19-го березня у Ковельському міськрайонному суді показання у справі вбивства неповнолітньої Катерини Литкіної надав обвинувачений у злочині Максим Т. “БУГ” подає розповідь від першої особи.
Нагадаємо, що тіло 16-річної дівчини знайшли у Нововолинську 11-ого серпня 2016-го року поблизу шахти №3. Дівчина зникла першого серпня 2016-го року близько 23-ої години. Тіло доньки на териконі знайшов її батько.
“Вона сказала, що ми йдемо на наше місце…”
Близько 11-ої години (вечора, – авт.) я виліз через вікно, через огорожу і пішов до Каті. Вона вийшла. В руках тримала файли, в яких були листи А4. І з того боку, що я бачив, не видно було, чи там щось намальоване, чи ні. Вона мені це передала і сказала, щоб я зараз не дивився. Щоб подивився, коли буду сам один вдома. Я погодився – не хотів, щоб вона почувала себе незручно. Тоді вона взяла в руки пуловер і посміхнулася. Тобто взяла за пуловер, в якому я був одягнений.
Вона поспішала і не взяла з собою лінзи, але я не помітив, щоби їй щось заважало при ходьбі. Вона сказала, що ми йдемо на наше місце, на терикон.
На териконі говорили про навчання
По дорозі ми нікого не зустріли і я не знаю, що мала на увазі свідок, яка розказувала, що бачила нас втрьох.
Було темно, Катя ввімкнула ліхтарик на своєму телефоні і ми далі пішли. Коли піднялися угору, вона сіла на камені і ми продовжували спілкуватись. Це були розмови про школу, про навчання. Вона розповідала, що поступила, але я не питав куди. Також показала, яка музика в неї є на телефоні, квитки на якийсь концерт, але я не пам’ятаю куди.
Ми були там приблизно хвилин 15, тоді почали збиратися додому. Вона підвелася з каменя. Спиною була обернена до цієї стежки, по якій ми піднімалися, а я стояв навпроти. Помітив постать, яка наближалася до нас. Помітив, коли вона була метрів за 4. Це був Назар. Він на плечі ніс рюкзак.
Покинув Катю з Назаром і пішов…
Він ніяк не пояснив причину свого приходу і наказовим тоном сказав мені йти додому, бо мене там кличуть. Катя налякалася, вона підійшла швидко до мене і взяла за руку. Він почав кричати: “Ти хіба не розумієш, іди додому”. Я спитав, що це за жарти і тоді ми з Катею розвернулися, щоб піти цією стежкою… але він нас відразу зупинив і сказав, що має дещо Каті сказати.
Я сказав: “Вертаємося втрьох і ти скажеш їй те, що ти хочеш сказати. А Катя відповіла: “Ти йди сам, хай він скаже, а я тебе наздожену”.
Я цією стежкою пішов додому. Відійшов десь на 30 метрів і почув звук падіння, щось ніби впало. Після цього почув звук тупого удару. Я б сказав, що їх було щонайменше 5. І я не чув жодного крику, жодного людського голосу. Свідок, який говорив про крик, – я не знаю, що він мав на увазі.
Я зупинився, повернувся, щоб подивитися чи Катя з Назаром ідуть за мною. Мені також було цікаво, чи раптом чогось не сталося. Я повернувся назад і коли піднявся, побачив жахливу сцену. Катя лежала на лівому боці, руки були простягнуті перед нею і перед нею лежав також телефон, на якому був ввімкнений ліхтарик.
Обличчя було закривавлене, воно було покрите волоссям. Біля неї стояв Назар, в правій руці у нього була бита для бейсболу. Мене відразу почало нудити. В одній руці я тримав файли, які мені віддала Катя, а іншою закрив рот.
Став допомагати ховати труп з переляку?
Я зупинився, не міг рухатися і навіть не міг думати. Був в шоці і взагалі не знав, що про це думати.
Назар взяв телефон, який лежав біля Каті, взяв її за руки і почав тягнути. Я вже розвернувся, щоб піти, але Назар мене відразу зупинив і почав мені погрожувати… Він продовжував вимагати, щоб я зупинився і допоміг йому… Я взяв за ноги і ми почали її нести.
