Побували вчора з паном Бідзюрою на засіданні депутатської групи “Спільна думка”. Його запросили, мене – ні (у них там на мене алергія). Але принаймні змовчали, і я змогла зблизька побачити процес народження спільної думки.
Це вже добре, бо засідали у тому ж самому кабінеті №304, який ми з вихованцями дитячо-юнацького центру завзято пікетували у жовтні 2011-го.
В бій ідуть лише дітлахи…
Там тоді відбувалася сесія міськради, депутати ліквідовували і “покращували” ДЮЦ, а думка батьківської громадськості й викладачів їх не цікавила. Не зволили навіть вислухати своїх виборців перед сесією.
Схвильовані батьки й педагоги скупчились у коридорі третього поверху. На дверях кабінету №304 стояв аж цілий начальник міськвідділу міліції з кількома підлеглими. Прикривав депутатів від електорату грудьми й задом. Навіть бігав до депутатів і мера по дозвіл на застосування сили. Це ж би йому довелося “тащить и не пущать” лише мене та хоробрих хлопчиків-гуртківців, які під моїм чуйним керівництвом забарикадували прохід стільцями. Бо доблесні комуністи і націоналісти якось непомітно злиняли у критичний момент. А педагоги толерантно вичікували, що ж воно з того буде.
Була тоді радником міського голови. Перебувала у відпустці. У той вир потрапила випадково. Знайома викладачка запросила мене на збори, де Моренко зі Сторонським поставили колектив до відома про ліквідацію ДЮЦу та ще кількох позашкільних установ. А вже я на тих зборах закликала стривожених людей прийти на сесію – захистити свої права. І вони прийшли, та хто їх там став слухати…
Пригадую, як смішно виходили депутати з кабінету після сесії. Поодинці, як сапери, – а раптом що. Першим вийшов теперішній представник “Спільної думки”. Був приємно здивований, що йому це вдалося. Виборці не побили, стільцями не закидали )). Навіть зателефонував колегам: шлях вільний, виходити можна!.. А хто б їх перепинив – я і троє підлітків?..
Коротше, невдовзі після того вікопомного пікету і резонансних публікацій про сесію я залишилась без роботи. Стараннями не лише мера, а й практично всіх депутатів міськради. Добряче тоді їм дошкулив відчайдушний стихійний протест.
І оце тепер навіть цікаво було, чи скажуть носії “Спільної думки”: “А ми вас на своє засідання не запрошували”.
Вистачило розуму не сказати. І ми з Бідзюрою чемненько всілися слухати.
Питань на порядку денному було два: боротьба з наркоманією в місті й ремонт доріг.
Із вашого дозволу, продовжу увечері. Анатолій Миколайович за цей час, мабуть, устигне розмістити фото з засідання “СД”.
Наталя Камишникова.
Продовжую.
Хто кришує наркобізнес?
Засідання «крамольно-опозиційної» групи виявилося супервідкритим. Двері – навстіж. Підходьте, клерки, слухайте, «стукайте» начальству!! Та щось ніхто не підходив.
Засідала фронда у президії. Очільник СпіДу Борис Карпус вмостився у мерському кріслі. Із гучно заявлених у січні 18 борців реально зійшлося з десяток. Сидів скраєчку ще один депутат, який завбачливо наголосив, що до «Спільної думки» не належить.
Тішили око підприємці Бадзюні – Олег, Богдан і Віталій. Ці троє можуть сміливо створити свою родинну фракцію, нащо їм ті дрібні політичні партії здалися?..
Розпочали з наркоманії. Група хоче внести на сесію свій проект рішення щодо боротьби з цією міською пошестю. Іще й цілу програму заходів розробити. Довго мудрували, від кого зажадати інформацію та пропозиції. Ну, міліцію треба залучити, ну, нарколога, ну, соціальні служби… О, ще пастора Дудіка, у нього є реабілітаційні центри! А пастора запросити сюди чи самим поїхати подивитися?..
