Головна Без категорії Як каштани розкривають приховану історію і спадщину Римської імперії

Як каштани розкривають приховану історію і спадщину Римської імперії

9
0

Джерело: www.bbc.com

Як каштани розкривають приховану історію і спадщину Римської імперії

Автор фото, BBC/Getty Images

  • Author, Софі Гардах
  • Role, BBC Future
  • 3 хвилин(и) тому

Каштанові дерева Європи розповідають про приховану історію стародавнього Риму та спадщину, яку ця цивілізація залишила в лісах континенту.

Стародавні римляни лишили визначний слід на величезних територіях, які охоплювала їхня імперія. Прямі, протяжні дороги, які вони будували, досі можна простежити під асфальтом сучасних шосе.

Вони поширили акведуки, каналізаційні системи, громадські лазні та латинську мову по всій Європі, Північній Африці та Близькому Сходу. Але вони лишили й менш відому спадщину – несподіваний спосіб, у який вони змінили європейські ліси.

Згідно з дослідженнями швейцарських науковців, римляни мали прихильність до каштанових дерев і поширювали їх по всій Європі. Однак їх цікавили не стільки плоди каштанів, скільки деревина цих дерев, які швидко росли – вона була їм необхідна як сировина для розширення імперії.

Вони також експортували методи вирощування, такі як порослеве лісівництво – коли дерева періодично зрізають, що стимулює швидке відростання нових пагонів – яке сприяло процвітанню каштанів на континенті.

Skip Найпопулярніше and continue reading

Найпопулярніше

End of Найпопулярніше

“Спадщина римлян у Європі полягала в тому, що вони перетворили її на пов’язаний економічний простір, – каже Патрік Кребс, географ зі Швейцарського федерального інституту досліджень лісів, снігів та ландшафтів (WSL). – Вони створили єдину систему управління по всій Європі, вдосконалили дорожню систему, торговельну систему, військову систему, зв’язок між різними народами по всій Європі”.

У результаті цього зв’язку серед різних цивілізацій поширилися специфічні навички вирощування дерев, додає він.

Лісова спадщина римлян досі зберігається в багатьох частинах Європи – понад 2,5 мільйона гектарів землі вкриті їстівними, або солодкими каштанами, що відповідає площі острова Сардинія.

Ці дерева стали важливою частиною ландшафту в багатьох регіонах континенту та залишаються частиною традиційної кухні багатьох країн, зокрема Франції та Португалії.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Каштани стали популярною частиною кухні в багатьох частинах Європи – непряма спадщина римлянКребс працює у відділенні WSL у кантоні Тічино на південному схилі Альп – місцевості, де ростуть велетенські каштанові дерева, багато з яких мають обхват понад сім метрів.

До Середньовіччя солодкі каштани були основною їжею в цьому регіоні. Але саме римляни завезли сюди ці дерева – до їхньої появи в Тічино солодкі каштани не росли, оскільки були знищені під час останнього льодовикового періоду, який завершився понад 10 000 років тому.

Використовуючи спектр доказів, зокрема палеоекологічні записи пилку та давньоримські тексти, дослідницька група Кребса проаналізувала поширення як солодкого каштана (Castanea sativa), так і волоського горіха (Juglans regia) в Європі до, під час і після Римської імперії.

Солодкий каштан і волоський горіх вважаються корисними показниками впливу людини на ландшафт, оскільки вони зазвичай виграють від людського догляду, зокрема обрізки та придушення дерев-конкурентів. Їхні плоди та деревина також є дуже цінними.

У таких країнах, як Швейцарія, Франція та частини Німеччини, пилок солодкого каштана в загальних записах пилку – наприклад, у викопному пилку, знайденому в зразках осадових порід і ґрунту – майже не зустрічався до приходу римлян, згідно з дослідженням і попередніми науковими даними.

Але зі зростанням Римської імперії збільшилася й присутність пилку солодкого каштана. Зокрема, відсоток пилку солодкого каштана відносно іншого пилку по всій Європі “демонструє модель раптового зростання приблизно в нульовий рік нашої ери, коли вплив Римської імперії в Європі був на піку”, – зазначає Кребс.

Автор фото, Swiss Federal Institute for Forest, Snow and Landscape

Підпис до фото, Стародавні каштани в Тічино, Швейцарія, протягом століть виросли справжніми велетнями Після пограбувань Риму варварами приблизно в 400–500 роках н.е., що ознаменували початок кінця Римської імперії на тлі широкомасштабних потрясінь, відсоток пилку каштана тимчасово зменшується. Це зниження свідчить про те, що багато садів римської доби були занедбані, каже Кребс, ймовірно, не лише через падіння Римської імперії, а й через загальне скорочення населення в багатьох регіонах того часу.

“Волоський горіх має іншу модель”, – зазначає Кребс.

Поширення пилку цих дерев менш чітко пов’язане з підйомом і падінням Римської імперії, як з’ясували він і його колеги. Його поширення по Європі зростало ще до приходу римлян, що, можливо, вказує на роль стародавніх греків та інших доримських спільнот.

Однак, хоча римляни, ймовірно, сприяли поширенню солодкого каштана на материковій частині Європи, деякі окремі дослідження свідчать, що до Британії ці дерева завезли не вони.

Хоча раніше вважали, що римляни принесли солодкий каштан на Британські острови, де він і досі залишається важливою частиною лісів, дослідження вчених з Університету Глостерширу у Великій Британії показали, що дерева, ймовірно, з’явилися на острові пізніше.

