Центр допомоги організували волонтери, які тривалий час допомагали армії окремо один від одного. На час створення виникло багато проблем, які необхідно було вирішувати швидкими темпами. Кожен із нас займався своїм напрямком допомоги. Об’єднавши зусилля, ми організували системну поміч: виявлення потреб, збір допомоги, оптові закупівлі, доставка, відкрита звітність.
Першою проблемою для діяльності центру було приміщення. Розмістити речі, продукти, прийняти та одягнути військових – на це потрібно немало місця, та й розташування центру повинне бути зручним та доступним, щоб люди могли до нас завітати й отримати допомогу. Для вирішення цієї проблеми ми попросили депутатів підняти це питання на сесії міської ради й забезпечити нас приміщенням. Наступного дня запросили в мерію і сказали, що для функціювання нашого центру нададуть комунальне (власність громади) приміщення на Дружби, 19.
У відповідь на чутки вкотре наголошуємо: ми працюємо окремо від міської влади й не є «координаційним центром» чи будь-чиїм проектом.
За 4 місяці роботи ми зібрали 369 тисяч гривень, витратили 357 тисяч, допомогу надали більш як 280 бійцям, сформували список військових із 684 солдатів. Витрати детально: на доставки передач – 11,5 тисячі гривень, на забезпечення солдат – 247 тисяч, спецзасоби – 86,9 тисячі, допомога сім’ям військових – 11,4 тисячі гривень. Тонни матеріальної допомоги, продуктів – ми не оцінювали, але, напевно, не на один мільйон. Уся звітність – на сайті www.ncdv.com.ua та www.facebook.com/groups/vncdv/.
Про нашу роботу писали міські й обласні видання, неодноразово показувало “Волинське телебачення”, навіть нещодавно губернатор Володимир Гунчик нагородив подякою. На превеликий жаль, при врученні нам не надали слово для виступу. Найкраща нагорода для волонтера – це вирішення проблем, які виникають щодня, а сьогодні нам потрібне нове авто для доставки допомоги військовим, дизпаливо для заправки.
Нас не чують (чи не хочуть чути?). Про нас мовчить місцеве телебачення – СТН. Складається враження, що на імена деяких волонтерів накладене табу. Як можна зняти сюжет про благодійний захід і не взяти коментар в організаторів, не показати їх виступів, не висвітлити звіт про використання коштів? Така журналістика невірно розставляє акценти. Замість пропагування допомоги вона пропагує культ однієї особи, виконує чиїсь замовлення.
Ми хочемо перемоги чи й надалі будемо грати в політичні ігри? Досить, награлись!
Є серед нас Люди з великої букви. Жінка загиблого військового принесла пожертву, яку їй як допомогу зібрала школа с. Литовеж, та ще й від себе добавила 1000 гривень і сказала, що ці кошти набагато важливіші для живих солдат. Школярка принесла кошти, які їй подарували на День народження – 1100 гривень і 50 євро і сказала, що якби була старшою й мала багато коштів, то для армії б купувала автомобілі…
Велика подяка пенсіонерам та дітям, які в такі скрутні часи допомагають армії невеликими сумами, але найактивніше. Подяка всім, хто жертвує й вірить у нашу спільну перемогу, вірить в Україну. Саме ви збудуєте нову державу, бо тільки той, хто в ці нелегкі часи переймається проблемами нашої армії, а не думає за свої, зможе змінити країну.
