У кабінеті психолога. BBC побачила, як терапія змінила життя трьох людей

Підпис до фото, Ніколь пішла на терапію, бо боїться водити машину

• Author, Нік Тріггл
• Role, Кореспондент ВВС з питань здоровʼя
• Twitter, @nicktriggle
• 17 хвилин(и) тому

Ніколь заходить до кабінету терапевта і стискає свою “подушку для обіймів”. Вона зізнається, що нервує через те, що має сидіти й обговорювати свій психічний стан з незнайомою людиною.

Їй 31 рік, вона живе в Лондоні та працює асистенткою хіропрактика. І вона страждає від тривожності під час керування автомобілем.

“У голові миттєво проносяться безліч різних речей, – каже вона. – Як далеко їхати? Який маршрут? Я чомусь забуваю, як керувати”.

Вона переживає панічні атаки й через страх перед водінням їй доводиться скасовувати плани.

Але протягом шести сеансів із психотерапевтом Овеном О’Кейном стає зрозуміло, що її проблеми набагато глибші, ніж просто страх перед водінням.

Пошуки в глибинах свідомості

Щотижня кожен шостий житель Великої Британії стикається з проблемами психічного здоров’я, такими як депресія та тривожність. Щороку понад 1,2 мільйона людей звертаються за допомогою до служби розмовної терапії Національної служби охорони здоровʼя NHS, а ще багато хто платить за підтримку приватно.

Цю форму терапії найчастіше використовують для лікування тривожності та депресії, але вона також може допомогти з іншими проблемами, такими як дисморфія тіла, обсесивно-компульсивний розлад та посттравматичний стресовий розлад.

Однак вона не підходить усім: дослідження показують, що третина людей не відчуває від неї користі.

BBC простежила шлях 12 людей, які стали героями серіалу “Зміни свою свідомість, зміни своє життя” (Change Your Mind, Change Your Life), кожен із яких отримав шість сеансів підтримки від терапевтів.

Терапевти використовували комбінацію різних підходів розмовної терапії, зокрема когнітивно-поведінкову терапію, яка зосереджується на зміні способу мислення та поведінки, а також інші методи для покращення стосунків та опрацювання травми.

Результати вражають: розуміння та вміння керувати свідомістю дійсно має силу змінювати життя.

Підпис до фото, Овен О’Кейн каже, що бути терапевтом – це наче трохи бути детективом“Ви не приречені вічно мати той мозок, який у вас є”, – каже Овен О’Кейн, який працює в цій сфері вже 25 років.

Він описує свою роботу як детективну діяльність: “Люди приходять із, на перший погляд, логічною історією, але цікаво те, що дуже часто історія та емоції не збігаються. Гадаю, ми просто трохи копаємо глибше”.

“Я абсолютно ненавиділа себе”

Протягом сеансів Овен глибше досліджує тривожність Ніколь. В один момент вона починає плакати. Вона зізнається, що в минулому “абсолютно ненавиділа” себе. Вона хвилюється через те, що про неї думають люди, і відчуває соціальну тривожність:

“Я не почуваюся достатньо хорошою. Я можу сказати щось не те. Мені потрібно, щоб люди мене любили”, – каже вона.

Овен запитує, чому вона так почувається: “Як люди, ми любимо приємні емоції. Нам подобається відчувати щастя, радість, закоханість”.

Але він пояснює, що деякі люди намагаються уникати або придушувати емоції, як-от страх, тривогу чи смуток, і це може викликати тривожність. Натомість він каже, що корисніше приймати ці емоції та вважати їх безпечними.

Він пояснює, що коли люди досягають цього розуміння, вони починають відчувати впевненість: “Вони розуміють, що не будуть поглинуті цими емоціями”.

За межами терапевтичного кабінету Ніколь ділиться враженнями: “Я шокована. Він одразу мене зрозумів. Я завжди сприймала вразливість як щось негативне, але це не так”.

На прохання описати себе вона використовує слова добра, уважна, рішуча та захоплена.

“Я не погана людина”, – каже вона Овену.

Вона зізнається, що багато чого навчилася: “Найважливіше – я зрозуміла, що не була доброю до себе. Це справді відкрило мені очі”.

Овен зазначає, що це типовий випадок для багатьох його пацієнтів: “Коли люди опиняються на цьому роздоріжжі, коли вони прокидаються і розуміють, що роблять – це для мене золотий момент”.

“У мене стався інсульт у 30 років”

Джеймс також навчився інакше сприймати себе завдяки терапії.

