Молодим у нас усі шляхи відкриті. Це славетна приказка радянських часів. На жаль, аби сьогодні вона повноцінно втілювалася у життя немає відповідних сприятливих умов. Тому молодь змушена торувати собі дорогу самотужки. Попри усі труднощі та виклики часу, які, погодьтеся, непрості.
З одним із молодих лідерів громадської думки у Нововолинську, Андрієм Самковим, ми мали нагоду розмовляти про життєві кризи, дороги і депутатство. Трапилося це саме напередодні його 36 дня народження.
– Андрію Володимировичу, молодість в Україні офіційно закінчується у 35. Вже відчуваєте як до вас підступає криза середнього віку?
– (сміється) Зовсім ні. До речі, наскільки мені відомо, навіть серед самих психологів побутують різні думки стосовно того чи взагалі існує та криза середнього віку. Можливо вони її вигадали, щоб розширити ринок своїх послуг. Тому я б від таких закидів утримався.
Та і про яку кризу може йти мова?! Я – молодий батько трьох дітей, розвиваю потужне ливарне виробництво, активно займаюся громадською діяльністю, вболіваю за Нововолинськ… Тут про кризу віку і говорити не доводиться. У мене на неї немає часу. Давайте уже якесь інше питання, гаразд?
– Ви – успішна людина. Тут сумнівів немає. Проте ходять різні чутки про те, яким чином ви такого успіху досягли. Мовляв, дістав син від батька завод у спадок – ось і весь рецепт щастя. Чи так це насправді?
– Вперше таке чую. Так справді говорять?! Це напевно вже вибори почалися і хтось намагається депутата Самкова закидати брудом. Насправді ситуація виглядає інакше.
Насамперед, я не прийшов на все готове. До того як стати директором, працював на різних щаблях ливарного виробництва: був водієм, очолював виробничий відділ. Набирався досвіду в колективі справді достойних ливарників.
Зрештою, завод мені не дістався, як ви кажете, у спадок. Ми з батьком були співвласниками виробництва. Згодом тато зайнявся іншою справою і мої батьки, зрештою, переїхали до Луцька. Тоді увесь пакет акцій виробництва придбав я. Проте що це було за підприємство? Застаріле обладнання, такі самі страшні цехи… Ми роками з відчайдушним колективом підіймали завод на ноги. За цей час утворили нові робочі місця, придбали сучасне обладнання, довели якісь товарів до найвищого ґатунку.
Окремо відзначу, що я не применшую заслуги своїх батьків у моєму становленні. Вони і досі підтримують та допомагають. Честь їм і шана. Вони мене виховали і дали путівку в життя. Але це не був готовий хліб. Не було халяви. Усе, що маю – заробив нелегкою працею на виробництві.
– Між іншим, як позначилися на вашому ливарному виробництві оті нещодавні «товарні війни» на російській митниці?
– Як і тисячі інших підприємств ми стали заручниками ситуації. Доки українські товари не пускали до Росії, мали значні затримки у доставці наших вантажів. Така невизначеність загалом справляє поганий вплив на виробництво. Слава Богу, російські партнери поставилися до ситуації з розумінням. Вони уже теж розрізняють де в українсько-російських відносинах ведеться бізнес, а де робиться політика.
– До речі, про політику. Можновладці у своїх численних інтерв’ю кажуть, ніби група «Спільна думка», до якої входите і ви, спричинила розкол у депутатському корпусі Нововолинської міської ради. Це правда?
– Хто таке каже? Яким ще може бути новий «розкол» у роботі 40 депутатів? Послухайте, міська рада – це апріорі розкол на 40 голосів. Кожен має свою думку і власне бачення вирішення проблем міста. Яким чином утворення депутатської групи «Спільна думка» могло призвести до розколу я не знаю. Ми навпаки об’єднали зусилля активних обранців громади Нововолинська. Працюємо виключно над господарськими та економічними питаннями міста. Без політики. Наші двері відчинені для всіх: незалежно від партій і кольору прапору. Це позитивне явище. Це ж вперше у Нововолинську за стільки років депутати справді об’єднуються, а комусь вистачає підлості називати це розколом?! Непорядно.
– Окрім цього деякі посадовці заявляють у пресі, що від « Спільної думки» немає толку?
