Новим генеральним директором державного підприємства «Волиньвугілля» віднедавна став Анатолій Заболотній. Як відомо, він вже керував нововолинськими вугільниками у 2007-2008 роках. Чим зумовлене таке призначення тепер, коли галузь переживає складні часи? Як планує новий генеральний директор організувати роботу, аби шахтарі не опинилися на вулиці? Про це — розмова з очільником волинських вугільників Алла ЛІСОВА
-Після того, як я вступив на посаду генерального, у мене відбулася зустріч із головами профкомів шахт, — говорить Анатолій Заболотній. — Вони запитали, з якою метою я сів у крісло «генерала» знову. Без будь-якої зарозумілості відповів: «Знаю добре шахтарські проблеми Волині, вважаю, що зможу з ними розібратися. Якщо є спеціаліст, який це зробить ліпше за мене, то пропонуйте його кандидатуру». Після того вони мене підтримали.
Дійсно, я вже працював на посаді генерального директора ДП «Волиньвугілля», достеменно знаю всі проблеми й специфіку шахт Нововолинська. У ті роки на наших вугільних підприємствах було введено в дію сім лав, і готували нові для вуглевидобутку. Згадайте, як на шахті «Бужанській», яка містить до п’яти з половиною мільйонів тонн запасів вугілля, ми запустили 467-у лаву, яка видавала по тисячі тонн вугілля за добу! Сьогодні, як це не прикро, жодна шахта цим похвалитися не може.
— А який вихід з такої складної ситуації ви бачите?
— Ніякого велосипеда не потрібно винаходити. Перспектива — у відкритті нових лав. Це моя стратегія і тактика. Кадри, потрібні для цього, є. От із коштами, виділення яких держава затримує, складніше. Хоча на сьогодні у нас використовується застаріле гірничовиймальне обладнання і кріплення, все ж будемо старатися у червні запустити потужну для нашого регіону 433-ю лаву на «Бужанській». Уже пройдені тендерні умови, потрібні кошти в сумі 9 мільйонів гривень. Адже шахтне обладнання — дуже дороговартісне. Наприклад, тільки стрічковий конвеєр у комплекті коштує близько трьох мільйонів гривень. Але ми шукатимемо вихід із ситуації. «Бужанська» повинна працювати повноцінно.
На шахті № 9 до кінця травня теж плануємо запустити нову, 410-у, лаву. Будемо старатися продуктивно використовувати діючі лави на підземних підприємствах № 1 та № 5 ШУ «Нововолинське». Моя позиція тверда і непохитна: введення на шахтах комплексних механізованих лав. Адже це стабільна робота гірників, вища якість вугілля, надходження коштів. І альтернативи цьому нема. Ми повинні добувати вугілля, заробляти гроші.
— Чи радують показники відокремлених виробничих підрозділів?
— Хвалитися особливо нічим. З початку року мінус із видобутку вугілля становить 53 тисячі тонн, у порівнянні з минулим роком підняли на-гора на 63 тисячі тонн менше. У Міністерстві енергетики та вугільної промисловості розглянули нашу програму, але вона мене не зовсім задовольняє, я її переробляю.
— Навіть якщо нові лави будуть введені найближчим часом, усім відомо, що великої перспективи ДП «Волиньвугілля» не має. Яке ваше бачення подальшої долі підприємства?
— Я б не малював непривабливих картин. На сьогодні по дев’ятій шахті запаси кам’яного вугілля становлять близько двох мільйонів тонн, по п’ятій — півмільйона. При розумній організації технологічних процесів, до чого ми й прагнемо, вони можуть забезпечити роботою людей на 3-4 роки. Як не важко з фінансами, все ж будемо впроваджувати нове, прогресивніше устаткування.
Ще у 80-х роках минулого століття у західному вугільному регіоні випробовували так звані «струги», тобто обладнання, яке струже вугільний пласт. Я вважаю, що на дев’ятій шахті його можна з успіхом застосувати, таке устаткування захоплює тільки вугільний пласт, не зачіпаючи породи. Це сприятиме підвищенню якості вугілля, а якість — це гроші. Бо, скажімо, тонна вугілля із зольністю 23 проценти коштує 760 гривень із ПДВ, а із зольністю 20 — вже 816 гривень.
Окрім того, в нашій ситуації потрібно конкретно поцікавитися мінізбагачувальними фабриками. У луганських науковців вже є проекти таких фабрик. В Україні жодна не збудована, хоча в Росії вже кілька діє. Вартість фабрик майже 5 мільйонів гривень, і вона дає змогу зменшувати зольність вугілля на 15 відсотків. Це — наші майбутні зароблені й зекономлені гроші, бо на збагачувальній фабриці за переробку тонни вугілля ми зараз змушені платити 60 гривень.
Марки волинського вугілля м’які, вони підходять для брикетування. В Європі тонна вугільного брикету коштує 2 тисячі євро. Тому нам потрібно, враховуючи це, також шукати відповідні технології ефективно використовувати те, що маємо.
— Анатолію Григоровичу, з чого почали роботу вдруге, прийшовши на посаду генерального директора?
— Розпочав із кадрових питань. Побував на всіх шахтах, облазив всі підземні виробки. Де бачив прогалини — відразу вимагав виправити. Скеровував на окремі підрозділи відповідні комісії, аби допомогли розібратися, щоб якнайшвидше усунути недоліки. Разом із адміністраціями шахт розробили шляхи виходу з кризових ситуацій в стислі строки. Кого влаштовував такий ритм — діловий, активний, ініціативний, — з тими працюю.
— Які надії покладаєте на новобудову — шахту № 10?
— Десята шахта — перспективна, має 37 мільйонів тонн запасів вугілля. Для прикладу, усі наші діючі шахти разом тягнуть на 10 мільйонів тонн.
Десяту шахту потрібно щонайшвидше вводити в ряд діючих, «Бужанську» — розвивати. Саме на цих двох підприємствах і працюватимуть наші кваліфіковані гірники.
— З вашим приходом міська влада пов’язує надії на притік у вугільну галузь інвестицій. Що ви скажете з цього приводу?
— Вдячний за таку довіру, але як її виправдати? Судіть самі. Тільки на виплату місячної зарплати з податками шахтарям потрібно 28 мільйонів гривень. Самі заробили півтора мільйона. У рік потрібно більше 300… Який інвестор буде ризикувати власним капіталом? Мав уже на цю тему переговори, але не все так просто. Тому зараз потрібно самим проявляти ініціативу, заробляти кошти.
— Анатолію Григоровичу, кажуть, що люди влаштовуються на роботу на наші вугільні підприємства за гроші. Мешканці міста говорять про це з обуренням. Але в силу певних причин конкретних фактів не називають.
— Я про це теж чув. Насамперед зазначу, що є телефонограма з міністерства, аби припинити прийом на роботу шахтарів. Але життя йде — спостерігаємо природний відтік кадрів. На першій шахті, нап риклад, не закриті спеціалістами виробничі ланки. Я вкрай негативно ставлюся до того, коли хтось вимагає гроші. Скажу з повною відповідальністю: я такого керівника здав би в прокуратуру, щоб посадили в тюрму і конфіскували все майно. Це запитання комен тувати мені соромно і боляче.
— З чого черпаєте оптимізм?
— Він у мене в душі, бо займаюся улюбленою справою, пройшов шлях від гірничого робітника до директора шахти, генерального директора, начальника управління міністерства, науковця, маю ступінь кандидата технічних наук. Із шахтами пов’язане усе моє життя.
Джерело – газета Волинь