39-річний батько, який працює у фінансовій сфері, він бореться з тривожністю та переживає через можливість зробити помилки на роботі. Цей страх настільки виснажливий, що іноді він навіть не доходить до роботи.

З ним працював професор Стів Пітерс, психіатр, який пояснює, що корінь його проблем – у перфекціонізмі: “Якщо думати, що зробити помилку – це кінець світу, це паралізує”.

Колись Джеймс був спортсменом: грав у напівпрофесійний футбол і змагався в легкій атлетиці, а потім зосередився на бобслеї.

Він готувався до відбіркових змагань у команду Великої Британії, коли в нього стався інсульт вісім років тому.

“В одну мить я втратив усе, – каже він. – Я відчував себе менш значущим чоловіком”.

Тепер він боїться погано виконати роботу та втратити робоче місце.

Підпис до фото, Джеймс переніс інсульт, коли йому було трохи за 30Протягом сеансів професор Пітерс пояснює, що ключ до проблем Джеймса – це система його переконань.

Спочатку він дає, здавалося б, просту пораду: “Постав ноги на підлогу, встань і йди”.

Зосередження на базовому завданні – у випадку Джеймса це рух, щоб дістатися до роботи – допомагає тому, хто застряг у катастрофічному мисленні, заблокувати негативні думки, які зупиняють його.

На наступних сеансах Джеймс і професор Пітерс досліджують, що може стояти за його проблемами. Джеймс розповідає професору про своє дитинство і те, як його батько критикував його, намагаючись змусити досягати більшого.

Професор Пітерс пояснює, що Джеймс вірить, що для того, щоб отримати схвалення, не можна робити помилок, а потім руйнівний інсульт, який він пережив у молодому віці, спровокував у нього абсолютне бажання ніколи більше не робити помилок.

Він каже Джеймсу, що тому потрібно “помиритися із собою” – визначати себе не через досягнення, а через свої цінності та поведінку.

Він також просить Джеймса описати себе, і той відповідає, що є працьовитим, чесним, товариським, дружнім і тим, хто завжди ставить інших на перше місце.

Протягом сеансів мислення Джеймса змінюється.

“Я можу подивитися на себе в дзеркало і відчути свою цінність та значущість”, – пояснює він.

“Моя мама померла”

Проблеми Анжалі трохи іншого характеру. Вони пов’язані з однією травматичною подією в дитинстві – раптовою смертю її матері, коли їй було 15 років.

Тепер вона сама мати, має трьох дітей до п’яти років, і їй було важко емоційно з цим впоратися.

Вона страждає від безсонних ночей, відчуває важкість у грудях та емоційне відчуження. Для 34-річної жінки це гірше за будь-який фізичний біль: “Стати матір’ю означало відкрити заново все те, що я намагалася придушити”.

Її перші пологи були особливо травматичними. У неї розвинувся сепсис – стан, від якого померла її мати.

“Я думала, що не виживу”, – каже вона.

Її психотерапевтка Джулія Самуель пояснює Анжалі, що вона не змогла опрацювати те, що сталося, і внаслідок цього травма залишилася з нею.

Коли померла її мама, Анжалі як раз складала іспити, й до того ж мала молодших брата і сестру, тому в неї не було часу на горювання.

Підпис до фото, До терапії Анджалі відчувала емоційну відірваністьДжулія пропонує терапію десенсибілізації та репроцесінгу рухом очей (EMDR), яка використовує рухи, щоб допомогти людям опрацювати та відновитися після травматичних подій.

Джулія просить Анжалі розповісти про найгірший спогад, і вона описує, як її батько намагався врятувати життя матері, роблячи серцево-легеневу реанімацію вдома, поки не приїхали парамедики. Матір швидко забрали, й Анжалі сподівалася, що вона повернеться. Але цього не сталося.

Анжалі каже, що ніколи раніше нікому про це не розповідала. Джулія просить її схрестити руки на грудях, почати глибоко дихати та постукувати, імітуючи рух крил метелика. Вона розповідає про спогад і про те, як картинки в її голові змінюються на більш позитивні.

Джулія каже, що цей тип терапії особливо ефективний при роботі з однією конкретною травматичною подією. Один спогад, за її словами, може блокувати все інше.

Після сеансів Анжалі розповідає, що симптоми полегшилися, і тепер вона відчуває задоволення.

“Моя терапевтка допомогла мені знову зв’язатися з тією 15-річною дівчиною, яку я змушувала замовкнути. Я почала опрацьовувати травму, яка мене переслідувала. Тепер я розумію, що горе – це інший бік любові”, – каже вона.