Вижив у «бараку-200» в Оленівці. Інтерв’ю з «азовцем» Геннадієм Харченком після російського полону

«Втрати ворога були просто неймовірні. Вони здавалися, вони самі не вірили, що це захоплення вдасться їм»

«Казали, що «ви знаходитесь у Маріуполі, тому ви маєте спокутувати свою провину кров’ю».

«Є хлопці, в яких цих етапів було понад 10, і навіть понад 20»

Геннадій Харченко – військовий бригади «Азов», який обороняв Маріуполь і потрапив у російський полон. Він пішов добровольцем на фронт ще 2014 року, а за кілька років долучився до лав «Азову». На момент повномасштабного вторгнення військовий служив у Маріуполі. Разом з іншими бійцями він опинився на «Азовсталі», а згодом – у колонії в Оленівці та інших місцях несвободи.

Восени минулого року окупанти його засудили до 25 років ув’язнення, звинувативши у начебто «скоєнні злочинів проти цивільного населення у Маріуполі».

Восени цього року після тривалої перерви почали повертати з російського полону бійців «Азову». У жовтні відбувся обмін, в результаті якого повернулися 95 українських військовослужбовців. Серед звільнених з полону тоді були «азовці», військові моряки, військовослужбовці Збройних сил України, прикордонники та представники інших підрозділів Сил безпеки та оборони. Того дня повернувся і Геннадій Харченко.

Він розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про те, що відбувалося в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення РФ, якою була оборона міста та що відбувалося з «азовцями» в російському полоні.

До 2014 року, коли РФ вперше пішла на захоплення українських територій, починаючи з Криму та територій Донбасу, Геннадій Харченко був істориком, перекладачем, економістом і спортсменом. Але у 2014 році пішов на військову службу. Як сам каже Геннадій, це було більше покликанням захищати свою Батьківщину.

Геннадій Харченко:

– Було зрозуміло, що це війна, що це гібридна війна – окупація Криму, намагання просунути так звану «російську весну» на південь, на схід України. Були певні очікування, що населення цих регіонів підтримає цей пропагандистський, ідеологічний захід з боку нашого північного сусіда. Але, скажімо, було повною несподіванкою якоюсь мірою і для нас самих, що так само організувалося наше населення і що саме населення східного та південного регіонів стало на заваді російської інтервенції, на заваді російської агресії, потім настав час дивуватися російським пропагандистам, а згодом і російським військовим.

Геннадій каже, що великий вплив мали події Революції Гідності. За його словами, для багатьох теперішніх українських бійців саме ті події стали відправною точкою. На думку «азовця», надалі чим агресивніші були дії РФ, тим сильнішим ставав спротив українського народу. Тому повномасштабне вторгнення для багатьох було очікуваним.

– Всі ще з історії знають, що Росія ніколи «не дозволить» Україні бути незалежною. Що це те право, яке треба виборювати.

«Не були готові до масштабного вторгнення» Геннадій Харченко наголошує на тому, що в Україні не врахували події 2014 року, це доводить окупація територій, яка відбулася з 2022 року.

Геннадій Харченко:

– Багато стратегічних, тактичних напрямків не були підготовлені і не були готові зустрічати ворога. Це сувора правда, і, на жаль, ще досі ніхто не поніс покарання за таку бездіяльність. Відбулися в нас ті ситуації, які виникали, коли були захоплені українські міста, потрапляли в полон українські військові, – вони мають бути розслідувані і по них так само мають бути зроблений певні висновки. Якби були певні висновки ще зроблені по Іловайську, потраплянню в котел, оточенню так званому, я гадаю, не було б ситуації певної з Маріуполем.

У лютому 2021 року Служба безпеки України повідомила про підозру заступнику міністра оборони Росії – начальнику Головного військово-політичного управління Збройних сил РФ, генерал-полковнику Андрію Картаполову, зокрема, у справі про «Іловайський котел». Згодом ще двом генерал-полковникам збройних сил Росії повідомили про підозру.

Маріуполь: «зусиль одного «Азову» було замало» «Азовець» зазначив, що масштабний наступ РФ був очевидним, і розповів про організацію оборони безпосередньо Маріуполя.

