Яке, очевидно, незабаром дуже покращиться. Вірніше, його покращать. Не відаю, яка гастролююча (чи паразитуюча довгими роками) на міському бюджеті місцева фірма це зробить, і за скільки. А взагалі, можливо, що й не місцева. А якась інша, типу пересувного цирку «шапіто», котра публічно виграла тендер і натішитися не може виснажливою перемогою над конкурентами.
Може, це будуть наші «Спейцсантехмонтаж», «Нова Баркада» чи «БудЗюдінВест»… Що спеціалізувались на «зимових поребриках», дні міського озера, ямковому ремонті доріг чи набивали руку кладучи «костку» у сквері «Міраж». І набили у підсумку таки, мм-м даруйте, морду одній, ну дуже вже допитливій журналістці. Проте, цілком імовірно, що й чужі. Свіжак, так би мовити. Скажімо із обласного центру.
Яка різниця хто буде освоювати, як мені сказав один депутат зі ВО «Свобода», 250 000 грн. бюджетних коштів? Назбираних із нововолинських платників податків. Не здивуюсь, якщо наша рідна місцева влада, після євроремонту громадського нужника, котрий стане настільки популярним, що до нього ніби діти до школи, почне бігати бомонд із «жовтого дому» навпроти, запровадить абонентну плату за прикладом басейнового жлобського мита, як у школі № 6. Там, де директором капітально відремонтованого за наші гроші басейну – ексначальник міського Управління освіти. Ну, скажімо за можливість, перепрошую, злегка відлити – 10 грн., а за випорожнення у шикарній єврокабінці, по типу важкої артилерії – 20. Без ПДВ.
Ну, чого там, цілком може бути. Але, це вже подвійне оподаткування. Судіть самі. Гроші із нас у вигляді податків зібрали? Зібрали. За них громадського туалета відремонтували? Відремонтували. То яка може бути плата?
Хоча, у туалеті на стадіоні, таки беруть, як мені сказали 1 грн. комірного, чи то б пак – полегшувального. Стоп! Тепер питання. І не одне: а ліцензію на заняття цим типом підприємницької діяльністі, маєте? А податки із прибутку, платите? Ні? Оце-то і воно. Гей, податкова!.. Хіба, що після ремонту за бюджетні гроші, хтось із міських спритників – слуг, кумів, свояків чи членів «сімей», того відремонтованого туалета приватизує. Розпочавши новий виток в історії тепер вже не смердючої, а із пахощами лаванди чи орхідеї, автоматизованої за гроші територіальної громади утепленої споруди, збудованої іще в радянську добу. Подібне відбувалося вже не один раз у нашому славному місті.
Я розумію, що ця тема не зовсім приємна для нюху пересічних мешканців, бо з душком. Та, все життя наше таке. Зі смородом гімен. Своїх, а частіше – «володарів життя», багатіїв, яким гроші не пахнуть. І яких ми змушені регулярно підмивати та виціловувати, щоби якось вижити. Котрі, через свого туго набитого вкраденими у нас асигнаціями, гамана, уявляють себе сліпучим життєдайним сонцем. Навколо якого, по суворо заданих ними орбітах, мають кружляти планети – ми.
Не здивуюся, якщо наше місцеве владне начальство у своїх підконтрольних ЗМІ, відремонтованого нами ж туалета подасть, як іще одну свою велику перемогу, що гряде саме перед «п’ятою каденцією». «Прозорій», ніби скельце. Тільки череп’яне.
Анатоль Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща». Журналіст газети «НВІП»
