Хотілося б розповісти вам щось святкове і світле. Та опосіли мене одразу кілька сумних і диких історій, де головними потерпілими є діти.
Діти, що постраждали від дій шахраїв та їхніх кришувальників-правоохоронців, від бездіяльності чиновників, покликаних охороняти дитинство, й від дурості власних батьків. Отож мимохіть спостерігаю за роботою міськвиконкому як органу опіки й піклування…
Інтриги довкола чужої дитини
Нещодавно в Нововолинську засідала опікунська рада. Очолює її Сторонський А.М. З-поміж іншого, вирішували, чи повертати крихітне немовля мамі-одиначці, яка у стресовому стані й під напором різних зацікавлених осіб письмово від дитини відмовилась.
Дитя здорове. Охочі всиновити знайдуться. Але мама вчасно схаменулась і просить (знову ж таки письмово) повернути маля їй.
І оце члени опікунської ради (здебільшого педагоги за фахом) за якихось 15 хвилин устигли не лише «розібратись» у складній життєвій ситуації, а й поставити тихцем медичний діагноз (!) людині, яку більшість із них уперше бачила.
– Швидко ж ви вирішуєте долю дитини, – сказала я головному “опікуну” Сторонському.
– А ми що, по 10 годин тут маємо сидіти? – недбало кинув він у дверях.
Так ніби чужа дитина – то лялька. Рухоме майно. І чиновнику видніше за всіх, як ним розпорядитись…
Про специфічну поведінку головлікаря міської лікарні В.Мороза у цій історії розкажу трохи згодом. Поки що зафіксую особисте досягнення заступника міського голови, очільника опікунської ради п.Сторонського. 15 хвилин – і присуд цілій родині готовий!
Без жодних сумнівів і вагань. Попри клопотання мами й бабусі. Хоча закон захищає право матері та найближчих родичів забрати маля додому.
Незабаром орган опіки, себто виконком, ухвалить офіційне рішення. Як я зрозуміла, матері цій відмовлять. Шкідливих звичок у неї немає жодних! Але немає й досвіду спілкування з нашими інстанціями. І це її головна проблема.
Мовчазна ця жінка? Губиться перед поважним зібранням «опікунів», якому мусить вивертати свою душу? І ви б розгубились, якби у вас солодкими голосами, але дуже настійливо і привселюдно випитували особисте.
Головне, що цій жінці серце за покинуту малечу болить! У казенний дім до Луцька навідати дитину мама з бабусею, попри негоду, їздили!
Ну, зробила людина велику помилку – написала в лікарні відмову, але ж хоче цю помилку виправити! Здавалося б, досвідчені педагоги мають дати їй шанс, мають допомогти й підтримати. Люди ж бо всі різні: хтось за словом у кишеню не лізе, а хтось зацьковано мовчить.
Який там іще шанс!.. Члени опікунської ради підтримувати молоду маму не наймалися. Швиденько склали свою думку – й навіть у розмовах зі мною висловлювали її досить категорично. Наче на психіатрів усі вони вивчились, а не на педагогів.
Що ж, дитинку давно пригледіла собі впливова бездітна особа. Про це від самого початку сумної історії добре знають у виконкомі. І діють відповідно.
Благодійництво з душком
Прогнозую, що орган опіки незабаром скерує позов у суд – і матір ні за що ні про що позбавлять батьківських прав.
Що буде з молодою жінкою та її дитиною далі – чиновників не обходить. Вони в нас звикли вирішувати безапеляційно. Звикли безкарно розпоряджатись хоч громадським майном, а хоч людськими долями.
Пан Сторонський дуже постарався, щоб я не була присутньою на розгляді цього питання. Але й за зачиненими дверима було добре чути, як протягують рішення віддати малечу «в хороші руки».
Знаючи залаштунки цієї історії, в неупередженість заступника міського голови не вірю. Та й не йому вершити долі людей!
Увесь Нововолинськ обговорює нині тему примусово-добровільних внесків, які впродовж багатьох років стягували в нашій лікарні і якими нарешті зацікавилась прокуратура. А знаєте, в чому фішка? Ті внески (офіційно – близько 800 тисяч гривень) надходили у… приватну структуру.
Не на рахунок бюджетної установи, яку завжди можуть перевірити, а в таку собі благодійну організацію “Лікарняна каса”. Засновниками тієї каси є 7 фізичних осіб. По прізвищах: Сторонський А.М., Мороз В.В. …
А контролювати цих благодійників і їхню касу не має права ніяке КРУ! Прокурор – і той не доколупається.
І вже як ті засновники розпоряджалися коштами – знають тільки вони самі.
Це так, для роздумів про прозорість і моральність.
А малечу шкода. Лежить у казенному домі, чекає на маму. Мама тим часом просить уклінно чиновництво: поверніть дитя!
Однак наш “благодійник” категоричний і невблаганний. Йому б із залізяччям працювати, а не з людьми. Самовпевненості й адміністративного гонору – через край.
Пане Сторонський А.М.! Замість віддавати чужу дитину в невідь-які руки й перебирати на себе функції безгрішного Бога – розберіться-но краще зі своєю непрозорою касою.
До речі, навіть після резонансної прокурорської перевірки та сильного переляку добровільно-примусовий оброк у центральній міській лікарні справно стягують!
І хворі люди здають «благодійні внески», звично згадуючи тихим словом мера, головлікаря й особисто Сторонського А.М.
Бо він у виконкомі ще й лікарнею опікується…
Наталя Камишникова.
