Воювали за Росію. Чому полонених вихідців із Центральної Азії не забирають додому?

Азаттик АзіяГромадяни країн Центральної Азії, які воювали на боці Росії та опинилися в полоні в Україні, звертаються до родичів і влади своїх держав із проханням повернути їх додому. Дотепер інформації про повернення військовополонених на батьківщину та про запити їхніх країн на видачу немає, дослідила регіональна служба Радіо Свобода «Азаттик Азія».

Десятки громадян у полоні«Здрастуйте, сестро! Я живий-здоровий. У мене все нормально, – звертається до рідних 28-річний таджикистанець Акрамбек Абдулназаров, який потрапив в український полон. – Якщо буде можливість, якщо хочете, щоб я повернувся додому, зверніться до військової прокуратури, адвоката, щоб мене швидко обміняли».

Історія Абдулназарова – типова для трудових мігрантів, які вирушили на заробітки до Росії та опинилися на передовій. Джерела Таджицької редакції Радіо Свобода («Озоді») повідомляють, що Абдулназаров виїхав до Росії у 2018 році, збирався повернутися на батьківщину у 2022-му після закінчення терміну дії посвідки на проживання. Був затриманий, імовірно, за порушення міграційних правил. Його помістили під варту, а за ґратами запропонували оформити російське громадянство в обмін на підписання контракту з Міноборони Росії.

Відеозапис із полоненим Абдулназаровим, уродженцем Гірського Бадахшану, український проєкт «Полонені СВО Так у Росії називають війну проти України» опублікував наприкінці жовтня. Звісток про те, що державні органи в Душанбе зацікавилися його долею, немає.

В українському полоні, за даними державного проєкту «Хочу жить», перебувають десятки громадян країн Центральної Азії, які воювали на боці Росії. Деякі з них записували відеозвернення до сімей та влади своїх країн із проханнями повернути їх на батьківщину.

58-річний киргизстанець Алісір Турсунов минулого року просив президента Садира Жапарова посприяти його поверненню додому. Полонений розповів, що силовики схопили його на вулиці в Рязані, відправили до камери попереднього ув’язнення, де морили голодом, потім привезли до військкомату і змусили підписати контракт. У Бішкеку на це звернення не відреагували.

Навесні український блогер Володимир Золкін опублікував інтерв’ю з казахстанцями Єрболом Ордабаєвим і Шерханом Єгамбердієвим, які потрапили в полон. Молоді люди розповіли, як потрапили на фронт: перший підписав контракт, працюючи вахтовим методом у Сибіру, другий поїхав на війну, щоб уникнути кримінальної відповідальності за проступок, який він скоїв, перебуваючи на відпочинку в Росії. Інтерв’ю з ними стало першим реальним доказом вербування громадян Казахстану російською стороною.

Після цього казахстанські дипломати ходили на зустріч із представниками українського координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. «Хочу жить» повідомляв: Астана запевнила, що «стежитиме за подальшим розслідуванням справ щодо найманців та проводитиме відповідну інформаційну роботу серед своїх громадян».

Після обміну знов фронт?За кілька тижнів Ордабаєва та Єгамбердієва видали Росії – у рамках передвеликоднього обміну військовополоненими між Москвою та Києвом. Пізніше 20-річний Єгамбердієв повідомив рідним, що після допитів, проведених співробітниками ФСБ, його знову відправляють на передову.

«Мене відправляють у Донецьку область, у мене не буде зв’язку. І я не знаю подальших подій, що зі мною буде. Можуть відправити на бойове завдання, можуть ще щось зробити. Я не знаю, – записав він відео. – Згідно із законом, не повинні відправляти на бойове завдання, але всім нібито байдуже. Не хочеться воювати, хочеться мирного життя, хочеться до коханої дівчини, до сім’ї».

Сестра Єгамбердієва Асель розповіла Astra, що після обміну до Шерхана їздила мати. «Побачення не дали, але вони поговорили через ґрати військової частини № 61899 у селищі Мосрентген Московської області», – повідомила Асель.