Геннадій Харченко:

– Про наступ писали військові журналісти, які знаються на цій тематиці. Що напрямок Донбасу, напрямок зв’язку з Кримом буде основний. Це було абсолютно очевидно. Так само, як мали бути підготовлені певні оборонні позиції. Ми виїжджали, готували, але, скажімо, зусиль одного «Азову» було замало. План був вкрай недбало підготовлений по обороні міста, можна й сказати, що він був відсутній. Ми мали визначені вогневі позиції, так само їх зайняли за наказом командування полку, але бойового злагодження, чи якогось опрацьованого і зрозумілого плану не було.

За словами бійця, коли стало зрозуміло, що місто в оточені, командир бригади Денис Прокопенко («Редіс») наказав «не здаватися за будь-яких умов і триматися до останнього».

– Всі йому довіряли. Ми абсолютно розуміємо, що це було не особисто лише його бачення, чи його накази. Він отримував накази зі штабу і він розраховував на їхню допомогу, віддаючи нам наказ захищати Маріуполь до останнього. І так само ще було деяких вольових рішень: тактичних, стратегічних. Під час перебування на «Азовсталі» він надавав наказ під вогнем висуватися і рятувати польовий шпиталь, який потерпав від обстрілів, від пожеж. Це були дуже суворі рішення – чи рятувати тих побратимів, які опинилися під обстрілом? Але це були необхідні рішення, так само, як і здаватися у полон.

– Ми до останнього сподівалися, що буде деблокація. Хоча, скажімо, я особисто розумів, що ця проблема вже не має військового рішення і ми сподівалися вже, на якісь дипломатичні заходи в цьому напрямку з боку третіх країн чи з боку якихось міжнародних товариств чи організацій. Але ми тримали оборону до останнього, і так само, коли надійшов наказ здатися в полон, жодного сумніву не було. Всі виконували наказ триматися, і всі виконували наказ здатися в полон.

Навесні 2022 року ще тоді полк «Азов» протягом майже трьох місяців тримав оборону на заводі «Азовсталь» у Маріуполі. У травні захисники «Азовсталі» за наказом командування вийшли із території заводу. У російському полоні опинилося понад дві тисячі українських військових, які захищали Маріуполь, значна частина з них служила в полку «Азов».

Маріуполь був окупований російськими військами навесні 2022 року після тривалої облоги та вуличних боїв. Місто було сильно зруйноване. Нині воно розташоване на значній відстані від лінії фронту, проте українські сили періодично завдають ракетних ударів по військових обʼєктах у Маріуполі.

«Віри захопити місто в окупантів не було» Харченко згадує перші вдалі бої проти окупантів. Тоді здавалося, що загарбникам Маріуполь не по зубах. Навіть самі військові РФ в це не вірили, каже «азовець».

Генадій Харченко:

– Взагалі я командир міномета, але нам запропонували обрати більш потужну зброю, взяти гаубицю. У мене був досвід вже у 55-й бригаді, і тому буквально за ніч я навчив хлопців обслуговувати, працювати на гаубиці, ми її трохи підремонтували і вже виїхали на позицію. І коли ми знищували колону російської техніки, російських військових, чесно кажучи, була така думка, що цей наступ, він припиниться, бо втрати ворога були просто неймовірні. Вони здавалися (у полон), вони самі не вірили, що це захоплення вдасться їм.

Перші відчутні удари російської армії на себе прийняли об’єкти цивільної інфраструктури, а саме житловий сектор, каже Харченко.

– Коли полетіли перші російські снаряди, російські ракети, це були приватні будинки, це були житлові масиви та об’єкти міської інфраструктури. Відновляти це було неможливо, життя було повністю паралізовано. І я зрозумів, що вони (російські окупанти) не зупиняться ні перед чим. Вони не шкодують ані своїх, ані цивільних мешканців. І це була дійсно гуманітарна катастрофа. Немає їжі, немає води, немає укриттів достатньо. До вторгнення, мабуть, досить легковажно ставилися до цивільної оборони міста – наявність бомбосховищ, наявність коридорів можливої евакуації населення, знаків сповіщення. Зараз цьому приділяється більша увага. Хоча, я так само гадаю, що недостатньо. Тоді цього нічого не було. І така жорстокість, вона викликала, як подив, так і абсолютну лють, бажання помститися, бо ті невеличкі селища, які стояли на шляху до Маріуполя, – вони знищувалися повністю, не розбираючи, хто там був. Так само як пологові будинки, так само як школи, так само як драматичний театр. А провину потім намагалися перекласти на українських артилеристів та танкістів.