Солодкі каштани у деяких місцевостях можуть виростати до 35 метрів у висоту та жити до 1000 років. Більшість сучасних дерев, звичайно, не були посаджені римлянами, але багато з них є нащадками або навіть були вирощені з пагонів тих, які стародавні римські легіонери та лісники привезли до віддалених куточків імперії.

Найстаріше відоме дерево солодкого каштана у світі росте на Сицилії та, за оцінками, може мати до 4000 років.

Деревина для фортець

Чому римляни так високо цінували солодкий каштан?

За словами Кребса, вони не особливо цінували плоди – у римській культурі їх вважали простою їжею для бідних сільських жителів. Але римська еліта високо цінувала здатність солодкого каштана швидко відростати після обрізки. Це швидке відновлення було надзвичайно корисним, враховуючи постійну потребу римлян у сировині для військової експансії.

“Стародавні тексти показують, що римляни були дуже зацікавлені в каштанах, особливо через їхню здатність до швидкого відростання”, – каже Кребс.

“Коли дерево зрізають, воно швидко відростає та утворює багато пагонів, які природно багаті на таніни, що робить деревину міцною та довговічною. Цю деревину можна використовувати для будівництва фортець чи будь-яких інших конструкцій, і вона швидко відростає знову”.

Обрізка також може мати омолоджувальний ефект на каштанове дерево, навіть після десятиліть занедбаності.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Оскільки Римська імперія стрімко розширювалася, їй була потрібна деревина для будівництва укріпленьУ Тічино, згідно із даними про пилок, за римської доби каштанові дерева ставали дедалі більш домінантними. Вони залишалися популярними навіть після падіння Римської імперії, зазначає Кребс.

Одне з пояснень цього полягає в тому, що місцеві жителі навчилися садити та доглядати за деревами від римлян, а згодом почали цінувати каштани як поживну та легку у вирощуванні їжу – до Середньовіччя вони стали основним продуктом харчування в багатьох частинах Європи.

Каштани, наприклад, можна було сушити та молоти на борошно. Гірські громади також оцінили той факт, що дерева добре росли навіть на кам’янистих схилах, де багато інших плодових дерев і культур не могли прижитися, додає Кребс.

“Досягнення римлян полягало в тому, що вони принесли ці навички здалеку, сприяли спілкуванню між людьми та поширенню знань, – каже він. – Але справжню роботу з посадки каштанових садів, ймовірно, виконували місцеві жителі”.

Коли солодкі каштани вирощують у саду заради плодів, вони краще почуваються завдяки догляду, зокрема обрізанню мертвих чи хворих гілок, а також через відсутність конкуренції, що подовжує їхнє життя.

“У саду є лише каштан і трава під ним – це як розкішна резиденція для дерева. А коли сад занедбаний, з’являються дерева-конкуренти й захоплюють територію”, – пояснює Кребс.

Дослідження занедбаних каштанових садів показали, що, якщо їх залишити без догляду, інші види витісняють каштанові дерева. У диких лісах каштан максимально живе близько 200 років, а потім гине, – каже Кребс. – Але тут, у Тічино, де каштани культивували, вони можуть дожити майже до 1000 років завдяки своєму симбіозу з людьми”.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Підхід римлян до лісництва змінив ландшафт Європи – вони знову завезли італійський солодкий каштан у регіони, де він не існував з часів останнього льодовикового періоду До кінця римської епохи солодкий каштан став домінантним видом дерев у Тічино, витіснивши попередні ліси з вільхами та іншими деревами, що підтверджують дані про пилок.

“Це зробили люди. Це була повна реорганізація рослинного ландшафту”, – пояснює Кребс.

Дані про пилок із ділянки в Тічино на висоті близько 800 м над рівнем моря показують, що під час римського періоду тут відбулося різке зростання пилку каштана (Castanea), а також злакових і волоського горіха, що свідчить про наявність там саду, каже Кребс.

До Середньовіччя, задовго після зникнення римлян, численні історичні тексти засвідчують домінування виробництва солодких каштанів та важливість таких продуктів, як каштанове борошно, у Тічино, розповідає Кребс.

“У наших долинах каштани були найважливішою опорою для виживання в Середньовіччі”, – каже він.

Жителі Тічино продовжували доглядати за деревами, саджаючи їх, зрізаючи для омолодження, обрізаючи та захищаючи від конкурентів протягом століть, зазначає Кребс.

У цьому й полягає природа цього симбіозу: люди отримують плоди та деревину каштана, а каштан отримує довголіття, а також можливість значно розширити свій природний ареал, пояснює він.

Подібна передача знань про каштани місцевим жителям могла відбутися і в інших частинах Римської імперії, припускає він, і, можливо, залишила мовні сліди.

Як показує окреме дослідження, у багатьох європейських мовах, зокрема й в українській, слово “каштан” подібне до латинського “castanea”.

Сьогодні солодкі каштани Європи стикаються із загрозами, зокрема хворобами, зміною клімату та занепадом традиційних садів внаслідок загального занепаду сільського життя.

Але каштанові маршрути та каштанові фестивалі в Тічино та інших частинах південних Альп досі розповідають історію солодких каштанів як основної їжі минулого – нагадуючи нам про тривалу спадщину як римських, так і місцевих ідей і навичок догляду за деревами.

Підписуйтеся на нас у соцмережах




реклама у Нововолинськ