Угледівши на марші миру, 18 грудня, гігантський банер із написом «Нововолинськ – за мир», подумав, що і я за те. Але. Я проти миру в неволі і рабстві, під окупацією та загарбником. Не бажаю його, такого миру, і у своєму рідному місті де мені затикають рота, позбавляючи конституційних прав і свобод.
Не хочу жити мирно в умовах глобальної корупції, котра аж шкварчить посеред місцевих владних чиновників у «жовтому домі». Я не здатен на мирне мовчання і покірність у місті де правлять шахраї і хабарники. Не можу, у мирі, байдуже спостерігати за жадібними потугами владних довголітніх бонз, що цуплять комунальне майно, розкрадають бюджетні кошти та землю…
Хочу миру на волі, у цілісній та незалежній Україні. Де панує верховенство права і свобода слова. Хочу нести мир і патріотизм у школи, дитсадки, позашкільні дитячі установи, а не хабарі та побори. Згідно українського законодавства, бажаю мирно прийти у міську прокуратуру, міліцію та СБУ де мені не відмовлять у прийомі заяви. І не пошлють зі скандалом вкидати її у якісь чорні скриньки. А через встановлені законом терміни, нададуть правдиву відповідь замість підлої і брехливої відписки. Котра прикриває тяжкі злочини «жирних котів». Я не можу мирно співіснувати із брехливими проплаченими журналістами у місцевих ЗМІ – радіо, телебаченні і продажній газетці, котрі славлять злодюг. І які, вочевидь, не написали за своє життя жодного правдивого слова, працюючи виключно за помиї із панського столу.
Я абсолютно і повністю впевнений, що маргарин не може мирно купуватися та завозитися у школи і дитсадки по ціні вершкового масла. А тендери на поставки зіпсованих чи неякісних продуктів у дитячі установи, не можуть мирно виграватися одними і тими ж, наближеними до міського голови особами. Як і «мирні» перекази сотень тисяч гривень платників податків «своїм», давно прирученим фірмочкам за якісь надумані роботи – «мирні» ремонти скверів, літньої буди у парку чи «мирну» зимову заміну шляхових бордюр…
Дивлячись на написи «Я Волноваха», у руках учасників мирної ходи, значна частина яких була «мирно» зігнана із бюджетних організацій та цілком і повністю підтримуючи це гасло, хочу і собі заявити: «Я Євген Кліндухов», «Я Віктор Коптюк» (замахи на вбивство у 2005 році), «Я школа № 6», «Я дитсадок № 9 (2, 4, 16…), «Я вулиця Східна, 13А», «Я газета «Новий світ», «Я завод «Оснастка», «Я Бавовно-Прядильна Фабрика», «Я шахта № 2 «Нововолинська (3, 4, 5, 6, 7, 8)», «Я РМЗ», «Я два заводи залізобетонних виробів», «Я Харчокомбінат», «Я Ремонтно-будівельне управління», «Я три автобази» і так далі. Вам не страшно?
Що легше зробити: Сказати «Я за мир у Нововолинську!» чи розпочати боротися із місцевою корупцією у ЗМІ? Вийти на мітинг біля палацу культури із плакатом «Я Україна» чи підняти гасло «Красти не можна!» у сесійній залі на звітуванні міського голови, у присутності 500 людей? Це не війну ми ведемо сьогодні на сході Держави, а відновлюємо давно відібрані «червоною заразою» загальнолюдські цінності у власних душах. Не за якусь примарну мету ми вмирали на Майдані, а реально зробили гігантський крок до Бога. У духовність і добробут. У совість і добро. До територіальної цілісності і незалежності своєї Держави…
І наостанок. Хочу продовжити: «Я Львівська жінка», «Я газета «Нововолинськ», «Я Ігор Желізко», «Я Христина Кравець»… Що далі? Хто наступний у вбивчій черзі?
Анатоль Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ
