Безвісти зниклого нововолинського кулеметника 51-ої бригади Сергія Жука мама Зоя розшукує вже протягом трьох років. Останній раз із сином вона говорила 28 серпня 2014-го року, а наступного дня зв’язок із ним обірвався.
Військова частина, що у Володимирі-Волинському, подала позов до суду, аби безвісти зниклого Сергія Жука визнати померлим. Однак, його мати готова боротись за сина та впевнена, що він – живий, – пише ВолиньPost.
8 квітня 2014-го року Сергія Жука мобілізували до війська. Тоді хлопцю було 24 роки, і він готувався до весілля. Після навчання на Рівненському полігоні його разом із іншими військовослужбовцями відправили до Волновахи. 22 травня, під час «волноваської трагедії», він був на сусідньому блокпості, який знаходився за 5 кілометрів. Згодом, після додаткових навчань в Миколаєві, Сергія відправили в Луганську область, а пізніше – в Донецьку. Коли починався Іловайський котел, телефонував матері він все рідше.
«Після Дня Незалежності він завжди казав мені, що все добре, щоб я не хвилювалася. Що стріляють десь далеко, а там де він – спокійно. Потім подзвонив 28 серпня. Я думала, що вже ніколи не почую його голосу. Дуже сильно плакала. Ми говорили майже годину. Я йому казала, щоб вони всі втікали звідти. А він: «Мамо, ми з усіх сторін оточені. Як я можу втекти? Стоять хлопці, які одружені, дітей мають. А я що?» Ми так довго говорили з ним, а 29 серпня він вже не віддзвонився», – розповідає жінка.
Коли відкрили «зелений коридор», то п’ятеро військовослужбовців виходили на БМП. Серед них був і Сергій Жук. Під час обстрілу троє хлопців загинули, дехто потрапив в полон. Тому свідків того, що сталось із Сергієм, немає.
«Два тижні не було зв’язку з моїм сином. Я їздила до військової частини у Волдимир-Волинський. Просила Яцківа знайти мою дитину. Він подивився в комп’ютері і сказав, що Сергій Жук є серед живих. Пізніше привезли бійців зі Сходу бусом, я туди забігла, а там є Жук Сергій Васильович. Не мій син. Через два тижні я здавала кров на ДНК. В Запоріжжі була, в Дніпропетровську, в госпіталі Мечнікова. Була в морзі, де 57 тіл загиблих військових було. З них 10 тіл можна було роздивитись, інші – понівечені. Мій ще один син, який їздив зі мною, втратив свідомість», – каже мати.
За три роки кров на ДНК жінка здавала ще декілька разів, однак, безрезультатно. За її словами, пошуками Сергія займався військкомат, поліція, потім ГУНП. Жінка просила допомоги в прокуратури та СБУ. Проте все марно. Тому мати продовжувала пошуки вже самостійно. Серед військових вона знайшла чотирьох військовослужбовців з іменем Сергій Жук. Але її сина нема.
За роки безрезультатних пошуків безвісти зниклого Сергія знайшлось багато охочих нажитись на горі матері. До неї телефонувало 18 людей, які казали, що її син у них. І він повернеться до неї, якщо вона заплатить викуп.
«Дзвонили 18 бандитів за цей час. В мене номери телефонів є. Вимагали грошей. Спочатку я боялась, і наш сусід з ними говорив. А потім вже я сама з ними спілкувалась. В мене навіть смс є: «Ти больше своего сина не увидишь». Я просила дати телефон сину, щоб поговорити з ним. Одного разу в трубку хтось кричав: «Мама, мама, ето я – Сергей». Таким пропитим і прокуреним голосом хрипким. Мій син не пив і не курив. Я їм тоді сказала, що син мій вже вдома, щоб більше не дзвонили. Ще й обматюкала їх. Це все зеки дзвонили з в’язниці», – ділиться спогадами жінка.
Зоя Жук не втрачає віри та самостійно шукає свою дитину. За цей рік вона вже п’ять разів їздила до Києва. Спілкується з бійцями, які повернулись з полону. Нещодавно Червоний хрест влаштовував захід, де говорили про безвісти зниклих бійців.
«Мені навіть дали медаль «За незламність духу». За те, що ще не вмерла за цих три роки, напевно», – каже Зоя з іронією.
За півроку після трагедії під Іловайськом в інтернеті з’явилося відео з полоненими українськими військовослужбовцями. Зоя Жук впевнена, що на ньому є й її Сергій.
«Сусідка побачила на відео «Полонених солдатів ЗСУ так багато, що немає куди дівати» мого сина. На ньому геть мій Сергій. І очі його, і пальці тонкі, як у піаніста. А ми це відео аж через рік побачили. Я відразу поїхала в частину у Володимир-Волинський, потім в поліцію, в прокуратуру, до слідчого, до Києва. Але толку немає від них», – каже вона.
Нещодавно військова частина, що у Володимирі-Волинському, подала позов до суду, аби визнати безвісти зниклого Сергія Жука померлим. Проте мама з цим не погоджується та готова боротися за сина до кінця.
«Вони мусять так говорити, бо він рахується військовослужбовцем, його заробітна плата приходить. Звісно, їм краще визнати його померлим. Ще й не загиблим, а померлим. Зняти зі свого забезпечення та перевести на державу. Держава заплатить 600 тисяч за померлого сина і все – він мертвий. А я вірю, що мій син живий. Я вірю, що колись він прийде додому. Знаєте, скільки такого буває, що повертаються додому хлопці. Зараз так само багато в Чечні полонених хлопців, в Росії», – каже мама.
«Я часто дзвоню на його номери і вірю, що колись він візьме трубку», – додає вона.
