Інформація до громадських слухань. Про виконання вимог пакету законів №314-317 Про декомунізацію.
Відомо, що наше місто починалось як молоде «соціалістичне» місто, яке у 1980 р. мало стати містом «комуністичним», тому і набір вулиць був відповідним. Пізніше виявилось, що легше знести потворний серп і молот, що стояв на місці Святодухівського собору, аніж змінити назви багатьох вулиць. Перша хвиля зміни назв 20-ти вулиць відбулася у 1992 р. після провалу ГКЧП. У серпні 1991 р. зняли пам’ятник Леніну. Перейменування вул.. Кірова на вул.. Винниченка вважаємо невдалим. Потрібно було присвоїти цій вулиці ім’я Степана Бандери. Не всі знали в тодішньому складі міської ради, де було 75 «різношерстих» депутатів про роль соціаліста Винниченка в трагедії під Крутами.
У 1994 р. на хвилі авторитету РУХу мером міста був обраний Павло Присяжний, вчитель по професії, який був не підготовлений до тієї ноші, яка звалилась на нього в той розвальний час. Йому було не до перейменування вулиць. Його як рухівця не сприйняв «червоний» директорський корпус. Окрім того почався спровокований розкол РУХу. Це якщо коротко. Хто хоче більше знати, читайте книгу З. Колбуна «Нововолинськ: новітня історія: 1989-1999 р.».
З жовтня 1996 р. у Нововолинську почалася ера Віктора Сапожнікова. Як же відбувалися подальші перейменування вулиць? Складно, хаотично, ініціатива виходила від представників громадських організацій і від РУХу. Спроба перейменувати вул. Інтернаціональну на вул. Ананія Рябченюка, який прожив на цій вулиці 17 років, уперлась в небажання міської влади це зробити і небажання багатьох мешканців цієї вулиці мати зайві клопоти. Хоч населяють цю вулицю понад 90 % українців по паспорту, але не всіх можна назвати українцями по духу. Назва інтернаціональна – це совковий стереотип, штамп, який був присутній на мапах багатьох міст. Доречно згадати, що на мапі Володимир-Волинська уже давно немає жодної вулиці, яка б несла у собі якесь радянське навантаження. Після багатьох нагадувань міській владі – а це перш за все меру міста – у 2007 р. було перейменовано заболочену 100-метрівку вул. Лазо на вул. Рябченюка. (Читайте рішення міської ради від 20.12.2007 р.). Дружина А. Рябченюка пізніше скаже: «Краще б цього перейменування не було зовсім».
При всій повазі до Ніла Хасевича, на наш погляд, не потрібно було перейменовувати вул. Герцена. Але для цього потрібно було б знати хто такий Герцен – перший у світі дисидент. Депутати цього не знали. Один із нас був членом Комісії по перейменуванню вулиць, але його ні разу не запросили на засідання Комісії. Одному з нас влада не надала слово для виступу біля символічної могили у 2007 р. на День Покрови і в Палаці культури у 2009 р. І він вимушений був без дозволу вийти на трибуну і сказати про невдалу назву вул. Степана Бандери – це відрізок автомобільної дороги на 15-му мікрорайоні. Це «ялова» вулиця, тому що на ній не проживають мешканці міста. Заслуговують на увагу багаторазові спроби представників громадських організацій перейменувати вул. Піонерську на вул.. 60-річчя УПА, Клима Савура, Романа Шухевича. Остання спроба від 28.11.2009 р. до 20-річчя РУХу перейменувати її на вулицю Рухівську була також невдалою «завдяки» міському голові. Звернення було підписане 17-тю членами осередків громадських і політичних організацій і тодішнім головою РУХу Ф. Захарчуком. Головні аргументи проти перейменування – на цій вулиці селились першобудівники міста, і слово «піонер» означає першопроходець. Головою відповідної комісії у міській раді була тоді Любов Соколова, колишній секретар МК ПКУ по ідеології, голова осередку БЮТ, 20 членів у складі депутатського корпусу із 37 були тоді членами осередку БЮТ.
