Зворушливу історію опублікував на совїй сторінці в соцмережі тележурналіст Роман Бочкала:
“Пишуть мені хлопці з 51ої бригади. Молоді наші добровільці, що пішли захищати рідну землю не за примусом, а за покликом. Багато розповідають… Колись прийдуть часи – і по таких історіях будуть знімати кіно. А зараз це не кіно. Це життя. Страшна правда війни. Ім’я бійця називати не буду.
“Були ми прикомандировані до 72-ої бригади. Охороняли їх “Гради”. Майже тиждень. Приїдемо в табір на годинку – і знову в бій… У перший день моє відділення обстрілювали з мінометів два рази. Слава Богу, всі лишилися цілі та здорові. Але через що трапились ті обстріли? Бо довго стояли на одній точці. Бо командир нашої роти тупий та ще й великій с*икло виявився.
На другу добу поїхали до горезвісної Амвросіївки. Всі знають, що там *опа. А ми якогось *** стояли п’ять годин – чекали на наказ! І от вже зібралися їхати, як раптом – херак! Влупили “Гради” з рашки. Ми зразу навіть і не зрозуміли, що це було. За метрів 100 від нас. На щастя, вони просто не влучили. Поїхали на базу, зарядили гради і знову вперед…
Приїхали на іншу точку. Не кращу, ніж перша. Стояли-стояли… Поки не застала ніч. Вчасних координатів та наказу з боку управління так і не надійшло. Повертаємось. Уночі. У повній темряві. Звичайно, без тепловізорів та каліматорів. І знов пощастило. Всі живі та здорові.
А є інша історія. Поїхали хлопці з 72-ої, так само як ми, охороняти «Гради». Стояло дві «бехи». Пацану кажуть: «Сходи за сірниками». Він пішов, а в той момент влупив ворожий «Град». І він один лишився живим. Після всього цього я дійсно почав вірити в Бога. Тепер розумію: поки він нас охороняє, ми будемо живі”.
