Джерело: www.radiosvoboda.org
Радіо Свобода поспілкувалось з військовим та розпитало його про творчість на війні.
– Хотіла б почати нашу розмову, зацитувавши вашу поезію
«У місті, на яке регулярно падають КАБи, Досі можна насолодитися вином і кавою, Можна зустрічатися, кохатися і кохати. Тут досі хочеться жити…»
А як можна захистити небо над такими містами, та і загалом над Україною?
Як захистити небо над Україно – це перемогти у цій війні
– Згадайте, будь ласка, початок широкомасштабного вторгнення і заклики закрити небо над Україною. Пам’ятаєте? Так от небо над Україною закрите. Цілком, ймовірно, що ніде в світі нема такої ефективної і такої досвідченої системи протиповітряної і протиракетної оборони.
Ми ніколи не зможемо збити все за жодних умов, і жодна система ніколи не зможе збити все. Якщо ми побудуємо таку систему, яка буде збивати все, то всі наші мільйони людей, які лишились у нас зараз в Україні, всі ми будемо на цю систему фактично працювати.
Як захистити небо над Україно, як виключити можливість того, щоб на наші міста не падали бомби і не прилетіли ракети і дрони – це перемогти у цій війні.
Василь Мулік
Джерелом мілітарної поезії є, безперечно, ненависть до ворога
– «У цьому місті, на яке продовжують падати КАБи, Адреси шукають не за вулицями та номерами – А за іменами, тих кого люблять, хто не міг померти…»
Що вас надихає? Бо коли я особисто читала, то у мене було відчуття, наче написано про моє місто, Запоріжжя, яке системно потерпає від російських авіаударів…
– Не тільки про Запоріжжя, а й про Харків, про Краматорськ, про Херсон, та про будь-яке місто, на яке зараз прилітає пі***ське залізяччя.
Що надихає? Джерелом саме ось таких мілітарних віршів, мілітарної поезії є, безперечно, ненависть до ворога. Іншого джерела бути не може. Тільки так.
Як народжуються вірші? Та я і сам не поясню, напевно. Приходить ідея, з’являється, починає по-тихеньку набувати форми, змісту, сенсу і приходить момент, мить, у які просто треба сісти, записати. А за кілька днів, іноді тижнів, а іноді місяців з’являється вірш.
Мі-8 Армійської авіації ЗСУ під час тренувальних польотів, 2021 рік
– У вашому творчому доробку вже є проза. Перед повномасштабним вторгненням РФ до України вийшла ваша книга. Що це за книга?
– У 2021 році влітку вийшла моя перша, сподіваюсь, не остання, книга «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки». Це, хоча я намагаюсь уникати цього слова, умовно автобіографічна. Ряд, набір, вервиця коротких оповідань, розповідей, які я сам для себе називаю флешбеками, які сенсово, тригерно, змістовно чіпляються один за одного, і відбуваються у двох умовних часових площинах.
Перша часова площина – це моє тодішнє, умовне «зараз». Це те, що зі мною відбувалось у 2019-2020 роках у Африці, у Демократичній республіці Конго. Моя крайня миротворча місія. І друга часова площина – це те, що відбувалось зі мною і моїми побратими під час 2014, 2015, 2016 років в АТО.
Під час миротворчої місії у Африці
Книга взагалі народилася з дописів у Facebook. Початкова ідея. А оформилась вже під час роботи. Так і назвав її «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки».
– Чому зараз поезія, а тоді проза?
Основою будь-якого вірша є саме емоція, а їх не те, що багато, а іноді аж занадто
– Власне, тоді також була поезія, хоча і набагато менше. Метою написання книги «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» було розповісти про Армійську авіацію, про нас, про тих, про кого в принципі не знають, тому що здебільшого ми були невідомі широкому загалу – як наша робота під час АТО і ООС, так і наша багаторічна робота у миротворчих місіях. Про це практично ніхто не знав. Тому головною метою було саме розповісти про Армійську авіацію Сухопутних військ Збройних сил України.
А поезія все таки набагато особистіша, можна навіть сказати інтимніша. Це щось потаємне, щось внутрішнє, щось таке з середини. І тут у неї нема конкретної, чітко сформульованої мети, чому я це роблю. Напевно, тому, що раптом відчув, що мені не просто подобається це роботи, а мені це необхідно зробити. Я відчуваю потребу в цьому. Потребу особисту.
– Як ви думаєте, чому останній час в Україні з’явилась ціла плеяда поетів, митців, які пишуть фактично в окопі, боронячи Україну?
– Я так думаю, що це в принципі закономірно. Це не феномен якраз. Це закономірно, тому що гарний вірш, якщо він справді гарний, є квінтесенцією, відображенням емоцій. І чим точніше, краще автор зміг передати за допомогою цього вірша конкретну емоцію, своє відчуття, бачення, сенс, тим цей вірш буде кращим.
Війна – це дуже монохромний всесвіт
Вірш – це такий собі суперпровідник саме емоційний між автором і читачем чи слухачем. І основою будь-якого вірша є саме емоція, а їх, як ви розумієте самі, не те, що багато, а іноді аж занадто. Тобто зараз багато що чіпляє, багато що тригерить, багато що викликає як негативні, так і позитивні емоції.
Війна – це дуже монохромний всесвіт. І в ньому дуже чітко поділено на «свій»-«чужий», «ворог»-«друг», «той, кому довіряєш», і «той, хто зрадник». Саме це і породило цілу плеяду талановитих авторів. І вона буде збільшуватися, примножуватися, я впевнений.
– Слідкуєте за кимось з побратимів? Не поділитесь, кого самі читаєте? Можливо, когось рекомендували б нашим читачам?
Під час виконання бойового завдання
– Для мене безперечно, Артем Полежака, Дмитро Лазуткін – це в принципі ті люди, яких я читав і до повномаштабки, до того, як вони стали до строю і почали боронити Україну. Я ніколи не сприймав верлібри, поки не почав читати Макса Кривцова. Ось просто не заходили мені. А потім відкрив для себе Ярину Чорногуз. Дійсно багатьох зараз читаю. Це вже я не говорю про Сергія Жадана, який також зараз в однострої…
Маса людей, які дійсно талановиті, які вже здійснились як митці, як поети, письменники, оділи на себе військову форму і взяли до рук зброю. Не хотів би виділяти якось окремо когось.
Окрім того, є плеяда, яка теж не могла не з’явитися під час таких страхітливих і, можна сказати, епохальних подій, і в поганому, і гарному сенсі – це жінки-поетки, які так чи інакше дотичні до війни. Навіть якщо вони самі не беруть участь у ній, особисто не тримають зброю.
– Чи буде нова книга?
– Власне, поетична збірка вже на виході. На цей час вже мала б бути, але через проблеми з вимкненням світла типографія не встигає – збірка вже готова.
Для початку треба вижити у цій війні, перемогти
Слово навіть не за видавництвом, а за типографією. Окрім цієї збірки, вже написано багато віршів: не скажу, що готую нову збірку; спочатку дочитаюсь виходу цієї збірки віршів «Базальт», а тоді вже буду працювати далі.
Крім того, обмірковуються «Флешбеки 2.0». Між написанням перших «Флешбеків» і подіями, яких я описував, минуло 6 років. Тому якщо я їх напишу, а це, ймовірно, будуть вже не «флешбеки», то, напевно, виберу інший формат.
Для початку треба вижити у цій війні, перемогти. А далі буде видно, кожен сам особисто поставить собі пріоритети, що для нього важливіше, тому не буду загадувати – ідеї є, є куди рухатися, є чим займатися.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
