Новий «жест доброї волі»? Що відбувається на військових базах Росії у Сирії

Російські військові бази у Сирії під загрозою – морська у Тартусі та авіаційна в Латакії – режим Башара Асада, якому Москва роками допомагала втримати владу, зазнав краху. Поки угруповання противників поваленої влади не чіпають бази, а Росія нібито збирається вести з ними переговори щодо їхньої долі. Що зараз відбувається на російських базах в Сирії та чи можна говорити про втечу Росії з країни – в матеріалі Радіо Свобода.

Дев’ять років тому Росія допомогла Башару Асаду зберегти владу у громадянській війні проти сирійської опозиції та у війні проти терористичного угрупування «Ісламська держава» (ІД), направивши до цієї країни військові кораблі та літаки, сотні військових інструкторів та найманців ПВК «Вагнер», а також реконструювавши створену ще за радянських часів базу ВМФ у Тартусі та створивши авіабазу на аеродромі Хмеймім у Латакії.

«Дуже важка була ситуація. І моральний дух, і втома. Відсутність боєприпасів, необхідних видів забезпечення, управління. Почалася наша операція, через деякий час з’явилися перші успіхи. Будь-які перемоги надихають, окриляють, зараз сирійська армія набула гарного досвіду. Ми їм допомогли, відремонтували техніку на місці. Сьогодні сирійська армія здатна виконувати завдання із захисту своєї території», – говорив в інтерв’ю 2017 року начальник Генштабу ЗС РФ генерал Валерій Герасимов.

У наступні роки основною «допомогою» Росії режиму Асада стали безперервні авіаудари, які перетворювали міста на руїни. Саме за цю кампанію командувача російського угрупування в Сирії Сергія Суровікіна російська пропаганда стала називати «Генерал Армагеддон».

За даними вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень, на піку російського втручання у війну в Сирії, у 2017 році, кількість російських військових у цій країні сягала 6 тисяч осіб.

Питання про те, що буде з базами в Тартусі та Латакії, виникло ще до взяття Дамаска та падіння режиму Асада, а тепер стало ще актуальнішим. Чи захочуть представники угрупувань, що захопили владу в Сирії, дозволити Росії, чиї війська обстрілювали і бомбили їх в Алеппо та інших сирійських провінціях, залишитися?

Це питання поки що залишається без відповіді. Тон російських заяв про долю бази змінився. 8 грудня російське державне інформаційне агентство ТАСС повідомило із посиланням на джерело в Кремлі, що «опозиція Сирії гарантувала безпеку військових баз РФ». Наступного дня прессекретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков висловився менш впевнено, заявивши, що переговори про долю баз у Тартусі та Латакії «тільки мають бути».

Спорожнілий причал у Тартусі Сирійським силам, які повалили режим Асада, вже вдалося взяти під контроль обидва міста, де розташовані найцінніші російські військові активи. 8 грудня жителі Тартуса знесли статую Башара Асада на площі, розташованій менш ніж за 4 кілометри від бази ВМФ Росії, точніше, «Пункту матеріально-технічного забезпечення», як вона називається офіційно.

Чутки про втечу російського флоту з Тартуса вперше активно почали обговорювати 3 грудня, коли супутниковий знімок показав, що причал російського пункту матеріально-технічного постачання флоту спорожнів.

Того ж дня Міноборони РФ заявило, що кораблі брали участь у планових навчаннях, і опублікувало на підтвердження своїх слів відео. 6 грудня з’явився новий супутниковий знімок бази у Тартусі. На ньому видно, що кілька кораблів дійсно повернулися до порту.

Вранці у понеділок, 9 грудня, база у Тартусі знову була порожньою, цього разу російське військове відомство про навчання не повідомляло. Супутникові знімки свідчать, що російські фрегати та допоміжні кораблі перебувають у морі за 5-8 кілометрів від причалу.

Як пише у соціальній мережі X старший науковий співробітник програми Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир Дара Массікот, маневри російського флоту в Тартусі свідчать не про екстрену евакуацію, а про запобіжні заходи на тлі подій у Сирії та спробу потягнути час, поки ситуація з безпекою не проясниться.

«Тартус для Росії означав можливість демонструвати морську міць і політичний вплив на Близькому Сході практично без опору, що дозволяло їй діяти на рівні, який не відповідав її реальній вазі в регіоні», – пише у своєму блозі Фредрік Ван Локерен, відставний бельгійський морський офіцер.

База ВМФ у Тартусі є вкрай важливою і для підтримки російських інтересів в Африці. Саме звідси Росія регулярно відправляла кораблі з військовою технікою до порту Тобрук у Лівії, як засвідчило розслідування Радіо Свобода у травні 2024 року.

Аналітики розслідувальної групи Conflict Intelligence Team (CIT) вважають, що рано чи пізно російський флот буде змушений залишити Тартус.

«Поки немає домовленостей з новою [сирійською] владою, а виведення великої бази забирає тривалий час. Якщо вдасться домовитися, техніку повернуть. Оскільки Туреччина закрила протоку Босфор для військових кораблів, Росія не може відвести кораблі до Чорного моря. Є припущення, що у разі невдачі зі збереженням бази ВМФ у Тартусі Росія намагатиметься домовитися з іншим союзником на Близькому Сході – Лівією – і створити базу в Тобруку. Попри те, що інфраструктура там значно гірша, ніж у Тартусі, це найкращий з доступних на даний момент Росії варіантів», – йдеться в останньому зведенні CIT щодо ситуації в Сирії.

