Один із визволених із полону нововолинських бійців 51 ОМБр Ігор Міщук одразу після приїзду до Володимира розповів нам про “святковий салют” терористів на День незалежності, полон та неочікуване повернення додому.
24 серпня позиції наших військових під Іловайськом обстрілювали з «Градів».«Ми сиділи годину 10 хвилин у бліндажі і молилися, і весь цей час стріляли «Гради». Я ще так ніколи в житті не молився», – розповідає боєць.
Тоді ж росіяни розбомбили наш склад бойової техніки. Із зброї у хлопців лишилися лише автомати, тоді як росіяни атакували танками.
«Вони могли нас просто змішати з землею, і ніхто б навіть не дізнався, що ми такі були», – каже хлопець.
26 серпня Ігор ходив до росіян на переговори. Йому сказали: якщо ви не здаєтеся, по вас б’є важка артилерія. Вибір у хлопців був невеликий.
«Нас взяли в полон росіяни, відразу мали розстріляти, потім вирішили віддати «ополченцям». Ті теж мали нас розстріляти, але їм прийшла команда, що нас не можна розстрілювати. Нас поселили у міськвідділі міліції в Сніжному. Годували мінімально, щоб не померли з голоду. Давали хліб. Ті, хто ходив на роботу, розчищати завали, могли їсти більше, їм навіть давали кашу. У нас навіть був телевізор, могли дивитися новина на «1+1», – каже Ігор.
Хлопцям бойовики сказали, що про них уже українське командування давно забуло, мовляв, рахуються мертвими, а родичам уже розіслали похоронки. Можливо, уже й поховали. Надії на визволення не було жодної.
Після полону бойовий дух хлопців тільки зміцнів. І вони хочуть повертатися на передову – заради загиблих побратимів.
Олександр Топорівський