Назар постійно озирався і шукав місце, куди її нести. Ми спускалися іншою стежкою – вона була стрімкішою, ніж та, якою ми підіймалися…
Прийшли до місця, де були густі зарослі. Я б описав це навіть як невеличкий лісок. Прийшли на невеличку галявину, де було менше зарослів, але я не можу сказати, за скільки це було метрів від цього каменю.
Тоді Назар сказав, що потрібно її розхитати і кинути на три. Ми почали її розхитувати. Вона впала біля дерева, десь за 2 метри від нас. Я відійшов і бачив, як Назар підійшов до тіла, зламав гілку і кинув цю гілку.
Закривавлену траву засипали попелом
Ми повернулися до каменя. Назар взяв биту, витер її до трави біля того місця, де лежав рюкзак.
Він поклав биту у рюкзак, я взяв файли і ми рушили тією дорогою, якою прийшли. Коли ми йшли назад, там були залишки вогнища. Назар кілька разів вертався і посипав ним місце біля каменя.
Коли ми спустилися, я вже трохи зібрався з думками і запитав його, що сталося і що це було. Назар взагалі не збирався мені нічого пояснювати і наказовим тоном сказав нікому не розказувати, забути про все, що було. Він весь час озирався назад. Потім я зрозумів, що він шукає місце, куди викинути телефон.
Він мене зупинив біля невеликого місточка над потічком. Правда, я не бачив, що там текла вода. Він витягнув Катін телефон з кишені, кинув на землю, потім дав мені свій телефон і сказав, щоб я посвітив. Тоді дістав з Катіного телефону батарейку і SIM-карту, яку зламав наполовину. Тоді він взяв карту пам’яті і сказав, що там є більше пам’яті, ніж на його карті, і поклав її в кишеню.
Тоді він дістав биту з рюкзака і почав розбивати ним телефон. Всі ці деталі вже зламані взяв в руки і кинув. Кинув не просто в потічок, а прямо під міст.
Після вбивства брат почувався, ніби досяг успіху
Він взяв в мене телефон і ми продовжували рухатися цією стежкою. Тоді він увімкнув музику на своєму телефоні. Я не пам’ятаю, що це була за музика, тільки можу описати її як веселу і жваву. Він йшов, розмахував руками, ніби досяг великого успіху.
Ми вийшли до головної дороги і він сказав, щоб ми ішли іншою вулицею, яка була справа до нашої, щоб не минати будинок, де жила Катя. Ми вернулися додому і зайшли в будинок через вікно. Він взяв биту, поклав у сумку і сумку поставив у шафу. Це востаннє я бачив цю биту. Він знову мені погрожував, щоб я нічого нікому не розказував, потім додав: “Ти не думай, що поліція буде нас шукати, бо тут поліція не працює. Тут самі п’яниці”.
Не замітав слідів. А переписку з Литкіною видалив, бо…
Наступного дня ми з Назаром мало спілкувалися. В мене був поганий настрій, я був дуже сумний і нічого не хотів робити. Малюнки подивився аж в Словенії. Це були дівочі малюнки: ведмедики, сердечка, машина… Якраз тоді стер всю переписку. Мені було важко дивитися на переписку з людиною, яка для мене багато означала і якої більше нема серед живих.
Я справді про це не в силі більше говорити. Мені дуже соромно за свій вчинок… Дуже шкода, що в цей день я там опинився і про те взагалі, що сталось. Але я не міг нічого зробити, щоб цьому перешкодити. Я сказав те, що я міг сказати, більше про це не можу говорити і відповідати на запитання також.
Нагадаємо, що Максим Т. з березня 2017-го року був у міжнародному розшуку, а пізніше затриманий словенською поліцією. Він відмовлявся співпрацювати зі слідством, не з’явився на допит. У квітні 2018-го року Максима Т. екстрадували зі Словенії в Україну, а з 1-го серпня 2018-го року були об’єднані матеріали кримінальних проваджень щодо обох обвинувачених у важкому злочині – Максима Т. і Назара С.
