Нововолинську слід навчитися доглядати за станом міських кладовищ. Адже, якщо у Мовниках чи Осмиловичах, наприклад, не побачиш високої трави, все гарно викошено, то цього не можна сказати і про місто.
“Коли приїдеш у Нововолинськ, особливо на старі могилки (ті що зверху), то відчутно бачиш різницю. Там темно, там високі дерева, які є небезпечними і дуже страшно риплять”, – про це у блозі на БУГ пише голова ОСББ “Софія,8-НВ”, “Дружби,25-НВ” Олена Дерейко.
“От скажіть, як отримати доступ до старих дерев, аби їх прибрати, не пошкодивши могильних пам’ятників? Як до них дістатись, як завезти вишку? Як пиляти гілки? А якщо буде сильний вітер і дерево впаде на надгробки? Ви уявляєте, скільки могил пошкодиться?” – цікавиться жінка та зазначає, що є окремі старші люди кілька років спеціально відкладають гроші на ошатний пам’ятник, а для багатьох родин то питання честі.
Олена Дерейко також зізналася, що знайомі депутати якось їй розповіли, нібито на сесії міської ради пробували підняти питання благоустрою цвинтаря коштом бюджету і навіть була мова про передбачення окремої одиниці в комунальній структурі.
Кулуарно говорили і про те, щоб збирати з людей гроші на той же благоустрій, знову ж таки за прикладом тих же сіл. Гроші фактично невеликі, зате прибрано, викошено, нема сміття.
Так чи інакше, але ситуація лишилась без змін.
“Місто велике, кладовище не одне, людей і могил багато. Є і такі поховання, які занедбані, забуті, неприбрані, зарослі. Можливо, вже нема нікого з тих, для кого та могила важлива. Чи вже не проживають у країні чи просто нема серед живих… Що треба робити в такому випадку? От як скажете?” – запитує нововолинчанка та пропонує, як приклад, кожному, хто приходить кладовище до рідних, прибирати і сусідні могили, доглянути за якими нема вже кому.
“Аби трава не насівалась, аби було зручно підійти чи під’їхати. Це теж правильно. Бо ж ми – всі разом! Ми живемо спільно в Нововолинську. Ми живемо громадою”, – пояснює вона.
“Цвинтарі – це таке місце, де знаходиться останній спочинок тіл. А ще ж туди проходить священик. Мені здається, було б правильно або там, де здійснюється релігійні обряди, було чисто. То повага до тих, кого вже немає. І це повага до духовної особи. А ще повага до нас самих. І це виховання тих, хто колись прийде до нас”, – додає на завершення Олена Дерейко.
