Джерело: www.bbc.com
- Author, Катя Адлер
- Role, ВВС, Північна Норвегія і Шпіцберген
- 25 хвилин(и) тому
Щойно Магнус Меланд став мером невеличкого містечка на півночі Норвегії наприкінці 2023 року, його відвідали одразу три делегації з Китаю.
“Це тому, що вони хочуть стати полярною наддержавою”, – пояснює він мені.
Китай, можливо, не перша країна, яка спадає на думку, коли йдеться про Арктику, але Пекін сповнений рішучості стати великим гравцем у цьому регіоні. Він планує купувати нерухомість, брати участь в інфраструктурних проєктах і хоче встановити постійну присутність у регіоні.
Китай вже називає себе “приарктичною державою”, хоча його найпівнічніша регіональна столиця Харбін розташована приблизно на тій самій широті, що й Венеція в Італії.
Але Арктика швидко стає однією з найгарячіших точок світу. На Китай чекає жорстка конкуренція з боку Росії, Європи, Індії та США.
Змагання за Арктику почалися.
Кліматологи твердять, що Арктика нагрівається вчетверо швидше, ніж будь-яка інша частина планети. Це впливає на екосистеми, дику природу і місцеве населення. Арктика величезна, вона займає 4% поверхні Землі.
Але світові держави бачать в Арктиці нові можливості, що відкриваються на тлі кліматичних змін.
Танення льодів в Арктиці полегшує доступ до величезних запасів природних ресурсів регіону – найважливіших мінералів, нафти і газу. За оцінками, близько 30% нерозвіданих запасів природного газу лежить в Арктиці.
Це відкриває можливості для нових морських торговельних шляхів, що значно скорочує маршрут між Азією та Європою. В експортному бізнесі час – це гроші. Китай розробляє план “Полярного шовкового шляху” для судноплавства в Арктиці.
Підпис до фото, Кіркенес розраховує стати першим європейським портом для китайських вантажних суден у майбутньому, але побоюється надто великого впливу Пекіна на портНорвезький порт Кіркенес виглядає досить похмуро.
Колишнє гірничодобувне місто за полярним колом, у найпівнічнішій точці материкової Норвегії, різко контрастує з прилеглими засніженими горами й фіордами, що виглядають як на листівці.
Тут стоять зачинені магазини і пусті склади з розбитими вікнами. Місто виглядає занедбаним і забутим.
Тож не дивно, наскільки привабливою є перспектива стати першим європейським портом на шляху контейнеровозів з Азії на тлі танення полярного льоду.
Директор міського порту Тер’є Йоргенсен планує побудувати новий міжнародний порт. Коли він розмірковує про те, що Кіркенес стане Сінгапуром європейської Півночі, у нього спалахують очі.
“Ми намагаємося побудувати в Кіркенесі порт, де зустрінуться три континенти: Північна Америка, Європа та Азія. Ми будемо виносити вантажі на берег і перевантажувати їх на інші судна [для подальшого експорту]. Нам не потрібно продавати землю нікому. Ні британській компанії, ні китайській”.
Нові закони Норвегії забороняють передачу власності або бізнесу, якщо продаж може зашкодити “безпековим інтересам Норвегії”, пояснює він. За його словами, вони чекають від уряду чітких вказівок про те, на яку критично важливу інфраструктуру це може вплинути.
Мер Меланд ставиться до намірів Китаю з насторогою. “Ми хочемо мати відносини з Китаєм, але не хочемо бути залежними від Китаю, – каже він мені. – Європа має поставити собі запитання: наскільки ми хочемо залежати від тоталітарних і авторитарних режимів?”
Європейські арктичні країни починають відхиляти підхід Китаю, який хоче прокласти собі дорогу в Арктику за допомогою грошей. Наприклад, нещодавно Пекіну не вдалося купити морські порти в Норвегії та Швеції, а також аеропорт у Гренландії.
Це підштовхує спраглий до полярних територій Китай в обійми найбільшого гравця в Арктиці – Росії.
Підпис до фото, Прикордонне місто Кіркенес відчуло на собі економічні наслідки війни в Україні: зникли російські туристи, а прикордонна торгівля практично припиниласяРосія контролює половину узбережжя Арктики і кличе до себе китайських інвесторів.
Обидві країни також співпрацюють в Арктиці у військовій сфері. У жовтні китайська берегова охорона вперше увійшла в Арктику для спільного патрулювання з російськими силами. Місяцем раніше Росія і Китай провели тут спільні військові навчання. У липні далекобійні бомбардувальники обох країн організували провокаційне патрулювання в Арктичному океані біля берегів Аляски в США.
Це виглядає так, ніби Пекін і Москва дивляться на НАТО, яке активізувало свої навчання в Арктиці, і кажуть: “Ми теж можемо”.
