Маловідомий шедевр із закодованими посланням про війну

• Author, Дебора Ніколс-Лі
• Role, BBC Culture
• 18 травня 2025

Езотеричні та новаторські картини маловідомої прерафаелітки Евелін Де Морган досліджували травми та сенс війни – і передбачали сучасне фентезійне мистецтво.

На скелястому березі, що світиться червоним від лави, дракони, що дихають димом, оточують змучених в’язнів, які благають ангела визволити їх від страждань.

На перший погляд, картина олійними фарбами “Смерть дракона” Евелін Де Морган нагадує сцену з апокаліптичної Книги об’явлення Нового заповіту. Але, написана між 1914 і 1918 роками, вона є чимось більш особистим і критичним: алегорією страждань і неволі Першої світової війни та протистояння між добром і злом

Ця вражаюча картина, висотою понад метр, є однією з головних окрас нової виставки “Евелін Де Морган: Сучасна художниця у вікторіанському Лондоні” в Художній галереї Гілдхолла в Лондоні.

На виставці представлені рідко демонстровані роботи з Фонду Де Морган, а також дві нещодавно відреставровані картини та дві реконструкції робіт, втрачених під час пожежі на художньому складі в 1991 році.

Підпис до фото, Апокаліптична “Смерть дракона” (1914-18) Евелін Де Морган – це алегорія про Першу світову війнуВиставка є демонстрацією дедалі більшого інтересу до цієї маловідомої художниці. Її ім’я часто затьмарював її чоловік Вільям – кераміст і письменник, який на початку своєї кар’єри працював із дизайнером Вільямом Моррісом – та відомі чоловіки їхнього кола: її дядько та вчитель живопису Джон Роддам Спенсер Стенхоуп, а також художники Вільям Голман і Данте Габрієль Россетті.

Більшість із того, що ми знаємо про Де Морган сьогодні, відомо завдяки її сестрі Вільгельміні, яка заснувала Фонд Де Морган, але навіть вона вирішила опублікувати їхню посмертну біографію під назвою “Вільям Де Морган та його дружина”.

Проте Евелін Де Морган більш ніж заслуговує на запізніле визнання у світі мистецтва.

Випускниця школи Слейд, яка працювала на завершальному етапі прерафаелітського руху, вона вивела цей жанр – часто надмірно сентиментальний чи солодкавий – на новий рівень, створюючи композиції, що вирізнялися незвичайним баченням і динамікою.

Жінки, яких вона зображала, були менш пасивними, ніж ті, яких малювали її сучасники, і виступали символами активності, а не об’єктами чоловічого погляду.

Замість зображення потонулого тіла, що пливе вниз по річці, як в “Офелії” сера Джона Еверетта Мілле, чи фігур, чия головна цінність полягала в їхній зовнішності, ми бачимо досвідчену чарівницю, яка створює магічні зілля, та супергероїнь, що можуть викликати дощ, грім і блискавку своїми пальцями.

Ці богоподібні постаті демонструють вплив класичного мистецтва, яке вивчала Де Морган. Бездоганно виконані роботи, такі як “Борей і Орітія” (1896), розкривають її інтерес до міфології та її майстерність у зображенні людського тіла, що нагадує роботи Мікеланджело.

У “Смерті дракона” за композицією легко помітити вплив “Народження Венери” Сандро Боттічеллі (1483–1485), яке Де Морган бачила у Флоренції.

Якщо сяючий ангел Де Морган відображає ідею відродження – що відображає віру художниці у загробне життя – то крилаті чудовиська є його протилежністю, Смертю, що завжди переслідує людей і загрожує їх знищити. В інших її роботах Смерть набуває альтернативних форм: темного ангела з косою, морських чудовиськ або – більш завуальовано – піскового годинника.

Ця символіка говорить про скороминущість життя та набуває додаткової глибини в її пізніх роботах, передаючи колективну травму від життя в умовах світової війни, яка забрала майже мільйон британських життів.

Підпис до фото, “Борей та Орітія” (1896) розкриває ранній інтерес де Морган до міфології та її майстерне втілення людських форм“Під час Першої світової війни вони [Де Моргани] були в Лондоні, тому це мало безпосередньо вплинути на них”, – розповідає BBC Джин Макмікін, голова Ради опікунів Фонду Де Морган.

“Смерть була для них реальною – члени родини Вільяма померли від туберкульозу, а його власне здоров’я часто було досить поганим. Смерть, певним чином, завжди була присутня на задньому плані”, – додає вона.

Де Морган була пацифісткою, і її мистецтво стало формою активізму. У картині “Богоматері Миру” (1907), що є відповіддю на англо-бурські війни, лицар благає про захист і мир, тоді як у картині “Бідняк, який врятував місто” (1901) мудрість і дипломатія пропагуються як альтернативи військовому втручанню.

Пізніше, у творі “Червоний Хрест” (1914-16), ангели несуть розп’ятого Христа по висохлому ландшафту, всіяному бельгійськими військовими могилами – можливо, це натяк на те, що християнська віра суперечить жорстокості війни, але дає нам надію на спокуту.

