Головна Без категорії «Найстрашніше – коли дитина йде на самогубство», – головна «дитяча» поліцейська Волині....

«Найстрашніше – коли дитина йде на самогубство», – головна «дитяча» поліцейська Волині. Інтервʼю

44
0

Джерело: www.volynnews.com

Підполковник поліції Інна Остапович у поліції служить більше 20 років, безпосередньо в ювенальній поліції – уже понад 12 років. Її знають як головну «дитячу поліцейську» області. А колектив сектору ювенальної превенції – це ті невтомні поліцейські, які вдень і вночі дбають про безпеку найменших волинян, які мають великі серця і сповна віддаються улюбленій службі.

З нагоди дня працівників ювенальної превенції, який відзначається 8 липня, очільниця профільного сектору в поліції Волині Інна Остапович розповіла про особливості цієї роботи, дитячі проблеми та як їх залагоджувати, а також про те, де бере ресурс, аби й далі допомагати дітям. Про це інформує поліція Волині.

Спочатку було психологічно важко

Ювенальна превенція – це те, що мені близько, те, що я люблю, і те, чим захоплююсь у своєму житті.

Починала я працювати старшим інспектором у тодішній кримінальній міліції у справах неповнолітніх в Луцьку. Було дуже важко. Бо коли живеш цивільним життям і не бачиш життя цих дітей зсередини, це зовсім по-іншому. Мені було важко все це сприйняти: ці перші виїзди, сім’ї, де ми відбирали дітей, розшукували дітей, знаходили дітей. Були випадки суїцидальної активності.

Читати ще: Відстоювати справедливість і бути чесною з усіма: слідча поліції Волині – про особливості служби та складні розслідування

Бували моменти, коли я спілкувалась зі своєю мамою і запитувала її, як так – народити дитину і залишити її в пологовому будинку? Як так – зловживати алкогольними напоями і не забезпечувати свою дитину належними умовами проживання? Я не розуміла, чому діти ходять голодні, брудні, не відвідують навчальні заклади, чому втікають від мам і тат. Психологічно було дуже важко.

Але саме в цій службі в першу чергу має бути людський фактор. Тонаму що законодавство – це одне, притягнути до відповідальності можна. А от роз’яснити, допомогти, встановити причини і умови, глянути глибше в цю проблему – це потрібно мати вроджений підхід і співчуття. Таким є і мій чудовий колектив ювенальних поліцейських: це справжня команда, з якою я працюю тривалий час. Ми разом обговорюємо ті чи ті питання, і я завжди намагаюсь прислухатись до них, бо вони там на місцях краще знають ситуацію.

Намагаємось бути насторожі і йти в ногу з часом

З 2012 року кримінальна міліція у справах дітей перейшла в блок громадської безпеки. Тобто в нас стало більше превентивної роботи, ми стали відкритішими, почали працювати з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, службою у справах дітей, центрами соціальних служб. Стало більше профілактичних заходів, відвідування сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Ми тепер ставимо на обліки дітей, які втікають з дому чи здійснюють булінг тощо.

Окрім того, постійно вдосконалюємось, проходимо тренінги, воркшопи та семінари, адже нам потрібно завжди бути насторожі, сучасними, іти в ногу з часом.

Кожен поліцейський завжди має діяти в межах чинного законодавства. Ми захищаємо права дітей, працюємо відповідно до закону «Про Національну поліцію». Звісно, завжди якась сторона буде невдоволена роботою, особливо, коли ми вилучаємо дітей з родини, якщо є загроза їх життю і здоров’ю. Але тоді ми надаємо вичерпну відповідь, чому так, і питання зникають. Це страшно, коли батьки не виконують своїх обов’язків. Дитина має отримати все від мами і тата чи тих, хто їх заміняє.

Більше живого спілкування з дітьми

Найстрашніше – це коли дитина йде на самогубство. Я пам’ятаю перший свій такий виїзд – хлопчик 17 років вкоротив собі віку. Там була прекрасна сім’я, конфліктних ситуацій не було, але він надто рано почав доросле життя. Ззовні хлопець не висловлював жодних намірів про самогубство. Але чомусь пішов і зробив це. Однак в кожній ситуації завжди можна знайти вихід, і ми завжди наголошуємо про це дітям.

Тож якщо дитина замкнута, зверніть на це увагу, вона може спілкуватися з кимось, хто на неї негативно впливає. Моя порада: більше живого спілкування, разом грати, читати, проводити час. Певний контроль над дитиною має бути, у тому числі в плані інформаційної безпеки. Має бути і режим користування іграми, додатками, гаджетами. Коли дитина повертається додому, спілкуємось з нею: що нового, як справи, чим займались і так далі. Дитина має бути зайнята, зокрема, спортом, це і стимул до перемог, і здоров’я, і нові друзі.

Діти завжди можуть звернутися на лінію 102

Ювенальні поліцейські проводять багато зустрічей з дітьми. Коли заходимо в клас, спостерігаємо за ними, вивчаємо психологічний стан. Я іноді кажу, що кому нецікаво – можуть залишити клас. Але таких випадків немає, наші зустрічі завершуються обіймами, підписками на нашу сторінку в фейсбуці, а також діти підходять і розповідають про проблеми в сім’ї. Зараз діти дуже відкриті, приємно, що вони довіряють поліцейським. Адже ми в першу чергу ті, хто готовий їм допомогти.