– Спочатку проаналізуйте хто робить такі заяви? Бюджетники, службовці, люди при посаді… Мабуть їх до цього силують під страхом майбутнього звільнення. Хоча цілком можливо, що після нашої нинішньої розмови будуть якісь закиди і від інших осіб. Я розкрию вам таємницю. За «Спільною думкою» уважно слідкують. Думаю, що навіть на платній основі.
Стосовно толку від «Спільної думки». Я теж чув такі закиди. Знаєте на чому вони ґрунтуються? На некомпетентності. Звичайна необізнаність. Чому? Бо влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Депутати – представники законодавчої. Вони повинні ініціювати та затверджувати рішення, які, за умови належного виконання міською владою, принесуть користь громаді. Депутати не отримують зарплати від своєї діяльності. Вони працюють на громадських засадах. Як це? У вільний від роботи час працюють у комісіях, у групах, на засіданнях сесії… Депутати – не є виконавцями більшості рішень, вони – законотворці місцевого масштабу. Натомість чиновники – міський голова, заступники, увесь апарат службовців – є представниками виконавчої влади. Вони отримують зарплату і повинні якісно та максимально ефективно, не крадучи, без «відкатів» і тому подібного виконувати ті рішення, котрі приймають депутати. Оце й уся правда.
Ми і так підказуємо виконавчій владі ті речі, котрі повинні їй бути відомі: що мешканці на Некрасова хочуть нормальну дорогу, а дахи в школах і дитсадках можна ремонтувати в рази дешевше.
– То дорога по вулиці Некрасова таки буде?
– Ви були на урочистостях з нагоди святкування Дня шахтаря у Нововолинську? Тоді голова облдержадміністрації Борис Клімчук зробив публічну заяву, що своїм розпорядженням скерує 430 тисяч гривень на реконструкцію дороги по вулиці Некрасова. Пообіцяв сприяння і відомий місту меценат Сергій Ковальчук. Він сказав, що якщо з якихось причин Борису Петровичу не вдасться виділити кошти, то йому це під силу. Значить високопосадовці розуміють гостроту проблеми. Також ця ініціатива була озвучена як ключове завдання Партії регіонів на останніх виборах. Тому, впевнений, дорога буде.
Долучилися до цього і самі люди. Підтримала ініціативу депутатська група «Спільна думка». Було зібрано підписи нововолинців, які засвідчили, що дорога потрібна. Тому і влада відреагує відповідно.
– На останньому засіданні сесії Нововолинської міської ради ви активно відстоювали необхідність передачі в комунальну власність державного пакету акцій ВАТ «Оснастка», знаного у народі як «завод сто». На вашу думку, чому це рішення не пройшло?
– Ну, міський голова запропонував відмовити у безкоштовному прийнятті акцій. Аргументи? Нібито акціонери цього підприємства усі свої багаторічні претензії віднині будуть пред’являти міській владі. Проте я і мої колеги закликали депутатів не поспішати. Ми пропонували створити відповідну комісію для ґрунтовного аналізу ситуації. Ми закликали до пошуку рішення, яке було б найбільш корисним для нововолинців. Наприклад, спробувати завести туди якщо не нові підприємства, то принаймні старі, які повтікали, доведені до відчаю байдужістю виконавчої влади. На жаль, нас не підтримали. Шкода, бо працювати треба системно, а не для галочки. Хоча може бути, що у майбутньому ми до цього питання ще повернемося. Славу «заводу сто» уже не відродити, але можна принаймні спробувати зберегти ті крихти, що від неї лишилися.і
– Коли вже згадали за міського голову, то нагадаю вам, що Віктор Сапожніков через ЗМІ заявив про свій намір вп’яте балотуватися на посаду мера. А ви не плануєте поборотися за владну булаву?
– Я не планую. Стосовно Віктора Борисовича, то його наміри очевидні. Коментувати їх не бачу потреби. Хоча, знаєте, він насправді непоганий керівник із великої індустріальної епохи, яка одначе уже минула. Сьогодні світ виглядає інакше. Перед управлінцями стоять нові виклики – сучасні, а тому лише молоді можуть вдало на них відповісти.
Розмову вів Андрій СОРОКА
Газета “Наше місто” від 19.09.2013р.
