«На трьох дітей – 100 грамів хліба»: спогади 93-річної лучанки про Голодомор 1946-1947 років

93-річна жителька Луцька Євгенія Вишневська застала й пережила штучний голод на рідній Одещині у 1947 році. На той момент їй було 16 років. Родом жінка з міста Кодима Одеської області.

До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років Суспільне спілкувалося з очевидицею тих подій, яка розповіла свою історію та історію своєї родини.

Мама готувала каву з жолудів і ячменю в обмін на картоплю У 1933 році не стало дідуся Євгенії. Зі спогадів рідних знає, що її дідусь помер під час Голодомору. Євгенія Вишневська розповіла: мама, аби нагодувати трьох дітей, шукала різні можливості, зокрема готувала гарячий “кавовий напій”, складниками якого тоді були жолуді та ячмінь.

“Мама, як могла, так і вибивалася. Ходила до поїзда, несла гарячу каву: жолуді терла, то була така кава і ячмінь. Мама їм чашку кави дасть, а вони дадуть картошку, баночку муки. Я ще в школу ходила: в школі нам давали 100 грамів хліба. Поки донесу до дому, обскубую, обскубую, а вдома жде брат маленький і сестричка”, — пригадує жінка.

Донька Євгенії Йосипівни Надія Вишневська розповіла, що батьки побралися і прожили життя на Одещині. Коли тата не стало 10 років тому, жінка перевезла маму на Волинь. Каже, що досі пам’ятає розповіді свого тата про голод.

“Йому (батькові — ред.) було 12 років, зробили рогатки і з хлопцями ходили стріляли горобців. Один раз спіймали ворону, варили цілий день, але з’їсти не могли, бо вона була резинова, а горобців їли”, — зазначила Надія.

100 грамів хліба на трьох дітей — кожному по шматочку Зі слів Євгенії Вишневської, в сім’ї була корова, і в 1947-му році мама продала велосипед, аби купити їй корм. Надоєне молоко обмінювали на продукти під час стоянки поїздів, залишаючи для себе не більш як пів літра. Їли в сім’ї, говорить жінка, раз на день.

“Скільки в неї там молока було — ну могла оставити пів літра, бо в нас брат малий і він весь час кричав: “Їсти, їсти, їсти!”. Раз в день ми тільки їли, раз в день… Ждуть, що я прийду зі школи ті 100 грамів хліба принесу, а не знаю чи їх там було, бо я вже обскубала. Але ділила: Наді – кусочок, Жорі – кусочок”, — сказала 93-річна Євгенія.

“Бевка” в часи Голодомору: рідка страва для виживання Євгенія Вишневська розповіла: досі пам’ятає рецепт страви, яку називали “бевка” й варили щодня. Складниками “бевки” були декілька картоплин, пів банки кукурудзяної муки та вода. Мамалигу, говорить жінка, варити не могли, бо не мали з чого.

“Вода кипить, кукурудзу замішуєш, картопля вариться, сіль, і получалась однорідна маса. В тому році судили й забирали людей в тюрму. В мене в однокласниці, від якої брала муки трохи кукурудзяної, мама вкрала муку і їй дали 3 роки, і залишилось двоє дітей”, — зазначила лучанка.

У Кодимі на Одещині, де була залізнична магістраль, ще можна було знайти чим прогодуватися, розповіла Євгенія Вишневська, а родичі, які мешкали в селах, виживали і голодували.

“Гриби почали вже їсти. Почалась весна, почали збирати гриби, траву. Оце вони їли. Чи грибами, чи травою отруїлися. Сестру мамину в 1947 році відкачали”, — пригадала жінка.

Масовий голод — штучне вбивство українців Масовий голод 1946-1947 років був спричинений тогочасною економічною політикою СРСР: у селян забирали весь урожай та продавали за кордон, розповів кандидат історичних наук одного з волинських вишів Микола Кучерепа.

З його слів, посуха не була така страшною, як її хотів змалювати більшовицький уряд, адже врожайності було достатньо.

“Але у зв’язку з тим, що уряд неодноразово приймав рішення про збільшення поставок і в кінцевому рахунку вичистили все, що можливо. Це було штучне вбивство українців, особливо селян, які були носіями національної ідеї. Їм треба було знищити українців”, — зазначив історик.

Від масового штучного голоду страждали всі регіони України, розповів кандидат історичних наук Микола Кучерепа, однак найбільше — південь України. В окремих населених пунктах, з його слів, радянська влада встановлювала так звані чорні дошки, ізолюючи таким чином населення від будь-якого продовольчого постачання.

“На них (на чорні дошки — ред.) заносились списки сіл, колгоспів, які не виконували тих безбожних поставок зерна. Люди все, що могли віддали, а ще давай. Ті села оточувались вартовими червоноармійцями, і мешканці цих сіл помаленьку помирали голодною смертю. Були встановлені загороджувальні загони, які не допускали українців рятуватися”, — зазначив волинський історик.

Голод 1946-1947 років Волинь не зачепив, розповів історик Микола Кучерепа, через те, що не було колгоспів.

“В радянській Україні на сході і на півдні, в центрі з колгоспних засіків можна було легко забрати все, що лежить там. Тут не було колгоспів, тут була українська повстанська армія, яка не давала більшовикам забирати і тому голоду не було. Сюди навпаки прибували за харчами на Волинь з інших регіонів”, — додав лучанин. Кандидат історичних наук Микола Кучерепа додав, що йому вдалося встановити імена 749 людей, які переїхали на Волинь, рятуючись від голоду.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!