“Ніколи не треба вихваляти війну, – заявила Де Морган у книзі “Результат експерименту” (1909), написаній у співавторстві з чоловіком. – Її винайшов диявол, і ви не можете мати уявлення про її жахи”.

Добро і зло

Ідея сил добра і зла, що діють на звичайних людей, була поширеною в той час.

“Спіритуалізм був досить популярним”, – стверджує Макмікін, згадуючи сера Артура Конан Дойла – творця Шерлока Холмса – як одного з його найвідоміших прихильників.

Потойбічні вірування, каже вона, були “ймовірно, результатом потрясінь, масових змін, що відбувалися в суспільстві наприкінці століття, а також періоду багатьох воєн, які мали б вплинути на їхній світогляд”.

Безсумнівно, на Де Морган також вплинула її свекруха Софія, відома спіритуалістка та медіум. З огляду на таку кількість втрачених життів, звісно, виникала спокуса повірити, що можна відновити зв’язок з померлими.

Підпис до фото, Смерть – повторювана тема у творчості художниці – у картині “Кохання минає” (1883-4) зображена як темний ангел, що тримає косу Для Де Морган матеріалізм протистояв духовності, і багато її робіт повʼязують прагнення до багатства зі смертю. Корони, які носять крилаті змії в “Смерті дракона”, є повторюваним мотивом, що символізує жадібність і скупість.

У картині “Прикутий до землі” (1897) жадібного короля у золотій накидці, вкритій монетами, ось-ось подолає ангел смерті, тоді як у “Зачинених вратах” (бл. 1910–1914) схожа фігура позбавлена доступу до Раю.

З огляду на невизначене майбутнє, Де Морган ставить у центр багатьох своїх робіт духовне наповнення та щастя. Наприклад, у роботі “Сліпота та Жадібність женуть Радість із міста” (1897) “Жадібність” персоніфікована як коронована постать, що тримає скарби та проганяє “Радість” у вигляді ангела. Тут, як і в “Смерті дракона”, центральні персонажі закуті в ланцюги, що натякає на ув’язнені душі.

У картині “В’язень” (1907–1908) ґрати на вікні та закуті в ланцюги зап’ястя жінки роблять ув’язнення метафорою гендерної нерівності, натякаючи на підтримку подружжям Де Морганів загального виборчого права (Евелін підписала щонайменше дві важливі петиції, а її чоловік був віцепрезидентом Ліги чоловіків за виборче право жінок).

Ця тема повторюється в “Луні” (1885), де тіло богині місяця, міфологічної постаті жіночої сили, зв’язане мотузками і виступає як метафора боротьби жінки за право впливати на свою власну долю.

Підпис до фото, S.O.S. де Морган (1914-16) перегукується з темами “Смерті Дракона” та конфлікту між добром і злом Охрещена як Мері, Евелін пізніше взяла своє на той час гендерно нейтральне друге ім’я, оскільки жіноче мистецтво не сприймалося всерйоз.

“Вона хотіла, щоб її розглядали на одному рівні з її колегами-чоловіками”, – каже Макмікін.

“Можна припустити величезний рівень самовладання та рішучості в її прагненні стати професійною художницею”, – додає вона, наголошуючи на тому, що навіть мати Де Морган була проти її вибору кар’єри.

Технічно Де Морган також була новаторкою. Вона експериментувала з поліруванням і втиранням золотого пігменту у свої роботи, щоб додати глибини та цікавих ефектів, а також досліджувала нові техніки живопису, винайдені її чоловіком, які передбачали розтирання фарб з гліцерином і спиртом.

Стилістично вона теж випереджала свій час. Її незвичне використання рожевих і пурпурових відтінків, а також сміливі кільця веселкових світлових променів передували психоделічному стилю живопису 1970-х років, тоді як її страхітливі монстри цілком могли би вписатися в сучасне фентезійне мистецтво.

Тоді як історія мистецтва здебільшого зображувала жінок як непорочних матерів, об’єкти краси чи спокусниць, специфічна жіноча перспектива Де Морган змальовує їх як символи надії, що віщують альтернативне, світліше майбутнє.

Наприклад, у картині “Світло в темряві” (1895) жіноча фігура тримає оливкову гілку в правій руці, пропонуючи шлях до миру. У “Смерті дракона” ангела оточує величезна веселка – символ (як і небо) радості, що означає духовне наповнення та свободу, а також обіцянку життя після смерті.

Підпис до фото, Картина “Духи бурі” (1900) Помилково вважати такі роботи, як “Смерть дракона”, “цілковито похмурими”, стверджує Макмікін та зазначає, що “часто в її апокаліптичних сценах є проблиск надії або частина картини, яка несе спокій”.

Багато в чому “Смерть дракона” оптимістична – вона виражає відчуття того, що війна – метафоричний дракон – наближається до кінця, і що добро може перемогти зло.

У цій екзистенційній битві Де Морган побачила місце для своєї творчості. Коли їй було лише 17 років, вона дорікала собі за те, що малювала недостатньо.

“Мистецтво вічне, але життя коротке, – писала вона у своєму щоденнику. – Я надолужу це зараз, я не можу втрачати жодної хвилини”.

Підписуйтеся на нас у соцмережах