«Паніка, суцільні зойки, крики» «Азовець» згадує, як згодом окупанти змушували українських лікарів із захоплених територій зізнаватися у фейкових злочинах.

Генадій Харченко:

– Від них вимагали визнавати, що вони робили операції з обрізання чоловічих статевих органів російським полоненим. Лікарів били, щоб вони брали таку провину на себе, обмовляли себе і це робили дуже жорстко. І, як не дивно, жодна людина з російських військових, з російських цивільних не піддала сумніву подібні матеріали. Ми спілкувалися під час перебування на гауптвахтах, бачили затриманих засуджених російських військових, чи, скажімо, тих військових, які нас охороняли, чи працівників колонії, вони казали, що знають про такі випадки. Але, коли я просив навести конкретно хоч одну подібну людину, вони не могли назвати. Бо я бачив, де були наші лікарі, чим вони займалися, і кому вони надавали допомогу, як це було.

За його словами багато цивільних лікарів залишалися у Маріуполі на своїх робочих місцях, проводили операції, надавали психологічну допомогу, надавали притулок містянам.

– Там стояла абсолютна паніка, суцільні зойки, крики. Люди взагалі не могли зрозуміти, що робити, як робити і працювати в таких умовах – при постійних обстрілах. Ну, я гадаю, це був справжній подвиг з боку тих лікарів, які лишалися на своїх місцях.

Найрадіснішими моментами початку вторгнення в Маріуполі було те, коли вдавалося організувати вихід цивільних з-під обстрілів.

– Російські війська вимагали, щоб цивільні носили такі самі знаки розрізнення – білі пов’язки на руці і на нозі, як це робили військові РФ. Вони навмисно змушували чоловіків підходити близько до українських позицій з розпізнавальними знаками російської армії, чи навпаки змушували прибрати якісь загородження, чи якісь елементи фортифікацій, провокуючи українських військових на відкриття вогню. І невиконання цієї вимоги – це був розстріл. Так само, як мобілізація, коли вони затримували чоловіків, і одразу вручали військовий квиток й казали: «Ви перебуваєте в Маріуполі, тому ви маєте спокутувати свою провину кров’ю». Яка провина цивільних, що вони опинилися в тому пеклі, – я не розумію.

Харченко каже, що з самого початку оточення та окупації Маріуполя російські сили показували свою жорстокість.

Про «Азовсталь» Під час перебування на «Азовсталі» російські штурми українських військових не припинялися, навіть під час так званого «припинення вогню», про яке оголошували російські сили, розповідає військовий. В цей час постійно працювали снайпери окупантів, стверджує Харченко.

Генадій Харченко:

– Була умова пересування чи виводу цивільних з білим полотном. І коли такі наші евакуаційні групи виходили з цими білими ганчірками, російські пропагандисти подавали це як здачу в полон. І так само обстрілу підлягали ті евакуаційні групи, які виводили цивільних, снайпери по них працювали. Так само, коли «Редіс» сказав, що ми не можемо вивести цивільних через те, що постійно змінюється «ландшафтний дизайн». Такі завали були, що просто там провести людей було неможливо, потрібен був час для того, щоб розчистити, щоб хоч якось люди могли пройти. Цей час нам не давали, росіяни казали, що ми це сприймаємо як можливість породити якісь оборонні засоби, фортифікаційні споруди, і так само відкривався вогонь. Дуже багато хлопців загинуло, не тільки відбиваючи штурми, а, намагаючись вивести цивільних осіб з «Азовсталі».

Серед цивільних на «Азовсталі» перебували абсолютно різні люди, в тому числі і проросійські налаштовані, згадує «азовець».

– Певні були тоді конфлікти через якісь погляди у масштабах суперечки. Все одно всі готували, все одно всі отримували якісь продукти, які лишалися, воду.

За словами Геннадія, втрат під час перебування на «Азовсталі» було дуже багато. Основну загрозу становили російські бомбування ФАБами. Після влучання цих бомб навіть поруч, навіть самі потужні бункери фактично знищувались.

– Два бункери щонайменше були зруйновані з чисельними жертвами, з великими втратами. Але навіть загиблих там вдавалося евакуювати. Був спеціальний рефрижератор, куди складали тіла обгорівші й понівечені, тіла, які потім було неможливо впізнати. Перших, кого поміняли, це поміняли загиблих побратимів. Звісно, що, мабуть, не всіх вдалося врятувати, не всі тіла вдалося віднайти, але так само відкопували і зберігали рештки загиблих з великою шаною до них.