Нагадуємо звідки в радянському лексиконі з’явилось слово «піонер» – від Надії Костянтинівни Крупської, яка організувала на вимогу того часу всесоюзну піонерську організацію. Потім піонери ставали комсомольцями, а пізніше – членами КПРС. Із Павлика Морозова виростав Павло Корчагін (М. Островський «Як гартувалася сталь»), пізніше – Павло Судоплатов (стояв у витоків знищення С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери), а ще пізніше – отець Павло (Павло Лебідь, намісник Києво-Печерської Лаври, Московський Патріархат).
Що маємо тепер для перейменування у зв’язку із підписанням президентом пакету законів Про декомунізацію:
– вулиці радянських і російських воєначальників – 8;
– вулиці радянських і російських письменників – 8;
– інші вулиці, що несуть радянське навантаження – 6.
Ми не перечислюємо їх.
– дві вулиці, які на перший погляд не несуть радянського навантаження – проспект Перемоги і проспект Дружби. Але для спостережливих мешканців зрозуміло, про яку перемогу йдеться (перемога над німцями) і про яку дружбу йдеться (про дружбу з російським народом).
Є ще величезний обеліск у вигляді серпа і молота біля 3-ї шахти. І ще пам’ятний знак прикордоннику біля ринку. На ньому ми зупинимось детальніше, тому що він є уособленням системи, від якої ми хочемо відійти.
Друга світова війна для одних закінчилась у травні 1945 р., для інших – у вересні 1945 р. Нововолинськ постав у 1950 р. зі ініціативи радянської влади. Це була спроба асимілювати, розчинити націоналістичні погляди «західників». Директор 5-тої шахти І. Терехов, колишній голова місцевого КДБ, говорив: «Нам не потрібно це вугілля, нам потрібен тут робітничий клас». А робітничий клас по замислу класиків марксизму-ленінізму не повинен мати національних ознак. Старше покоління пам’ятає, що ще довго після смерті Сталіна на всіх радянських газетах на титулі писалось – «Пролетарі всіх країн єднайтесь». Але після смерті Сталіна національна окраска нововолинських пролетарів почала різко змінювались – почали повертатись репресовані, реабілітовані і не реабілітовані, спецпоселенці, які осідали в Нововолинську і його околицях. На початку 1990 р. у Нововолинську проживало біля 7 тисяч репресованих, які взяли участь в побудові шахт, розбудові інфраструктури міста, працювали шахтарями. Пам’ятний знак прикордоннику з’явився у місті у 1985 р. з ініціативи МК КПУ. Міська радянська ветеранська організація продовжує у радянські святкові дні ходити з копіями радянських прапорів неіснуючої держави. Тому, на наш погляд, пам’ятний знак прикордоннику повинен бути переформатований на меморіал жертвам сталінських репресій. Є ще один варіант переформатування – розвернути фігуру прикордонника на Схід, гвинтівку замінити на автомат Калашнікова і викарбувати – «пам’ятний знак воїнам АТО».
Наші пропозиції щодо перейменування вулиць – увічнити:
– 14 воїнів АТО;
– краєзнавця, поета ( кілька збірок поезії високої проби), фото літописця міста Олександра Бобака;
– краєзнавця, письменника (кілька книжок по селам Прибужжя), автора назви дискусії на сторінках «НМ» «Увінчаймо місто українським духом» – Степана Борисюка;
– поета, композитора, диригента, співака Олександра Каліщука.
Для вирішення питань, пов’язаних із декомунізацією комуністичних символів, провести, згідно закону, громадські слухання і утворити відповідні комісії із представників партій і громадських організацій.
Колбун З. П., Лукашук М. В., Сторонський М. О., Пона І. Ф., Киричик М. П., Лойко Р. Г., Пасічник С. П., Бойко В. О., Бідзюра А. М., Бабійчук Б. Ф., Рябченюк М. М., Курстак В. Л., Ільницький О. Д.