Що зараз відбувається з Єгамбердієвим і де він перебуває, невідомо. Його сестра не відповіла на телефонні дзвінки кореспондента регіональної служби Радіо Свобода «Азаттик Азія» та повідомлення в месенджері.

«У принципі, всіх (російських військових – ред.) після обміну повертають назад у частини та на фронт, якщо у них руки і ноги на місці. Перебування в полоні для російських військовослужбовців не є обставиною для звільнення з військової служби», – повідомили «Азаттик Азія» у проєкті «Хочу жить».

Цю інформацію підтверджує кейс іншого обміняного казахстанця, Єрболата Ордабаєва, який, очевидно, продовжує воювати. Його родичка з Лисаковська, міста на півночі Казахстану, яка попросила не вказувати її ім’я, повідомила, що Єрболат періодично виходить на зв’язок із родиною, розмовляє з близькими: «Запитує, як справи, як здоров’я, що робимо, що нового – особливо довго не розмовляємо».

«Всидіти на двох стільцях»Відомостей про те, що Астана запитувала у Росії видачу Ордабаєва та Єгамбердієва, немає. У Казахстані за найманство та участь у збройних конфліктах на території інших держав передбачена кримінальна відповідальність. Втім, як і в інших країнах регіону. Але повідомлень про вимоги центральноазійських столиць екстрадувати тих, хто воює в Україні, не було.

«Вони намагаються проводити багатовекторну зовнішню політику, але водночас прагнуть жодним чином не дратувати російську владу, – розмірковує про курс держав Центральної Азії політолог Алішер Ільхамов, директор аналітичного центру Central Asia Due Diligence, що базується в Лондоні. – Вони утримуються від критики – це звужує їхні можливості».

Влада Казахстану, Узбекистану та Киргизстану притягує до кримінальної відповідальності громадян, які повернулися на батьківщину після участі у війні проти України. Як правило, їм виносять обвинувальні вироки і призначають до п’яти років позбавлення волі.

Таджикистан, за словами генерального прокурора країни Хабібулло Вохідзода, не порушив жодної кримінальної справи стосовно громадян, які воювали. Спостерігачі бачать за цим прагнення Душанбе, який значною мірою залежить від грошових переказів трудових мігрантів, що працюють у Росії, показати лояльність Москві, яка потребує людських ресурсів для продовження війни.

Центральноазійські країни не лише не запитують своїх громадян, які перебувають в українському полоні, а й не можуть повноцінно протистояти масованому вербуванню, яке розгорнула Росія, зазначає Ільхамов. Непрямою відповіддю на вербування може слугувати нещодавно випущений спецслужбою Узбекистану документальний фільм, герої якого розповідають про обман і погрози, з якими стикалися в Росії перед підписанням контрактів, та про «м’ясні штурми» в Україні.

«Там ані крихти критики на адресу російської влади, яка здійснює цілеспрямовану політику з рекрутування мігрантів (на війну – ред.), – підкреслює Ільхамов. – Когось вони рекрутують під тиском: під загрозою порушення кримінальної справи або депортації. (У фільмі – ред.) йдеться про те, що деяких обманули або (змусили – ред.) під тиском, але не вказують, хто саме, що за цим стоїть, яка політика (ведеться – ред.). Ця тема для них залишається табу. Вони намагаються всидіти на двох стільцях: з одного боку – не допустити участі (у війні– ред.) громадян Узбекистану, але при цьому не зіпсувати стосунки з (президентом Росії– ред.) Путіним».

У листопаді «Хочу жить» писав, що до збройних сил Росії вступило понад сім із половиною тисяч найманців із країн Центральної Азії, близько півтори тисячі з них загинули. Поіменні списки тих, хто воює, передані представникам влади цих держав.

В українському проєкті відмовилися повідомляти, якою була реакція отримувачів і чи зверталася влада центральноазійських країн дипломатичними та іншими каналами з проханням видати їм громадян, які опинилися в полоні. «Це чутливе питання, ми не будемо його коментувати», – заявили в «Хочу жить».