Оленівська колонія: «почали знущання з танкістів» Після виходу в полон з «Азовсталі» Геннадій Харченко, як і більшість опинився в колонії в Оленівці, де пробув із 18 травня по 29 липня 2022 року.

Генадій Харченко:

– Спочатку щодо мене в Оленівській колонії не було катування і не було фізичного якогось впливу. Перші, хто потрапив під це, це були танкісти, бо почали допити за професійною приналежністю. І спочатку відібрали хлопців-танкістів, на них почали готувати кримінальні провадження. І вже в рамках цих кримінальних проваджень почалися знущання, почались побиття, вимагаючи потрібних для московської сторони зізнань. Вони вимагали свідчень, що саме вони «знищували цивільних», що вони «винні у руйнуванні та загибелі цивільних осіб» і у пологових будинках, і у драматичному театрі. Сама колонія була абсолютно не готова для утримування в ній. Це колишня колонія для малолітніх злочинців. Ми зберегли військовий устрій, військову структуру. Були призначені старші командири так само по підрозділах, так само доводилась інформація. Так само йшла роз’яснювальна робота – підтримувати один одного, що варто, а що не варто говорити під час допитів. Манери, поведінка лишилися військовими. І щоб це зламати, або спровокувати якийсь суспільний вибух, був влаштований цей теракт, був влаштований цей підрив.

«Яскравий спалах, шум, галас, крик» За словами бійця, він був саме в тому бараці, в якому стався теракт і від вибуху загинули «азовці».

Геннадій Харченко:

– Це було колишнє виробниче приміщення з великими промисловими верстатами де було багато масла. За короткий період туди були зігнані хлопці з різних бараків, стало зрозуміло, що ми маємо щонайменше там зимувати. До зимування колонія була абсолютно не готова і нам пояснили, що треба проводити ремонт. Але, скажімо, якби переселили якийсь один барак і почали ремонт, ну, це було б зрозуміло. Але, багато чого вказувало на те, що не йдеться про ремонт. Багато такого було, що свідчило про не випадковий характер того, що відбулося.

– Я вважаю, що це був термобаричний заряд. Це було схоже на підрив. Це абсолютно не було схоже на «прильот» чи влучання ані ракети, ані снаряду, ані міни. Це було схоже якраз на підрив ззовні. В цей момент я перебував в самому бараці. Стався яскравий спалах, шум, галас, крик, яскраве полум’я, всі прокинулись, не могли збагнути, що відбувається. Навколо дуже вже багато загиблих. Навіть коли влучає снаряд у натовп, – більше поранених, а тут одразу було багато загиблих.

Геннадій згадує, що після вибуху почало горіти машинне мастило, яке було у верстатах, температура почалася зростати. Ті, хто вцілів, почав виносити поранених та загиблих з будівлі, що палала.

– У мене були опіки другого ступеня, декілька стирчало уламків, побратими допомогли – витягнули ці уламки.

За словами Харченка, до поранених тривалий час не допускали ні штатних медиків, ні тих, які були в бараках колонії. Через це деякі важкопоранені «азовці» помирали на вулиці. Геннадій каже, що повернувся в той барак, щоб подивитися і зрозуміти, що могло стати причиною вибуху – вирви та інших слідів від влучань він не виявив. Згодом деяких поранених «азовців» вивозили до лікарні, евакуацію з колонії проводили у військових вантажівках, через неналежні умови транспортування кілька поранених українських військових померли.

Геннадій Харченко:

– А тих хлопців, які залишилися неушкодженими чи зазнали невеличких поранень, їх перевели у штрафний ізолятор і камеру, яка розрахована на 6 осіб там було їх набагато більше, там було кілька десятків, вони перебували там за дуже жахливих умов. Це так само було намагання максимально приховати сліди цього злочину.

– Декілька уламків я намагався приховати, щоб потім мати можливість довести, що це абсолютно не українського виробництва і не український снаряд влучив. Але під час одного з обшуків їх знайшли і дуже ретельно перевіряли.

