Багато нововолинців терплять свого мера наче якусь неприємну процедуру. Щось на кшталт гастроскопії чи пломбування каналів, коли приємного мало, але розумієш, що через це треба пройти. І терпиш, і чекаєш завершення процедури. Бо самоврядування, демократія і всіляке таке «болото». Нововолинський мер вдарився у абсолютний популізм та лицемірство, ну як завжди.
Він може одночасно писати публічні сльозливі звернення до мешканців міста до Уряду щоб виділили нововолинцям допомогу під час карантину з державного бюджету і «декорувати» місто потворними виробами за сотні тисяч гривень з бюджету міста (годинник по бульвару Шавченка, ілюмінація «одуванчик» навпроти міської ради, спортивні майданчики закриті від дітей і.т.д).
Найпалкіші прихильниці та споживачки мерських продуктів- бабці вікової категорії 60+. І тому Нововолинськ візуально та ментально поволі перетворився на місто пенсіонерів. «Молодіжна столиця України» насправді – величезний геріатричний будинок, де основна атракція – посидіти на лавочках на сонечку по обіді.
При чому ті бабці, котрі захоплено підтримують «вишиватництво» – потім не розуміють, чому їх діти та онуки втікають жити за кордон і вони залишаються самі. Не здала держава, кажуть вони. І економіка, нарікають. Не розуміючи простої як двері правди, що вони самі вижили своїх дітей з рідного міста, перетворивши його на задушливу виставу експонатів телеканалу УТ-1, СТС, газети Наше місто.
Найактивніші з бабць отримують від мера заохочувальні подарунки, хто ордена, хто відзнаку заслуженого освітянина, хто банально своїх тридцять срібляників. Крім того місто кишить сімейними підрядами, які цілими родинами позасідали на лакмусових посадах, цілими сім’ями від старого до малого майже «приватизували» деякі державні підприємства міста.
А молодь активно вишукує роботу на сторінках фейсбука, це наглядно видно під
час карантину, коли неможливо виїхати за кордон на роботу, а сім’ю утримувати тим
паче сплачувати комуналку, за щось тай треба.
З цих бабць насправді вийшла б чудова фокус-група. Зібравши їх штук 50, можна пропонувати будь-які мистецькі проекти на розгляд, якщо їм це подобається – отже ідея гімно і негайно в смітник (наприклад, пластикові квітники біля міського палацу культури).
Бо місцева влада повинна працювати не на свою поточну п’ятирічку, не на бабусь, а
на тих, кого вони водять за руку парками. Нормальна, адекватна мерія не повинна
вишукувати схвалення в очах бабусь, а має присісти перед дітьми, подивитися їм
у вічі і спробувати побачити там той Нововолинськ, який потрібно будувати.