Читайте також: Крах режиму Асада: загроза російським позиціям у Сирії та регіоні

Ще одним свідченням того, що російський флот не почувається у безпеці в Сирії, може бути ситуація з трьома цивільними судами, раніше поміченими у транспортуванні зерна з окупованих Росією українських територій до Сирії та Лівану: «Матрос Позинич», «Матрос Шевченко» та «Михаїл Ненашев».

Останніми днями два з них («Позинич» та «Ненашев») здійснювали чергові рейси з порту «Кавказ» до Лівану, один («Шевченко») вийшов з Тартуса 6 грудня. 8 грудня всі вони зупинились недалеко від Кіпру. Рішення, можливо, було вірним. Ввечері 8 грудня Ізраїль завдав удару по складу боєприпасів в порту Латакії в рамках кампанії з недопущення потрапляння зброї та техніки армії Асада до рук угруповань, що захопили владу в Сирії.

Авіабаза Хмеймім: початок? Приблизно за 60 кілометрів від Тартуса російські військово-повітряні сили використовували авіабазу Хмеймім. Крім розміщення винищувачів та вертольотів, база також служила пунктом призначення для військово-транспортних літаків, які перевозили людей та техніку до Сирії та назад. Як з’ясувало Радіо Свобода у своєму розслідуванні в 2019 році, через цю авіабазу Росія також переправляла найманців у ЦАР та Судан.

Російські інженери розширили базу у 2016-2017 роках, подовживши злітно-посадкові смуги та збільшивши її місткість. У грудні 2017 року Володимир Путін здійснив раптовий візит на авіабазу Хмеймім, де втретє оголосив про перемогу над сирійськими повстанськими силами, яких він назвав «терористами».

«Якщо терористи знову піднімуть голову, то ми завдамо таких ударів, яких вони поки і не бачили», – заявив тоді російський президент.

Російське авіаційне угруповання в Сирії включає понад два десятки фронтових бомбардувальників і штурмовиків Су-24 і Су-25, згідно з звітом, опублікованим у 2016 році, а також як мінімум вісім сучасних винищувачів-бомбардувальників Су-30 та 12 ударних вертольотів Мі-52.

З вересня 2015 року до січня 2018 року, за оцінками Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), літаки ВКС РФ здійснили понад 34 тисячі бойових вильотів.

Читайте також: Втеча Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій – Хара

Російські війська також розгорнули в Латакії балістичні ракети «Іскандер-М», а також сучасні системи протиповітряної оборони великої дальності С-400 та засоби ППО ближнього радіусу дії, такі як «Панцир» та «Тор». У разі евакуації авіабази цю техніку Росії доведеться вивозити повітряним чи морським транспортом.

Можливо, цей процес уже розпочався. Як свідчать вивчені Радіо Свобода супутникові знімки, останніми днями на авіабазу Хмеймім регулярно прилітали з Москви військово-транспортні літаки Іл-76 та Ан-124 «Руслан» Міністерства оборони. При цьому у напрямку Сирії, як випливає з даних сервісу Flightradar24, вони пролітали над територією Туреччини, а назад були змушені огинати її.

Офіційно Туреччина закрила свій повітряний простір для російських військових літаків, які прямують до Сирії, ще 23 квітня 2022 року, – через місяць після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Проте, вважає Дара Массікот, у випадку з авіабазою Хмеймім теж поки що рано говорити про втечу російських військових.

«Евакуація вимагатиме сотень вильотів Іл-76 та Ан-124, а не кількох. Коли російські війська були розгорнуті в Сирії в 2015 році, вони здійснили майже 300 таких вильотів за два тижні, а це було ще до розширення бази», – зазначає експерт.

Массікот також допускає, що військово-транспортні літаки могли не лише вивозити вантажі чи людей, а й доставити з Росії військових та найманців, а також зброю та боєприпаси для захисту баз.

Що далі? Найкращим поясненням стрімкого краху Асада та його армії є відсутність підтримки з боку двох найсильніших союзників Дамаска: Ірану та Росії. У другому випадку причина криється в російському вторгненні в Україну, що триває.

За західними оцінками, втрати Росії у війні перевищили 600 тисяч осіб, а економіка працює на межі можливостей. Це означає, що Росія практично не мала резервів – ні людських, ні матеріальних, щоб підтримувати Асада на колишньому рівні.

Кремль, можливо, все ж таки зможе укласти угоду з керівництвом угруповань, що повалили Асада, і збереже доступ до одного або обох об’єктів у Сирії. Якщо цього не станеться, здатність Росії демонструвати військову чи економічну міць на Близькому Сході та у Північній Африці буде серйозно обмежена.

Експерти зауважують, що Росія може перенести частину авіаційних операцій до Лівії, розташованої приблизно за 1500 кілометрів на південний захід через Середземне море. При цьому літати з Росії до Лівії з важким озброєнням на борту – навіть якщо Росія зможе забезпечити право прольоту через Туреччину – буде складніше, ніж через Сирію.

Російські провоєнні блогери та «воєнкори», здається, вже подумки розпрощалися з російською військовою присутністю в Сирії.

«Можна, на жаль, зробити невтішні висновки: військова присутність Росії в Близькосхідному регіоні висить на волосині», – пише Рибарь.

«Якихось особливих страждань стосовно того, що ми втрачаємо Близький Схід, у мене немає. Нам би в Курській області сьогодні перемогти, а вже потім почнемо рятувати решту світу», – вторує йому автор телеграм-каналу Fighterbomber, російський льотчик у відставці Ілля Туманов, що сам воював у Сирії.