• У ніч на 29 липня 2022 року один із бараків виправної колонії в окупованому Росією селищі Оленівка був зруйнований. Тоді загинули щонайменше 50 українських військовополонених з «Азовсталі».
• Як стверджує українська влада, Росія організувала масове вбивство українських полонених, щоб звинуватити й дискредитувати українські сили (зокрема, щоб зашкодити постачанню Заходом ефективної зброї в Україну). За даними Офісу генпрокурора України, попередньою причиною вибуху в будівлі могла бути термобарична зброя. А в Міноборони Росії заявили, що по тюрмі ракетами HIMARS нібито вдарили українські військові.
• В ООН спочатку вирішили створити місію із встановлення фактів трагедії в Оленівці, але згодом її розформували через неможливість доставити експертів до місця події та тому, що «не отримали необхідних гарантій безпеки».
• Минулого року до річниці трагедії в Оленівці верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк заявив, що Росія продовжує перешкоджати розслідуванню трагедії, а твердження Москви, що українські полонені були вбиті ракетою HIMARS не відповідають дійсності.

Донецьке СІЗО, Горлівська та Макіївська колонії Після теракту в Оленівці Геннадій деякий час перебував у шпиталі Донецька, потім було декілька місць несвободи. «Азовець» не захотів розповідати детальніше, що відбувалося з ним та іншими полоненими українцями в цих таборах. Він каже, що це може травмувати рідних полонених.

Геннадій Харченко:

– Десь приблизно вісім було етапів. Ну це країна з дуже «хорошими» традиціями пенітенціарної системи, каральної системи, карної системи. Концтабори, переміщення, етапи, зеки – це все в них у крові. Час від часу змінювали місця перебування для того, щоб було максимально важко простежити, де ми є, в якому ми стані – Оленівка, Донецьке СІЗО, Донецька гауптвахта, Горлівська колонія, Макіївська колонія. Усюди різні умови перебування, різні умови ставлення до військовополонених. Є хлопці, в яких цих етапів було понад 10, і навіть понад 20.

Про російський вирок Окупанти провели «суд» над Геннадієм Харченком у Донецьку. За словами військового, засідання там проходили в дуже скороченому темпі, бо таких справ було дуже багато.

– Їм треба було перекласти провину за руйнування міста, за загибель цивільного населення на українських військових. Моя «кримінальна справа» була об’єднана з «кримінальною справою» хлопців з мого розрахунку. Я казав, що ми абсолютно чітко бачили, де саме падають наші міни, а ми працювали з мінометної установки по колонах, які входили до міста по двох вулицях Азовстальській та Проспекту Перемоги, бо людина, яка коригувала, яка спостерігала за нашою роботою, була на вогневій позиції, і спостерігала, щоб не було потрапляння в житловий сектор. Теоретично така була можливість, але навіть теоретично, розльот уламків на 25-50 метрів не зміг привезти до якихось чисельних фактів руйнування.

Саме Геннадія в окупаційному суді звинуватили в «руйнації двох житлових будинків» та «легких телісних ушкодженнях людині», яка опинилася в тому районі.

– У нашому «вироку» була така фраза, що «російських військ там не було, що ми стріляли по цивільному населенню виключно з людиноненависницьких міркувань, що ті, хто був за Україну, вони виїхали, а там лишилися лише колаборанти, і тому ми вважали, що вони так само підлягають знищенню». Це дослівно було зазначено в кримінальному провадженні. Так само там було зазначено, що російських військ на лівому березі тоді не було, але в іншому абзаці було написано «ответным артилерійським огнем мінометная установка была уничтожена». І я запитав, якщо не було російських військ, то хто саме зруйнував нашу артилерійську установку, нашу мінометну установку? Чи ті бабусі, яким начебто, ми пошкодили домоволодіння? Чи той хлопчик, чи там чолов’яга, який випадково отримав поранення від російських снарядів? Так само суддя, колишня мешканка Донецька, взяла нашу справу і сказала: «Боже, какую ерунду они пишут».

– Так само як Радянський Союз розпався унаслідок і військових дій в Афганістані, так само й економічних санкцій, так само і дипломатичного осуду всього цивілізованого світу. Я певен, що Україна переможе, цивілізований світ переможе. Це має бути низка заходів: дипломатичних, економічних, політичних, культурологічних, в тому числі і військових – стримування військової агресії. Іншого виходу в нас немає. Як казав Барон Мюнхгаузен: «У мене було два виходи – або вижити, або загинути» Давайте, ми так само будемо обирати.

• Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У Росії заперечують, що ведуть проти України загарбницьку війну і називають це «спеціальною військовою операцію». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.