Джерело: www.volynnews.com
Саме тому, розповів Степан Чабан Суспільному, продали квартиру в Луцьку і переїхали жити на хутір.
«Я з села, дружина з Нововолинська, а зійшлися ми ще коли у Львові вчився. Побралися. Діти є, вже виросли. Після того, як Союз почав тріщати, ми поїхали в Сибір на заробітки. Дружина моя працювала лікарем, я був головним інженером у колгоспі, фермером», – розповідає Степан Чабан.
Після повернення із заробітків в Уренгої в родини все було добре: квартира, машина, дача. Та все ж хотіли жити у селі. Одного разу на весіллі до Степана Чабана підійшов знайомий та розповів йому про цю місцину.
Читати ще: Село-привид на Волині: чому жителі покинули Барвінок
«Ми приїхали сюди. І тут якраз була така пора, як зараз, конвалії розпустились. Як виявилося, тут ще й місце, де жив мій дід. Його у 50-х роках, коли була вербовка, вивезли у Ростовську область. Це дідівщина моя», – каже Степан Чабан.
На отримання землі написав заяву, отримав. Маючи гроші, каже Степан Чабан, купив техніку, почав господарювати та жити на «Горі конвалій».
«Був задум, аби тут зробити парк – тут ростуть дуби та конвалії. Ця квітка занесена до Червоної книги. У 2008 році зробили документи, де написано: «Гора конвалій», заповідник місцевого значення охороняється законом», – говорить Степан Чабан.
Чоловік розповідає, що на хуторі має всі блага цивілізації: світло, інтернет, опалення, гаряча вода, телевізор, телефонна лінія, яка протягнута з села за 7 кілометрів.
Читати ще: Мальовничі куточки Волині: село, де всього 35 мешканців
«З мене люди сміялись, бо телефон в мене на дубі висів. Колись на цей хутір навіть дороги не було. То були випадки, що вертольотом хліб доставляли. Але побудували в 70-х роках. Звідси до Ковеля відстань 30 кілометрів, до Луцька – 100 кілометрів», – говорить господар.
Дуб, на якому висів телефон.
Місце також має історичну цінність, каже житель хутора. Чолвоік вважає, що 100 років тому, за часів війни, тут був спостережний пункт, бо ще й досі на горі збереглись фортифікаційні споруди.
Степан Чабан показує рови, де, можливо, були фортифікаційні споруди.
«Тут був спостережний пункт австрійців, які дивилися на Стохід і бачили плацдарм, який називався «Брусиловський прорив». І всі події, які відбувалися, і люди, які загинули й по тому Стоходу плили, все це спостерігалося звідси. Лісу не було тут. Це була Лиса Гора. Ось в якому історичному місці ми живемо», – каже Степан Чабан.
Читати ще: Єдина сусідка – за півтора кілометра: на Волині на двох хуторах живе лише шестеро людей
Нині Степан Чабан чекає, коли син повернеться з війни і вони разом на «Горі конвалій» зроблять парк перемоги.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