Нещодавно я зустрічалась з хлопчиком, який зробив собі в житті проблему і після цього дуже замкнувся в собі, не виходив до людей. Коли я приїхала і сказала, що хочу допомогти, він підійшов і розповів мені про все, що сталося. Він усвідомив, що зробив проблему собі. Але приємно те, що, коли я від’їжджала, дитина вже усміхалась. І ми домовились, що зустрічатимемось, спілкуватимемось і він буде під моїм особистим супроводом.

Ми завжди кажемо дітям, що вони можуть звертатись по допомогу на лінію 102. Також діти можуть звернутись у підрозділ поліції чи до свого поліцейського офіцера громади. І діти звертаються: вони або потерпають від домашнього насильства, або від булінгу, тішить те, що діти телефонують, не бояться попросити допомоги.

Дорослим також раджу телефонувати на лінію 102, якщо щось трапилось з дітьми. Це економить час і дає змогу поліції швидше відреагувати. Краще одразу повідомити в поліцію, а не писати в соцмережах.

У нашій роботі переймаєшся кожним випадком

Кожна дитина, яка поміщається в притулок, отримує наш подальший супровід. Тому я й говорю, що не кожен може працювати в ювенальній превенції, з такими дітьми.

Збоку, можливо, це виглядає радісно, легко і гарно. Але з часом стає важко психологічно, бо ти переймаєшся кожним випадком. Наприклад, Матвій з Горохівщини, якого ми розшукували, зараз під супроводом нашої Сніжани Лапків. Ми вивчаємо потреби тієї чи іншої дитини, шукаємо, хто б міг їм допомогти.

У мене був випадок, коли кілька років тому на той момент 14-річного хлопця потрібно було або віддати на поруки батькам, або позбавити волі, бо він вчинив певний злочин. І я сказала, що з батьками є проблема, тому краще позбавити волі. І йому присудили три роки в колонії. Після цього він прийшов до мене додому, привітався і… подякував. Він навчився шити маски, ще чогось за три роки. Але мені було важко тоді приймати це рішення, бо я позбавила його можливості грати з дітьми, бути на волі, але розуміла, що там йому буде краще, ніж з такими батьками. Нині у нього сім’я, двоє дітей, ми спілкуємось до цих пір.

З початку повномасштабного вторгнення активно допомагали людям

Після повномасштабного вторгнення був певний ступор, сім’ї виїжджали, діти виїжджали, колеги розповідали про бойові дії в інших областях. Ми зробили моніторинг, куди до нас приїжджали сім’ї з дітьми і де розміщались. Ми проводили час за волонтерською роботою, сортували все, відправляли у постраждалі регіони, розвозили тут. Телефонували друзі з-за кордону, чи щось потрібно. До сих пір дзвонять люди, які тимчасово в нас тут проживали, розповідають, як повернулись і відновили своє життя, та дякують.

Ми відвідували тут цих дітей з постраждалих регіонів, і нам важливо було принести хоч трохи щастя тим, хто приїхав до нас з постраждалих Київської, Чернігівської, Харківської, Луганської, Донецької, Миколаївської, Запорізької та інших областей. Ми залучали волонтерів, благодійників, проводили з дітьми майстер-класи, пекли паски, самі поліцейські самоорганізувались і збирали допомогу тим, хто потребував. В нас в управлінні превентивної діяльності був справжній хаб з десятками посилок, які ми щодня відправляли в постраждалі регіони. Так минув майже весь 2022 рік, перший рік повномасштабного вторгнення…

Багато людей тут почали своє життя і донині дякують за це. Назад їм, на жаль, нема куди повертатись.

Дорослі повинні показувати гідний приклад дітям

Кажуть, що діти – це наше майбутнє. Ні, діти – це наше сьогодення. Потрібно жити сьогоднішнім днем, дбати про дітей тут і зараз.

Звісно, робота виснажує. Як я відновлюю ресурс? Маю хобі – це мої рослини, мої квіти, за якими люблю доглядати. В нашій родині є три маленькі людини, з якими люблю проводити час, спілкуватись, грати ігри, відпочивати на природі, ми щось разом робимо, обговорюємо, і вони мене стимулюють працювати далі. У мене прекрасний колектив і хороші керівники. Ми іноді переписуємось навіть серед ночі. Тож діти, родина, домашні рослини – стимулюють мене на добро, на життя і хорошу роботу.

Нині період канікул. Наголошую, що батьки мають навчати дітей елементарним заходам безпеки під час відпочинку. Напередодні ми звертались до дорослих та освітян, аби вони вкотре наголосили про поведінку на водоймах, в незнайомих місцях, негативні звички, безпеку дорожнього руху тощо. І ця робота триває постійно. Нині ми попереджаємо нещасні випадки на водоймах разом з ДСНС, моніторимо, що і де відбувається, наголошуємо, щоб ця робота велась систематично. Дорослі повинні своїм власним прикладом показувати, як жити і дотримуватись безпекових правил.

Вітаю своїх колег з днем ювенальної превенції! Це люди, які працюють за покликом свого серця. Нехай швидше настануть мир та перемога. А нам усім – наснаги, терпіння і більше позитивних емоцій!

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу



реклама у Нововолинськ