“Нічні відьми”. Як жінки на деревʼяних літаках допомагали перемогти нацистів

• Author, Крістофер Луу
• Role, BBC Culture
• 8 червня 2025

Друга світова війна сповнена багатьох надзвичайних історій героїзму, і не всі вони отримали належне визнання. Серед них – ескадрилья радянських льотчиць, які літали вночі та виконували таємні бомбардувальні місії.

Німці прозвали цих жінок die Nacht Hexen, або “Нічні відьми”. Вони були елітним загоном пілотес, штурманок, технічного та наземного персоналу, яким пристрасть до авіації й сильне почуття обов’язку дозволили подолати гендерні бар’єри.

Підпис до фото, Дерев’яні літаки, на яких літали “Нічні відьми”, зазвичай використовували для розпилення пестицидівДо складу ескадрильї входили найкращі подруги Поліна Гельман, яка народилася в єврейській родині в українському місті Бердичів, і Галя Докутович з білоруського Гомеля.

Обидві навчилися літати ще в юності – і коли в жовтні 1941 року відомій радянській льотчиці Марині Расковій доручили набрати жінок до жіночих авіаційних підрозділів, зокрема “Нічних відьом”, вони не вагалися і одразу погодилися.

“Вони точно були адреналіновими залежними. Вони хотіли літати, вони божеволіли від польотів, – каже історикиня Люба Виноградова, авторка книги “Помста ангелів: радянські жінки-снайпери на Східному фронті (1941–45)”. – А по-друге, вони були дуже патріотичними. Отже, обидві добровільно пішли на службу”.

Їхня командирка Раскова була для них справжнім натхненням.

“Вона була великою знаменитістю свого часу. Її ім’я, її фото, її обличчя знали по всій країні. Вона була зразком для наслідування. Вона показала, що жінки цілком здатні на такого роду польоти”, – розповідає Виноградова.

Перетворити обмеження на перевагу

Нічні відьми пройшли навчання, що зазвичай тривало три роки, всього за три місяці.

Жінок часто призначали штурманами, а не пілотами, що спочатку засмутило Докутович.

Проте після того, як вона полетіла, її ставлення змінилося на позитивне, і вона написала: “Тепер я бачу, як захопливо бути штурманом! Коли ти трохи політав, ходиш ніби уві сні і тільки й хочеш знову піднятися в небо”.

Підпис до фото, Жінки завершили навчання, яке мало тривати три роки, лише за три місяціОскільки у радянських військ тоді не вистачало літаків, жінкам видали дерев’яні літаки По-2, які не були придатні для бою і зазвичай використовувалися для розпилення пестицидів. До того ж їм не дали ані зброї, ані радіостанцій, ані парашутів. Через це їхнім пріоритетом стало транспортування бомб.

Жінки вміло використовували обмеження своїх літаків на свою користь: По-2 майже не шуміли, їх не можна було виявити за допомогою радіолокації, а їхній розмір був надто малим, щоб фіксуватися на інфрачервоних локаторах. Тож вони могли пролітати над німецькою територією, вимикати двигуни і планувати – і таким чином легше скидати бомби, не будучи поміченими.

За словами Виноградової, їхні операції були безперервними: “Кожні чотири хвилини злітав літак, скидав бомбу на ціль і повертався назад, а на його місце злітав інший літак”.

Німці поширювали історії про ці атаки на окупованих територіях, зображуючи їх як надприродну силу. Їх назвали die Nacht Hexen, або “Нічні відьми”, тому що їхні дерев’яні літаки нагадували мітли, а їхня тактика створювала враження, ніби вони можуть з’являтися і зникати без сліду.

Перемоги “Нічних відьом” принесли їм визнання, і в 1943 році їх офіційно перейменували на Сорок шостий гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк.

Однак у липні 1943 року німці здивували льотчиць новою тактикою: вони не використовували свої зенітні гармати й натомість влаштували нічний авіаційний бій з винищувачами.

Докутович загинула 31 липня разом із сімома іншими “відьмами” – Виноградова називає це “найгіршою ніччю, мабуть, за всю історію полку”. Попри це, жінки продовжували боротися аж до оголошення перемоги союзниками у травні 1945 року.

“Вони були на аеродромі, готові до польоту, коли їм оголосили про перемогу”, – каже Виноградова про відданість Гельман та інших “відьом” справі.

У жовтні 1945 року полк офіційно розформували, і він зберіг статус єдиного підрозділу в Червоній армії, який залишався повністю жіночим до кінця Другої світової війни.

Гельман здійснила 857 нічних бойових вильотів і отримала звання “Герой Радянського союзу”.

Гельман пізніше вступила до Військового інституту іноземних мов і назвала свою доньку Галею на честь загиблої подруги.

Гельман померла у 2005 році, і наприкінці життя вона пояснювала, чому “Відьми” були такими успішними – за її словами, вони завдячували успіхом тому, що виконували свої обов’язки добровільно.

У розмові з історикинею Рейною Пенінгтон Гельман сказала: “Це була їхня вільна воля, а те, що робиться за покликом серця, завжди робиться краще, ніж те, що робиться з примусу”.

Підписуйтеся на нас у соцмережах