Виглядало на те, що міськрада незабаром ухвалить і профінансує чергову програму, але шприців у під’їздах від цього не поменшає. Адже боротися треба не з наркоманами – з наркобаронами! А наркобарона голіруч не візьмеш.
Один із депутатів стишено розповів, як міська міліція нещодавно накрила точку продажу, затримала наркоторговку, зібрала залізні докази – а суд цю жінку відпустив! І міліціонерам аж руки опускаються від такої суддівської гуманності.
Але ж дозвольте! Нововолинці начувані і про міцний ментівський дах над наркодилерами. Досі переповідають, як кілька років тому вийшов сухим із води тодішній заступник начальника міліції. До наркоторговки вломилися луцькі орли чи беркути (відпрацьовували Нововолинськ як наркоманську столицю), а вона їм: «Відчепіться, холери! Мене такий-то кришує!»
Такий-то ще довго в міськвідділі УМВС високу посаду обіймав. Відбувся легким переляком…
І це лишень одна з історій, відомих усьому місту. То хто ж у нас смотрящий за наркобаронами? І який пастор цьому лиху зарадить?
Як на мене, «спільнодумцям» не варто плодити черговий проект у молодіжно-бюрократичному стилі. Не варто збирати самі лишень папери з пропозиціями. Зберіть-но бодай раз обізнаних людей на серйозну предметну розмову. Проведіть бодай один «круглий стіл» за участю офіцерів міліції, лікарів, голови суду, прокурора, соціальних чиновників, педагогів, громадських активістів, священиків різних (!) конфесій, колишніх наркоманів, батьків наркоманів (кому допекло – прийде й виступить).
Вислухайте всіх, зберіть і проаналізуйте їхні пропозиції. Якнайширше поінформуйте громаду про цей захід (і до його проведення, і після). А вже тоді подавайте на сесію якийсь проект.
Колись батьки наркоманів у нашому місті намагались об’єднати зусилля. Ініціатива виходила від них самих. Але чиновники їх не почули. Ну, то зверніться до цих людей ви, депутати, знайдіть поміж них лідера, допоможіть згуртуватися. Разом вони щось та зроблять!
Давно треба створити в місті реабілітаційні групи анонімних наркоманів (і анонімних алкоголіків, є успішний досвід таких груп у Луцьку). Зустрічі депутатів із якнайширшим колом зацікавлених осіб підкажуть іще багато варіантів. Реальних, результативних, не задля галочки. Тільки ж це треба з людьми спілкуватись, а не папери вивчати…
Ну, добраніч. Про ремонт доріг і підходи «Спільної думки» – завтра.
Ой, дороги – ями й відкат…
“Эх, дороги – пыль да туман!” – співали за тамтих совєтів. Тепер до традиційних туману й куряви треба додавати ямковий ремонт і систему відкатів, яку віртуозно опанували наші слуги народу.
Ви будете сміятись, але цьогоріч нововолинцям світить небачене покращення! На ремонт і реконструкцію доріг та вулиць виділяють нечувано грубі гроші. Понад 4,5 млн. грн., за версією В.Рожелюка – першого заступника міського голови. Це кошти з обласного, державного й міського бюджетів.
На засіданні депгрупи “Спільна думка” пролунала ще більша сума: близько 6 мільйонів гривень піде цьогоріч на міські автошляхи й внутрішньоквартальні доїзди.
На цьому порталі вже оприлюднено перелік вулиць-везунчиків, що їх профінансує “область”. 13 вулиць у Нововолинську, 3 – в Жовтневому.
Найбільше коштів припадає на вулиці Некрасова (346 тис.) та Липинського (309 тис.). Обидві межують із 5-м мікрорайоном.
Схоже на те, що до наступних мерських виборів у нас буде бодай частина отієї славнозвісної дороги з банерів (“під патронатом міського голови та Партії Регіонів”). І саме це подадуть нам у 2015-му як головне досягнення мера та його команди.