Усі країни, що межують з Арктикою, за винятком Росії – члени НАТО. Фінляндія і Швеція приєдналися до альянсу після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Андреас Остхаген з незалежного Інституту Фрітьофа Нансена називає Арктику “ласим шматком” для російсько-китайської співпраці.
“Росія потребує інвестицій і комерційних гравців, зацікавлених у розробці родовищ Арктики: СПГ (скрапленого природного газу), нафтових ресурсів, а також розвитку північного морського шляху як судноплавного маршруту, – каже він. – Китай і є цей ринок. Обидві країни прагнуть розширити свою політичну, економічну і навіть військову співпрацю”.
Але Китай не хоче особливо зближуватися з Росією. Він хоче уникнути західних санкцій і далі вести справи із західними державами як в Арктиці, так і за її межами.
Підпис до фото, Вид на Росію через річку Паз. Кордон на норвезькій стороні позначений жовтим прикордонним стовпомРосія має свої перестороги.
“Не варто переоцінювати відносини між Росією і Китаєм, – каже Остхаген. – Росія, як і раніше, побоюється пускати Китай надто глибоко у свою частину Арктики”.
Москва багато в чому покладається на свої ресурси в цьому регіоні. За наявними даними, вона також намагається налагодити відносини з іншими інвесторами в Арктиці, зокрема із США.
Крім того, Росія зберігає в Арктиці стратегічну зброю – переважно на Кольському півострові, де багато ядерної зброї та база Північного флоту.
Мешканці норвезького Кіркенеса живуть під тінню “російського ведмедя” по сусідству. Так було завжди. Кордон із Росією розташований за 10 хвилин їзди автівкою. А Кольський півострів виглядає надто близьким.
У часи холодної війни місто було відоме як шпигунське гніздо – тут пролягала передова лінія між Заходом і Радянським Союзом.
Норвегія вважає, що Росія використовує Арктику для підготовки нових пілотів бомбардувальників для війни в Україні.
Хоча Норвегія і не воює з Росією, країна, і особливо її північний регіон уздовж приблизно 200-кілометрового сухопутного кордону, відчуває загрозу.
“Ми бачимо це тут, на місці”, – каже полковник Йорн Квіллер, розмовляючи зі мною у прозорих водах річки Паз, що розділяє Норвегію і Росію. Просто перед нами стоять яскраво-жовті норвезькі та червоно-зелені російські прикордонні стовпи.
З моменту повномасштабного вторгнення в Україну все частіше фіксують глушіння GPS-сигналів, через що навіть пілоти комерційних літаків змушені змінювати навігаційні системи. За словами полковника Квіллера, різко зросло шпигунство на кордоні – “від радіорозвідки до посилання агентів до Норвегії”.
Норвегія та її союзники в НАТО також у стані підвищеної готовності через появу в Арктиці російських підводних човнів-шпигунів та інших суден.
Підпис до фото, Розвідники стежать за пересуваннями російських кораблів у водах Арктики з військового штабу, розташованого в горахМи отримали доступ для об’єкта спільного військового командування часів холодної війни, глибоко захованого в гору в Бодо (або Будьо) за полярним колом. Тут я на власні очі змогла побачити, як Норвегія моніторить цю загрозу.
Посеред лабіринту тунелів і кімнат спостереження в режимі реального часу Норвегія збирає розвіддані з суходолу, з повітря і з моря, приділяючи особливу увагу підозрілим суднам у своїх арктичних водах і поблизу них. Усю інформацію одразу передають союзникам по НАТО.
Річ у тім, що будь-яке російське судно, що йде в європейські води, має спочатку пройти через норвезькі води.
Агенти в штабі стежать за ознаками шпигунства і саботажу навколо підводної “критичної інфраструктури”, які стали частиною гібридної війни Кремля проти Заходу.
Цілі цієї війни – підводні комунікаційні кабелі, що з’єднують континенти і дають змогу здійснювати фінансові транзакції на трильйони доларів щодня, а також нафто- і газогони.
Норвегія – великий постачальник природного газу в Європу, зокрема до Великої Британії, особливо після впровадження санкцій щодо російського експорту через війну в Україні.
Москва модернізує свої військові можливості в Арктиці. Вона володіє флотом розвідувальних і атомних підводних човнів. Якщо вони залишаться непоміченими, то потенційно зможуть націлити ракети на столиці по всій Європі, а також становити загрозу для США.
Підпис до фото, Норвезькі військові, як і раніше, щотижня зв’язуються зі своїми колегами в МосквіПрезидент США Дональд Трамп заявив, що Європа має більше дбати про власну оборону, але в Арктиці, як каже керівник об’єднаного штабу Норвегії віцеадмірал Руне Андерсен, є “значний збіг інтересів”.
