Розпочинаємо фоторепортаж про покращення нашого з вами життя біля кафе «Міраж». Не дивлячись на загальне зубожіння територіальної громади, гнилі водогони, горбаті, як верблюди в пустелі Сахара, тротуари, ями і калабані на міських шляхах, побори у ДДУ, корупцію, діряві дахи, навкруги пам’ятника «Воїну-прикордоннику слава!» достроково розпочали укладку «костки». Без кошторису та, як вбачається, без дозвільних документів.
Бо скажіть мені, хто з держслужбовської обласної братії видасть документи на проведення робіт без кошторису? Без розцінок на укладення тротуарного покриття, його підготовку, земляні роботи, демонтаж бетонних плит, доставку, навантажувльно-розвантажувальні дії, облаштування клумб, заміну теплотрас, зварювально-монтажні роботи тощо. Таке може статись тільки у феодальному Нововолинську, де закони та Конституція держави не діють.
Пильно вдивляючись у далечінь орлиним зором, укладники завчено-автоматичними рухами швидко виконували покладені на них рідною міськрадою завдання ударного облаштування доріжок скверу для трудящих міста. А в цей час зварювальники, випереджаючи графік робіт на два з половиною дні, героїчно закінчували демонтаж та монтаж теплотрас. Щоб мешканці прилеглої до кафе території не відчували погіршення свого життя вже взимку й не звертали уваги на нічні шумові ефекти та вереск приморочених відвідувачів.
Екскаватор, за кермом якого перебував тракторист стахановського вигляду, ковшем вергав велетенські грудки землі, наближаючи всіх нас, із кожним струменем чорного диму зі свого комина, до світлого майбуття. Накресленого четвертою каденцією улюбленого всеньким народом пана Бургомістра, який у сяючій бронзі незабаром постане біля фігури солдата, вказуючи правицею на «Міраж».
Землекопи, мурахами обліпивши купи землі, з ентузіазмом махали лопатами. Випрямляючи криві, як життєвий шлях олігархів, доріжки для прогулянок. Міцно вчепившись побілілими кісточками пальців у керма вантажних машин, сиділи водії, чекаючи команди «фас!», перепрошую, «газ!», щоб мчатись у незвідані далі грядущого свого життя. Світлого чи темного, ніхто про це не думав. Та й байдуже їм було, що там, за горизонтом…
Сонце сідало за обрій. Роботи не припинялась ні на мить, щоб освоїти 550 тис. до білих мух та з полегшенням, із почуттям виконаного обов’язку, зітхнути на повні груди. Та й завалитись у БАРлоги.
Репортаж підходив до кінця… Ну, що ви! Як можна? До наступного фоткання на камеру та писанини на, можливо, інших ударних будівництвах століття. Па-Па! Цьом-цьом, мої любі.
Фоторепортаж створив А. Бідзюра, Нововолинськ.
