Нещодавно на запрошення МГО «Молодіжна ініціатива» відгукнувся молодий і талановитий письменник Максим Кідрук та й завітав із презентацією нової книги – «Бот», яка стала принципово новим явищем в українській літературі й відкрила новий напрям – технотрилер. Макса уже нарекли вітчизняним Стівеном Кінгом. В те, що книга продаватиметься, не вірили навіть видавці, проте той факт, що Нововолинськ – тридцяте місто, яке прийняло «Бота», свідчить лише про успіх з великої літери.
Письменник провів чудову презентацію в Нововолинській центральній бібліотеці, розповів про свої мандри екзотичними країнами та низку технологічних новинок, якими насичений «Бот». Після відповідей на запитання читачів була автограф-сесія, опісля – прогулянка містом. Максим відзначив приємну атмосферу Нововолинська і його чистоту і обіцяв приїхати восени: тоді вже презентуватиме нове чтиво – «Твердиню». Пропонуємо вам невимушене бліц-інтерв’ю, в якому Макс відповів навіть на відверто каверзні запитання.
– Почнемо з найцікавішого: гонорари від книжок.На що їх вистачає тобі: на хліб чи щось більше?
– Залежно від того, яка книжка. Тут немає якоїсь однієї формули. Для кожного письменника вона своя і залежить від жанру, який контракту з видавництвом, наскільки твір«читабельний». Немало важить і те, наскільки популярний письменник, чи він готовий презентувати цю книгу в книгарнях, від уміння її подати. Тому тут абсолютно широкий спектр відповідей: від «узагалі не вистачає ні на що» до «вистачає не просто на хліб з маслом, а навіть на булочки». Мені гонорарів вистачає.
– Із видавництв чому вибрав «Клуб сімейного дозвілля»?
– Зараз немає альтернативи. По-перше – найбільше й найпотужніше, по-друге – там працюють професіонали, і це виявляється в багатьох дрібницях. Наприклад, у тому, що я ніколи за роки співпраці не «вибивав» гроші: вони надходять без жодного дзвінка. Видавництво маєнизку своїх книгарень, в нього найкращі контракти з торговими мережами.
– Неодноразово чув думку, що будь-яке творіння не належить автору одразу після публікації, виною всьому – Інтернет.
– Повна маячня. Всіх, хто це говорить, потрібно розстрілювати. Тому що будь-яка діяльність: бізнес, культура, освіта – все мусить мати під собою економічне підґрунтя. Той, хто робить бізнес, науку, книжки чи музику, повинен за щось жити і якимось чином притягувати в своє діло гроші, щоб робити ще кращу музику, ще кращу науку… Справа має приносити досить грошей для того, щоб її розвивати й робити кращою. І це можливо лише за умови оплати культурного продукту. Друге – хай як це прозвучить сумно – в нашому світі основним критерієм якості продукту є гроші. Я не кажу, що хочу заробити мільйони, але якщо книга вартісна і вона краща за десять інших книг, то це нормально, що її автор заробив більші гроші, ніж десять інших. Поки ця система працює, вона дає можливість багатьом читачам вибирати найкращі книги. Як тільки всі почнуть викладати свої творіння в Інтернет, то настане своєрідна теплова смерть культури. Коли ти матимеш масу з тисяч рукописів, викладених в мережу, серед них не знайдеш жодного хорошого.
Я за рік читаю по 100 книг. І вважаю, хоча б 20 книг на рік – це багато. Як їх вибрати? Шукаєш у топах, за чиєюсь порадою, дуже ретельно відбираєш ці книги, і то не всі подобаються. Коли всі просто викладатимуть книги в Інтернет, будь-яка можливість знайти хороші вартісні тексти просто зникне, і це буде кінець усієї літкультури.
– Юрій Андрухович свого часу кинув назагал таку фразу: «Я починаю нову книгу тоді, коли починаю ненавидіти попередню».
– Я починаю книгу тоді, коли вона повністю сформована в мене в голові. Я не починаю нове, не бачачи, куди воно мене приведе: це все одно, що зайти по пояс в море й пливти в напрямку Туреччини, думаючи, що недалеко фініш. На щастя, в мене ідей зараз більше, ніж я можу фізично виписати протягом найближчих п’яти років. Я пишу безперервно, тому що фабул достатньо завдяки моїм подорожам і також тому, що дуже багато читаю інших книг в цьому жанрі: техно-, психо-, містичних трилерів. Постійно читаю наукові статті, шукаю нові відкриття, найновіші експерименти, які дадуть мені можливість закрутити таку історію, яку ще ніхто в світі не закрутив. Не приховую: таким чином я торую собі шлях на Захід. Прагну писати щось актуальне, завжди нове, експериментувати з жанрами, змішувати техно з містикою, з психотрилером.