А що? Це вам не віртуальні скількись-то доларів інвестицій на душу населення, а цілком конкретний асфальт під ногами.
Я коли вибиралася з речами на вихід із міської ради, то мала досить відверту розмову з міським головою. Зокрема, щодо 5-го мерського терміну (зараз у нього 4-й, як не крути). Сказала тоді, що 5-го терміну народ не витримає! Втомився дуже, оновлення прагне. І що зайти в мерію знову наш мер зможе хіба що внаслідок великого дива. Таким дивом буде, наприклад, дорога на 15-й (чи й легендарні тролейбуси по місту – гуляв колись у міськраді такий наполеонівський намір).
Надворі буяв квітень 2012-го. Від тієї розмови не минуло й трьох місяців, а в Нововолинську на рекламних щитах з’явилася карта міста з розміткою: отут буде нова дорога на 15-й і 5-й мікрорайони, з ініціативи міського голови та за сприяння Партії регіонів.
Біля базару бачу її ще й досі. Банер належить членові “Спільної думки” – регіоналу, і то не останньому. Душа радіє, як подумаю, що це ж вони всі разом! під патронатом!! із ініціативи!!! прокладуть людям дорогу на 15-й, а Віктору Борисовичу – в мерію на 5-й термін.
Але маю запитання. Хто формував перелік із 16 вулиць під обласне фінансування? Чому депутати зі “Спільної думки” (принаймні ті, кого я розпитувала) про це геть нічого не знали й довідались із інтернету, як і я? Чому вони про це мовчать, хіба це нормальна практика? Чому таке злободенне для громади питання вирішувалося келейно? І скільки ж можна келейно все вирішувати?..
У тому переліку зазначено поточний ремонт проспекту Дружби – 33,9 тисяч гривень. Постривайте, а де саме? Чи, бува, не знову попід міськрадою?! І навіть якщо не там, то чому проспект Дружби, а не … (назву вулиці підставте самі, кого де допекло).
І якого милого “губернатор” із обласних коштів (не зі своєї кишені!) виділяє цільовим призначенням аж 400 тисяч гривень на облаштування скверу біля кафе “Міраж” і пам’ятника прикордоннику? А “місто” (мерія) додає ще 170 тисяч гривень, разом 570 тис. на один лишень сквер!
“Спільнодумців” новина про гроші на той сквер зачепила за живе. Вони ж бо так тішилися, що застопорили на сесії це марнотратство з міського бюджету. Бач, зекономили для громади сотні тисяч гривень на значно нагальніші проблеми! А мер через губернатора тихцем продавив-таки фінансування на реконструкцію меморіального скверика.
Оце зібрати дві ветеранські організації, та й запитати: люди добрі, ви погоджуєтеся викинути аж понад півмільйона громадських грошей на декор із відкатами (заміна плит на плитку з “правильної” фірми, ще інший всілякий ажур, коли ті ветерани витрачають півпенсії на ліки)? Ви погоджуєтесь?
Чи треба зробити скромніше, вкластись у меншу суму, залучити до меморіальних робіт спонсорів – а замість зухвалого марнотратства заасфальтувати ще одну вулицю на околиці?
Поки що “Спільна думка” лише побуркотіла і пообурювалась на своєму засіданні. Вирішили створити дорожню комісію – об’їхати всі 16 вулиць із переліку й на власні очі пересвідчитися, скільки коштів куди насправді треба виділити.
А питання щодо скверика на тому засіданні так і зависло в повітрі. Особисто я, виборець, двома руками за ремонтні роботи! Там подекуди ноги можна поламати. Але 570 тисяч – це гроші на вітер! На відкати. На жирні замовлення своїм. І цю суму треба урізати, либонь, утричі.
А що робитиме з цим усім “Спільна думка” – ми побачимо вже незабаром. На сесії. Від “Спільної думки” хотілося б спільних дій.
Н.Камишникова.
