Подію вже другий день обговорюють у соцмережах, а в коментарях під нашою новиною вже десятки версій того, що сталося. Втім, відкрито коментувати бійню нам сьогодні не зважилися: червоноградські гості бояться за своє життя, а працівники закладу розповідають лише частину.
Якщо місцева блатота вирішить, що ви їм не подобаєтесь, будьте певні, що вам ніхто не допоможе і ніхто не врятує. Самі працівники закладу налякано будуть ховатись, також довгоочікуванна міліція, в складі трьох чоловік вам не допоможуть. Якшо прийде бригата накурених наркоманів з бітами, будуть бити всіх, не дивлячись чи є жінки чи діти. Охорони ніякої не має. Жодної підтримки органів не було надано. Декілька працівників міліції з пістолетами виволили нас через чорний вхід закладу, і ми молилися, щоб добігти до машини. 30 чоловік з бітами, як дикі звірі чатували нас біля входу, зі словами:” Никто живой з тварей не уйдет отсюда!” Самі працівники міліції підтвердили, що нам дуже пощастило, що всі живі, хоч і скалічені, з переломами, розбитими головами і численними синцями. Нікому не раджу відвідувати заклад. Збережіть своє здоров’я і життя.
Це коментар однієї з гостей.
На правах анонімності червоноградські гості нам все-таки погодились розповісти, що і як відбувалося. Розповідь жінки, майже дослівно, імена змінено:
Як ми повідомляли, у “Трьох бобрах” святкували День народження родиною. Щоправда, орендували лише декілька готельних номерів, якими через бійку так і не скористалися.
Сиділи в банкетному залі, смакували стравами, говорили, випивали. Пізно ввечері жінки виходили надвір – “освіжитися”. А на веранді щось святкувала компанія нововолинських молодиків.
Стояли три дівчини, чоловік (між тими трьома дівчатами була його жінка). Один із молодиків підійшов до них. Стояв, дивився, потім підійшов ближче.
Чоловік повернувся, питає: “Ти щось хотів”?
Тут молодик до його жінки: “Ти мені зараз відсмокчеш”.
Розумієте реакцію чоловіка? Він схопив молодика за барки. Дівчата почали просити: “Іван, не чіпай його, ти ж бачиш, в якому він стані!” Іван сам дуже спокійний, тому залишив молодика.
“Ми нікому з наших хлопців не розповіли про цей інцидент. Всі напідпитку, не хотіли провокувати конфлікт.
Їхній стіл був на веранді. Біля них був вільний столик, наші дівчата сіли поряд. Коли той молодик проходив, когось шарпав, але ніхто на нього не звертав уваги.
Близько півночі до нас підійшли офіціанти, сказали: “Ми зачиняємось; бажаєте залишитись?”.
Ми з батьками і ще декілька гостей мали їхати додому, за нами мав приїхати автобус. Ще частина гостей мала залишитись відпочивати (зняли 4 чи 5 номерів).
Сказали офіціантам, що ніхто не залишається, єдине – домовилися за альтанку на вулиці. Почали складати посуд, подарунки… Батьки сиділи на початку столу, де це все почалося. Я тільки почула крики з матами: пакет, якийсь пакет. Не запитання, не прохання, а грубе звинувачення в тому, що вкрали його кульок.
Прийшов анш чоловік, каже: “Твій кульок ніхто не чіпав”.
– То чого ти дивишся, якщо не чіпав?
– А ти чого дивишся?
Ну й перепалка далі в такому плані; ніхто не думав, що так все закінчиться.
Молодик стукнув чоловіка в лице кулаком. Наші хлопці ринулися до чоловіка, щоб його зупинити. Компанія молодиків ринула в наш зал. Ми подумали, що вони теж будуть стримувати свого забіяку.
Почався хаос. Молодики почали битися, а ми давали відсіч. Це не було “вони нас побили”. Була шарпанина, страшної бійки цей раз не було.
Потім я почула крик дитини, жахливий крик дитини – доньки іменинниці. Я не могла зорієнтуватися, підбігла до Мар’янки, дивлюсь – а вона руками вчепилася в якусь жінку. Таня, іменинниця, десь під ними лежить, “по ній” іде бійка. Її спеціально не копали: вона лежить всередині і… жінка, яка її товче по голові.
Мар’янка це побачила, вчепилася в ту жінку, кричить: “Не чіпай мою маму!” Ми пробували відврвати ту жінку від Тані, це якось вдалося.
І все, якось бійка зупинилася. Вони, декілька чоловік, були тут. Була шарпанина, крики, всі бігали, збирали свої речі, обмінювалися, згрібали розірвані прикраси. І все. Ми думали, що викликані охорона і міліція, тому просто чекали. Втім, як з”ясувалося, ніхто нікуди не дзвонив…
Ми з батьками та дітьми пішли до буса, нас проводжала іменинниця з чоловіком та дитиною. Я побачила надворі хлопця, який кричав в трубку: “Всі сюда!” Також побачила кілька машин таксі. Думала – приїхали за молодиками. Як виявилось – привезли їм підмогу.
Сіли в автобус. Дивлюсь – біжать 3 хлопці. В них в руках – біти чи палки. Рушили. Кажу: “Щось не так. Зупиняйте автобус!”
Телефоную до дівчини, яка залишилась в закладі, а вона кричить в трубку: “Нас вбивають, ми в якійсь підсобці!” Я знімаю туфлі на підборах, кричу, ми біжимо в зал, але вже через кухню.
Коли ми айшли на кухню, побачили щось страшне. Ні барної стійки, ні столів, нічого цілого не було…
Як все відбувалося. Марійка стояла на вулиці. Повертається – біжить гурт хлопців – кілька десятків. Вона побачила, забігла в хол (інші вхідні двері були заблоковані палками), кричить: закривайте двері, тікайте. Її сестра схопилась за двері, просунула руку, кричить: “Давайте ключі!” Ключі дати не встигли, а руку ледве вирвала…
Надя забігла до барної стійки. А хлопці наші – хто де: хтось пішов речі заносити, хтось – в залі… Чоловіки схопили табуретки, дівчата з офіціантами пробігли за їхніми спинами в підсобку, одна не встигла…
Молодики були з кастетами, з бітами, з битими пляшками. Бігли і кричали: “Тварі, живими ніхто не лишиться!” Графін розбили, посудом кидалися, банки летіли… Палки, біти, ніжки від столів… А наші хлопці були без нічого.
Це все тривало хвилини, це не було побоїще, як у фільмах показують.
Приїхала міліція (троє чоловік), і ми думали, як вибратися живими: надворі їх було багато… Дивлюсь у вікно – один з молодиків курить і лиже язиком скло. Явно неадекватний… Я думаю, там був не тільки алкоголь.
Там не били пенсіонерів і дітей, але якби вони вчасно не вийшли, ніхто б не зважав на них.
Наразі потерпілі звернулися до адвокатів.
Зауважуємо: це позиція однієї зі сторін! Адміністрація закладу мовчить, працівниця дала скромний коментар. Знаєте більше – пишіть: redactor@nvip.com.ua.
Фото, уже пост-фактум:
