Земля – чи не єдиний засіб для існування, що лишився в руках сьогоднішнього селянина, відірваного від реальних робочих місць не стабільною системою транспортного сполучення та кризовими явищами. Проте селяни не знає як правильно використати це ресурс, щоб вкотре не «пролетіти».
Питання земельної реформи сьогодні набуло чималого розголосу і дискусійності, але чи знайомі всі з реальною його проблематикою та очікуваними перспективами? На це питання вирішили знайти відповідь спеціалісти проекту «Інформаційно-правозахисний Центр», що реалізовується МГО «Перспектива»(м. Нововолинськ) за підтримки Асоціації захисту прав молоді Волині в рамках проекту “Я ДІЮ” за підтримки Фонду ім. С.Баторія (Польща).
З цією метою координатор проекту «Інформаційно-правозахисний Центр», член Правління ВМГО «Молодь Демократичного Альянсу» Роман Семенюк протягом 2011 року брав участь і ініціював зустрічі громади с. Грибовиця, Іваничівського р-ну, Волинської обл. із орендарями (представниками середнього бізнесу) за участі представників влади.
Маючи чимало спостережень і ведення діалогу з усіма трьома сторонами(громада, влада та бізнес), п. Роман вирішив поділитись своїми висновками та міркуваннями:
«Сьогодні говорять багато, про те що село не готове чи то боїться ринку землі. Зі своєї сторони я бачу, що земельний ринок потрібен, а селяни наляканий, бо не знає наслідків нового Закону «Про ринок земель». Проте про наслідки говорити конкретно не можна, адже, те що законопроект пройшов перше читання, не означає що затвердженим він буде у такому ж вигляді і змісті як знаходиться зараз. Проте тенденція показує, що нормального ринку в його класичному понятті на основі нової законодавчої база очікувати не можна.
Якщо й закон приймуть, то купувати землю буде не просто важко важко, а й взагалі краще буде її орендувати. Тому законодавча база про оренду землі буде більш використовувана.
Але чи є вигода тут для селянина? Давайте розглянемо ж їх позицію.
Отож, у селянина сьогодні лишається практично найважливіший основний засіб – земля. Для отримання доходу з котрої потрібні великі капіталовкладення, котрих у них немає та інвестиційні інструменти сьогодні неспроможні їх направити в такі одноосібні господарства. За умов, що селянин не здатен обробляти землю самостійно, через недостатню кількість капіталовкладень та низьку рентабельність малого фермерського бізнесу, у них випливає два варіанти або продати землю і отриману виручку вкласти у щось рентабельне і корисне для себе або здати її в оренду. За відсутності земельного ринку перший варіант сьогодні не можливий, тож давайте аналізувати що дає другий.
Середня вартість за оренду землі сьогодні становить 350-400 грн. за гектар на рік, тож за земельну ділянку, якщо селянин отримає 800 грн., то це по сьогоднішнім міркам орендних ставок доволі нормально. Але тут постає питання як сильно може допомогти 800 грн. в рік на одну селянську сім’ю, котра віддала в оренду свій основний засіб (землю)??? Мені позитивну відповідь знайти важко, тому лишу це питання на роздуми Вам…
Але в дискусії з орендарями, я побачив ще одну проблему для села. Отож ,селяни здають землю в оренду і орендар починає обробляти її. Для цього потрібна техніка, котра є важкою і її потрібно транспортувати по сільських дорогах, стан більшості яких і так аварійний. І тут постає загроза, того, що важка техніка орендаря, «розвалить» дороги так, що вже через рік до селянина «не дай Боже» і швидка не доїде. Також віддавши землю в оренду, орендодавець, втрачає деякі свої виробничі можливості, такі як випасання худоби, заготівлю сіна та інші дрібниці, але фактори, в котрі не потрібно було здійснювати капіталовкладення.
В дискусіях з’явилась ідея – «а може якщо орендар землю орендуватиме, то з ним можна й домовитись про робочі місця для людей?» Але ні! Орендарі пояснюють, що для обробітку села у них є техніка, для керівництва якою, потрібно 5 механізаторів і стільки ж помічників. Тому ринок праці від того нічого не доотримає.
Тепер, з позиції орендаря. Йому цікаво заробити гроші і плати він не буде більше того, що сформувалось на ринку оренди, та й платити теж немає з чого, адже фермери і олігархи в Україні це не синоніми. Землю їм купити зараз не можна, але й смислу робити цього немає, адже всі розуміють що орендувати її значно дешевше. І укладати угоди орендарі, як правило зацікавлені на тривалі терміни (не менше 10 років).
І тут селянина найбільше лякають саме терміни оренди. Зокрема, по Іваничівському районі в багатьох селах були випадки, що селяни здавали ділянки в оренду, а орендарі орендну плату не виплачували. Потім не одним десятком таких справ, займались спеціалісти «Інформаційно-правозахисного Центру» а також місцеві юристи. В результаті, є судові рішення, повернута земля, але на повернення орендної плати Виконавча служба України мовчить і «розводить руками», а по 3-4 роки прочекали і отримали як завжди….
Проте в термінах оренди звинувачувати орендаря не можна також, ці терміни знаходиться під впливом економічних факторів: 1) можливість укласти угоду на тривалий час по сьогоднішніх цінах (величина котрих ми наводили нижче), може дати позитивний результат пізніше; 2) витрати на реєстрацію згідно законодавства здійснюються за рахунок орендаря і становлять близько 200 грн. за договір, тож орендареві не цікаво укладати договір оренди на короткі періоди і кожного року їх пролонговувати та плати лишні гроші до бюджету зі свого карману.
Тож, підходячи до висновку, за сьогоднішніх умов, селянин отримує таку схему роботи – здати землю в оренду на тривалий час (припустимо 10 років). В цій схемі мабуть найбільшим ризиком є така ситуація – якщо на наступний рік щось зміниться і земельний ринок запрацює так як мав би працювати(щоб землею можна було б вільно торгувати), то селянин втратить можливі продати землю і отримати капітал для якогось цікавого свого бізнесу. І якщо земля в оренді, то йому прийдеться чекати 10 років і жити за орендну плату.
Тож найкращим варіантом вирішення проблематики з землями сільськогосподарського призначення повинно бути формування прозорого, збалансованого земельного ринку здорової конкуренції з чіткою ціновою політикою протекціонізму. Лобізм, такої схеми, допоможе сьогоднішньому селу зорієнтуватись та визначитись з чіткими пріоритетами свого майбутнього.
Зрозуміло, що лобізм такої про-народний схеми не можливо зробити за одну ніч. Тож паралельно з цим процесом, було б непогано бачити від держави підтримку малого бізнесу на селі( на противагу створених умов відмивання бюджетних коштів великим бізнесом під цільові масштабні програми) та здешевлення інституту послух оформлення оренди землі, з метою стимулювання короткострокової оренди, та зменшення майбутніх ризиків»