“Йдеться також і про захист території США… Концентрація ядерної зброї й ті можливості, які розгортає Росія, спрямовані не лише проти Європи, а й проти США”, – пояснює він.
Віцеадмірал Андерсен не вірить, що якась сторона прагне до відкритого конфлікту в Арктиці, але через зростання глобальної напруженості в інших регіонах, наприклад в Україні, є вірогідність його перенесення в Арктику.
Команда віцеадмірала планує щосереди планові переговори з Північним флотом Росії – за їхніми словами, для підтримки каналів зв’язку. Про всяк випадок.
Підпис до фото, Навчання на борту Otto SverdrupМіж Кіркенесом і Північним полюсом лежить норвезький архіпелаг Шпіцберген, оповитий льодами, де білих ведмедів більше, ніж людей.
Шпіцберген опинився в епіцентрі боротьби світових держав за арктичні ресурси. Хоча архіпелаг належить Норвегії, договір 1920 року про Шпіцберген дає змогу громадянам усіх країн, які його підписали, працювати там без віз. Більшість з них мають роботу в гірничодобувній промисловості, туризмі та наукових дослідженнях.
Здавалося б, повна гармонія, але після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в деяких місцевих громадах помітно посилилася націоналістична риторика.
У російському поселенні влаштовують військові паради на честь закінчення Другої світової війни, над російськими об’єктами інфраструктури здіймають радянські прапори. Зростають підозри, що китайці використовують свою дослідницьку станцію на Шпіцбергені в подвійних цілях – зокрема для військового шпигунства.
Незалежно від того, правда це чи ні, місцевий мер Тер’є Ауневік каже, що було б наївно припускати, що в дослідницьких центрах різних країн не ведуть розвідку: “Звісно, ведуть… Гадаю, світ охопив арктичний FOMO [страх пропустити щось важливе]”.
Підпис до фото, Мешканці Шпіцбергена святкують національне свято Норвегії в національних костюмахУ день мого прибуття на Шпіцберген у Норвегії відзначають національне свято. На вулицях багато дорослих і дітей, одягнених у національні норвезькі костюми.
Лонг’їр – найпівнічніше місто у світі. Яскраве сонце виблискує на арктичних водах біля підніжжя головної вулиці, а навколо – пласкі верхівки гір, вкриті снігом і льодом.
Вітрини магазинів, дитячі візочки і навіть жіночі зачіски прикрашені синьо-біло-червоними норвезькими прапорами. Можливо, це мені здалося, але серед усієї цієї веселої метушні я відчула ще один, невиказаний настрій, своєрідне нагадування: “Шпіцберген належить нам!”
Посилення національного суперництва в Арктиці не минає безслідно.
Підпис до фото, Танення льодів в Арктиці відкриває можливості для прискорення торговельних шляхів між Азією та ЄвропоюКорінні народи Арктики, понад половина яких мешкає в російській частині регіону, часто відчувають, що влада не визнає права народів, які здавна вважають цей край своєю домівкою.
Міюкі Даорана, молода активістка з Гренландії, що представляє корінний народ інуїтів, каже, що, коли Дональд Трамп під час свого першого президентського терміну заявив, що хоче купити країну, вони над цим просто посміялися. Але цього разу, за її словами, все інакше
“З огляду на нинішню глобальну політичну ситуацію, з її боротьбою за владу і конкуренцією за ресурси, все значно серйозніше”, – каже Міюкі.
Вона та інші представники корінних громад звинувачують європейські країни у тому, що вони використовують “кліматичну кризу” як привід для “видобутку ресурсів і вторгнення на землі корінних народів”.
Підпис до фото, Міюкі Даорана та інші представники корінних громад звинувачують європейські країни в тому, що вони використовують “кліматичну кризу” як привід для “видобутку ресурсів і вторгнення на землі корінних народів”“Ми називаємо це зеленим колоніалізмом або агресією задля розвитку – коли вони просто хочуть забрати в нас якомога більше, – каже вона. – Арктика для нас не просто тема для розмов. Це не просто інтерес, не просто предмет дослідження. Це наше життя, реальні боротьба, емоції та несправедливість. Уряд і політики мають працювати на користь народу. Але я цього не бачу. Переважно це дипломатичні слова”, – каже Міюкі Даорана.
Порівняно недавно у світі часто говорили про винятковість Арктики, де вісім країн, що межують з Арктикою, – Канада, Росія, США, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія та Ісландія – разом із представниками шести корінних народів Арктики та інших країн-спостерігачів, зокрема Китаю та Британії, здолають політичні незгоди, щоб разом захищати й керувати цією унікальною частиною світу.
Але тепер настали часи великої політики. Країни все частіше діють у своїх власних інтересах. З такою кількістю конкуруючих держав в Арктиці ризики непорозуміння чи помилкових рішень значно зростають.
