Джерело: www.volynnews.com
До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 та 1946-1947 років Суспільне спілкувалося з очевидицею тих подій. Жінка розповіла власну історію та історію своєї родини.
У 1933 році не стало дідуся Євгенії. Зі спогадів рідних знає, що він помер під час Голодомору. Євгенія Вишневська розповіла: мама, аби нагодувати трьох дітей, шукала різні можливості, зокрема готувала гарячий «кавовий напій», складниками якого тоді були жолуді та ячмінь.
«Мама як могла, так і вибивалася. Ходила до поїзда, несла гарячу каву: жолуді терла, то була така кава і ячмінь. Мама їм чашку кави дасть, а вони дадуть картоплю, баночку борошна. Я ще в школу ходила, там нам давали 100 грамів хліба. Поки донесу додому, обскубую, обскубую, а вдома чекають брат маленький і сестричка», – пригадує жінка.
Донька Євгенії Йосипівни Надія Вишневська розповіла, що батьки побралися і прожили життя на Одещині. Коли тата не стало 10 років тому, жінка перевезла маму на Волинь. Каже, що досі пам’ятає розповіді тата про голод.
«Йому було 12 років, зробили рогатки і з хлопцями ходили стріляти горобців. Якось спіймали ворону, варили цілий день, але з’їсти не могли, бо вона була гумова. А горобців їли», – зазначає Надія.
Зі слів Євгенії Вишневської, в сім’ї була корова, і в 1947 році мама продала велосипед, аби купити їй корм. Надоєне молоко обмінювали на продукти під час стоянки поїздів, залишаючи для себе не більш як пів літра. Їли в сім’ї раз на день.
«Скільки в неї там молока було – ну могла лишити пів літра, бо в нас брат малий і він весь час кричав: «Їсти, їсти, їсти!» Раз на день ми тільки їли, раз на день… Чекають, що я прийду зі школи й ті 100 грамів хліба принесу, а не знаю, чи їх там було стільки, бо я вже обскубала. Але ділила: Наді – шматочок, Жорі – шматочок», – розповідає 93-річна Євгенія.
Додає: досі пам’ятає рецепт страви, яку називали «бевка» й варили щодня. Складниками її були кілька картоплин, пів банки кукурудзяного борошна та вода. Мамалигу, каже жінка, варити не могли, бо не мали з чого.
«Вода кипить, кукурудзу замішуєш, картопля вариться, сіль – і виходила однорідна маса. Того року судили й забирали людей в тюрму. У моєї однокласниці, в якої брала борошна трохи кукурудзяного, мама вкрала борошно і їй дали три роки, залишилося двоє дітей», – зітхає лучанка.
Читати ще: Пережила два Голодомори та має 13 правнуків: довгожителька з Волині відзначила 96 років
У Кодимі на Одещині, де була залізнична магістраль, ще можна було знайти чим прогодуватися, розповіла Євгенія Вишневська, а родичі, які мешкали в селах, виживали і голодували.
«Гриби стали вже їсти. Почалася весна, збирали гриби, траву. Оце вони їли. Чи грибами, чи травою отруїлися. Сестру мамину в 1947 році відкачали», – пригадує жінка.
Масовий голод 1946-1947 років був спричинений тогочасною економічною політикою СРСР: у селян забирали весь урожай та продавали за кордон, розповів кандидат історичних наук Микола Кучерепа.
З його слів, посуха не була такою страшною, як її хотів змалювати більшовицький уряд, адже врожаю було достатньо.
«Але у зв’язку з тим, що уряд неодноразово ухвалював рішення про збільшення поставок, вичистили все, що можливо. Це було штучне вбивство українців, особливо селян, які були носіями національної ідеї. Їм треба було знищити українців», – зазначає історик.
Від масового штучного голоду страждали всі регіони України, додав Микола Кучерепа. Однак найбільше – південь України. В окремих населених пунктах радянська влада встановлювала так звані чорні дошки, ізолюючи таким чином населення від будь-якого продовольчого постачання.
«На ці дошки заносили списки сіл, колгоспів, які не виконували тих безбожних поставок зерна. Люди все що могли віддали, а ще давай. Ті села оточували вартові червоноармійці, й мешканці помаленьку помирали голодною смертю. Загороджувальні загони не пускали українців рятуватися», – розповідає волинський історик.
Голод 1946-1947 років Волинь не зачепив через те, що не було колгоспів.
«У радянській Україні на сході та півдні, в центрі з колгоспних засіків можна було легко забрати все, що лежить там. Тут не було колгоспів, тут була українська повстанська армія, яка не давала більшовикам забирати, тому голоду не було. Сюди, навпаки, прибували по харчі з інших регіонів», – додає Микола Кучерепа.
До слова, йому вдалося встановити імена 749 людей, які переїхали на Волинь, рятуючись від голоду.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
