб. Не мало, але по-правді – спортом займаються слабенько. Загалом, наша громада має доступ до спорту – зарічанці мають можливість відвідувати спортивну школу у Володимирі-Волинському, адже ми співфінансуємо участь наших дітей та відшкодовуємо з бюджету витрати за навчання у секціях. Також хотів би відзначити, що я зважив усе, і аби діти та молодь мали доступ до спорту, минулого року ми розпочали споруджувати власне футбольне поле зі штучним покриттям на базі опорної школи у селі Суходоли. Я думаю, це додасть дітям наснаги, щоб вони ще більше займались спортом. Ми плануємо там відкрити для діток секцію футболу. Цей майданчик охоплюватиме усі навколишні села біля Нововолинська: Дігтів, Новосілки, Суходоли, Ласків, Вощатин. Тож, діти зможуть їздити туди і займатись футболом.

– Які спортивні об’єкти ви ще плануєте облаштувати на території Зарічанської ОТГ?

– У моїх найближчих планах – облаштувати в Заріччі великий хороший спортивний комплекс. Село розростається, а тому діти мають мати хороші умови для занять спортом. Тому плануємо у самому Заріччі при в’їзді з Володимира-Волинського навпроти пляжу збудувати комплекс спортивних споруд – волейбольний майданчик, скейт-майданчик. Коли я їздив на Одещину, то цікавився їхнім досвідом і бачив, як вони облаштовують майданчики для воркауту з вуличними тренажерами. Отаку ідею я маю і думаю ми це реалізуємо. Хотілося б, аби діти в селі мали такий самий доступ до спорту, як і діти в місті. Також хочемо ще зробити спортмайданчик у Ласківській школі І-ІІ ступенів, де навчається 80 дітей.

– Ви займаєте активну громадську позицію, маєте велику сім’ю… Як вам вдається поєднувати роботу і спорт?

– Зараз у мене дуже інтенсивне життя і дещо не вистачає часу займатись спортом. Але я намагаюсь принаймні з сином поганяти м’яча. Йому 11 років і він також ходить на футбол й дуже його любить, постійно вболіває і переживає за нашу команду. Сину теж це добре дається. Думаю, він не покине спорт у майбутньому. Розповім по секрету, що окрім футболу і волейболу, цьогоріч я хочу пробігти марафон «Епікур». Я планую взяти невеличку дистанцію – 4,2 кілометра, але покажу приклад іншим.

Коментарі