Бійців 51 бригади відправили на лікування в Польщу. Про це інформує волонтер Наталка Шепель в мережі. “Двох хлопців з 51-ї ОМБ Віталіка Ванюшина (Нововолинськ) та Сашка Стецюка (Ковель) кладемо в краківську клініку Святого Рафала. Першого очікує тривала реабілітація (можливо, операція).
У Віталіка відлік йде на дні, функціонування руки треба відновлювати надтерміново. Благодійники, ви дали цьому хлопцеві, у якого, з його слів, завжди все добре, надію. Знаєте, вчора, коли ми з Natali Aryvaniuk тарабанили до місця краківської дислокації наші валізи, він метався, бо не міг допомогти. А потім став у мене за спиною, прихопив у здорову руку якусь посильну торбу, і, озираючись на річку туристів на нічних краківських вулицях, сказав: “Я буду замикаючим”. Закрив нашу міні-колону собою від можливих неадекватів. Це ось такий Віталік“, – йдеться у повідомленні.
Зі слів волонтерів, Сашку Стецюка спіткала така доля: у хлопця була ушкоджена ще до війни і прооперована рука. Його забрали, попри проблеми з нею, в АТО. Там він її “доконав” остаточно. Тутешні нейрохірурги спробують їй дати друге життя. Кажуть, якби не рішення колективу обласної прокуратури відмовитися від свого місячного заробітку – у цього хлопця не було б шансів.
Окрім того, діляться волонтери першими успіхами. Воїн 51- бригади Андрій Зань отримав від польського майстра Лешека Клошевського нову ногу.
“Наталія Соколова, він сьогодні пішов! Побіг. Пострибав наш Андрій Зань. Ти знаєш, як довго і складно ми йшли до його протезування. Ти шукала кошти, Олег Савчук писав листи польським спеціалістам і потім ми їздили на першу консультацію-знайомство з паном Лєшеком в Ліманову. Він сказав: “На протезі, який я зроблю, він піде за день”, – пише Наталія Шепель.
І додає: “Їдемо по Андрія в Татри, куди днем раніше його завезли. Заїжджаємо на подвір’я до протезиста пана Лєшека Клошевського (Leszek Kloszewski). Перші хвилини нікого немає. І раптом… Змінилась концентрація повітря, зробила його якимось густим і воно застрягло десь у горлянці: Андрій йшов нам назустріч, трошки ніяково усміхаючись. Таке ж відчуття, як починає вперше ходити твоя дитина. Ти від радості та емоцій втрачаєш сили. Ми обнялись і затанцювали.
Волонтери висловлюють слова вдячності пану Павлу з Києва, без фінансової участі якого, не було б цього першого танцю.
Джерело: Інформаційне агенство «Волинські новини».