– Хто є твоїми літературними вчителями і кого читаєш найбільше?
– Зараз уже намагаюсь залишатися самим собою, тобто виробляти особистий стиль. Хай, можливо, він буде трохи кострубатим, але ж унікальним. Безперечно, стиль не може бути кришталевочистим, бо є якийсь зовнішній вплив.Читаю всі новинки, які виходять в сучасній американській та український сучасній літературі.Ті, на кого я рівняюсь, хто є моїми стилістичними батьками: Майкл Крайтон, Стівен Кінг, Ден Браун, Скот Сіглер і певною мірою Чак Паланік. Хоч останній зовсім випадає з цієї когорти, але є моменти, які я з задоволенням додаю в свої романи. Вони потім примушують читачів віком 40-45 років бридливо кривитися, але я вважаю їх колоритними.
– Підлаштовувався коли-небуть під ситуацію на літературному ринку?
– Бачачи успіх «Бота», багато хто ставить це запитання. Вкотре повторю: сто відсотків пишу те, що мені подобається. Давай зробимо «бек» на рік назад. «Бот» був величезним ризиком, і це мені казали у видавництві. Тираж 3 тисячі чому такий малий? Тому що видавець розумів, що ризикував. Цього ніхто не писав, не продавав…
– Відверто щодо такого жанру як технотрилер: цього бажає твоя душа чи попит?
– Технотрилери – це запланований крок, мій особистий ріст. І тут саме питання в душі. Це ті книги, які мені подобаються найбільше. Крайтон, Сіглер, Ролінг… Класичні техно або наближені до них трилери – це ті книги, від яких я прусь, вони«заводять» мене самого. Якби йшла мова про попит, я писав би еротичні романи і, повір, вони продавалися б значно краще. Але ж ні: вірю в саму ідею, і в те, що я розкручу її, буду основним автором в цьому жанрій,відповідно, через років десять зніматиму з цього хороші дивіденди.
– Той «Бот», який задумувався, і той, який вийшов з друку –відрізняються?
– В «Боті», який задумувався, не було психоістоти. Вона виникла, коли я вже дійшов до половини книги і зрозумів, що можу «копнути» значно глибше і таким чином вийти на територію наукової фантастики, за рамки класичного техно. Ідея була хорошою й оживила текст, і головне – вона дала достатньо можливостей, щоб розвивати її в майбутньому. Тому це основна відмінність, яка відрізняє «Бот», задуманий мною, і той інший, уже сформований і дописаний. Ще одна деталь – зміна статі персонажа: психіатр Патріс Раньє став Лаурою Дюпре, але це результат порад.
– Наскільки справжні характери персонажів «Бота»?
– Я не ризикую поки виписувати характери повністю «з голови», «з пустого місця», бо ж не Хемінгуей. Більшість із них мають прототипи в реальному житті. В «Твердині» всі мають прототипів як зовнішньо, так і поведінково. Тобто будь-які жести, слова, конструкції стилістичні, які повторюються в діалогах, я брав їх з реального житті. Добре це чи погано, але надає їм реалістичності, не робить їх пластмасовими. Можливо, через кілька років я доросту до того, що я зможу виклепати персонаж з повітря і це буде круто, але поки що… Не те що не можу, не вмію… Не хочу перевіряти, не ризикую.На щастя, моє життя склалось так, що зустрічаю значно більше людей, ніж будь-хто з моїх однолітків. І це мені дає величезну «базу» характерів. Багато спостерігаю: як люди спілкуються, поправляють волосся, одягаються, їдять, посміхаються – це все деталі майбутніх персонажів.
– Здебільшого твої персонажі – конкретні люди чи «мікси»?
– Здебільшого – конкретні люди. Так легше. Лише іноді виходять «мікси». Іноді другорядних просто вигадую, з цим не дуже заморочуюсь. Ти не можеш вигадувати всі персонажі, тому що книга розтягнеться на тисячі сторінок. Здебільшого мої персонажі – це «моноліти», а не склепані з різних людей.
– Що чекати від твоєї нової книги – «Твердині» – читачам?
– «Твердиня» – психотрилер, пригодницький трилер, хоча є елементи техно. Історія про подорож, містику, пошук загублених руїн, про змарноване і сплюндроване кохання. Історія м’якша за «Бот», але в той же час значно ширша, більш прив’язана до життя. В основній сюжетній лінії є багато кілець, які не є основною частиною сюжету, але прив’язують персонажів до реального життя. Є й додаткові історії, які роблять основу значно ширшою і потужнішою, рівнішою, можливо, менш напруженою, але й приємнішою для читання.
Олександр ТОПОРІВСЬКИЙ, спецкореспондент.
Фото автора.
На знімку: письменник Максим Кідрук.
