Андрій Данилко: “Росіяни пропонували мені скажені гроші”

Підпис до фото, Андрій Данилко в образі Вєрки Сердючки поїхав у європейське турне

• Author, Інна Косинська, Валерій Таран
• Role, ВВС
• 38 хвилин(и) тому

Що відбувається, коли Вєрка Сердючка йде зі сцени й знімає свій образ? Як це співати під час війни “Все будет хорошо”? Навіщо батьки вмикають дітям пісню про горілку?

Актор і співак Андрій Данилко, автор улюбленого і відомого для всіх українців образу Вєрки Сердючки, під час європейського турне заїхав на концерт до Лондона і відповів на питання ВВС.

Він також розповів, чому не одружується, про стосунки з Володимиром Зеленським і спроби росіян заманити його до себе перед великим вторгненням.

Відео версію розмови дивіться тут і тут.

“Слава Богу, що я відмовився від Нацвідбору на Євробачення”

ВВС: Ви багато років були суддею на нацвідборі Євробачення, потім відмовилися. Чи не хотіли б повернутися?

Андрій Данилко: У мене навіть в характері немає когось судити або оцінювати.

Я розумію правила телебачення – це має бути цікаво спостерігати. Люди, які приходять на конкурс, як учасники, вони ображаються. Вони теж повинні розуміти, що це певна гра.

Підпис до фото, Андрій Данилко у студії ВВС у Лондоні Коли я був останній раз, вже тоді зрозумів, що це було зайве. Мені не було, що казати.

Раніше, коли було три етапи, то була боротьба, щоб потрапити у фінал. А потім люди вирішують. І тому всі були різні.

У цей раз усі відібрані й вони вже всі різні. Вони всі дуже молоді. Тільки на початку карʼєри. Тому ображати, чи давати якісь поради мені було дуже незручно.

Я кажу: “Хай вже буде якесь друге покоління, які знають”.

Можливо, повинно бути глядацьке голосування і таке ж професійне голосування, щоб не після кожної пісні оце “бе-ме”, оця вода. Я переглядав і думав: “Слава Богу, що я відмовився”.

“Горілка – це пісня про мавпочку”

ВВС: Після початку повномасштабного вторгнення зʼявилась нова хвиля молодих українських виконавців, але разом з тим є тренд на 90-ті. Наприклад, Степан Гіга популярний зараз серед молоді. Чи відчуваєте ви, що інтерес до Вєрки Сердючки так само зріс?

Андрій Данилко: Це ж все хвилі. Оці пісні Степана Гіги – це завжди була якась така локальна естрада в ті часи.

У такому масштабі нове покоління сприймає це як прикол. Мені так здається. Тому вони дуркують. Це добре. Але наскільки це буде довговічне?

І той, наприклад, репертуар україномовний, який я там пишу зараз – він потребує часу. Ти не напишеш новий репертуар за три секунди.

Люди, приходячи на концерт, все одно хочуть почути старе. Люди хочуть впізнавати, а не пізнавати. Вони хочуть підспівувати.

Мені подобається, що зʼявилась дуже велика кількість молодих музикантів, нове покоління. Наскільки воно протриває, я не знаю. Тому що зараз час тік-току. В них вистрілює якась пісня. Вони відчувають себе зірками на якийсь час, не розуміючи, що пісня не стає масовою. І це дуже швидко закінчується.

Ми ще потрапили в останній потяг, коли це було популярно кругом. Розумієте, ніхто ж спеціально не слухав “Чіту-Дріту”. Воно звучало і там, і там. Всі знають слова.

Я зробив експеримент: у мене був концерт під Уманню, де було дуже багато дітей. Ви ж розумієте репертуар Сердючки? “Горілка”. І мені буває незручно. Батьки десь сидять, випивають. Діти отак стоять. І я думаю, ну що ж зараз для молоді популярне, що вони мають знати? І я беру пісню Парфенюка “Врубай”, щоб дітям було приємно, щоб вони підхопили.

Думаєте, вони підхопили? Я: “Врубай” – і вони “ме-бе-бе-бе”. Хто знає слова? Боже! Наче вона крутиться кругом.

Була така смішна історія. Питаю якось в дитини на концерті, яку ти хочеш пісню? А вона каже: “Я хочу пісню про маленьку мавпочку”. І я думаю, може якісь двійники виступають. Я кажу: “Про яку маленьку мавпочку? У мене немає пісень про маленьку мавпочку”. А вона каже: “А горілка – це горілка”. Ну, горілка – маленька мавпочка.

Ми зараз називаємо цю пісню не про алкоголь, а про мавпочку.

Про переклади пісень

ВВС: Ви казали, що зараз пишете пісні винятково українською.

Андрій Данилко: Я їх писав давно. І у мене їх написано, от щоб вам зараз не… збрехати.

Всі кажуть там: “Ну, покажи”. Для того ж, щоб показати – це треба час і людей. Фахівців. Молоді це простіше. Вони там якось… своє можуть зробити.

Ті люди, з якими я працював – або їх немає, бо вони померли вже, або повиїжджали. Мені в цьому плані складно зробити цей репертуар. І потрібна така зупинка, щоб сісти зробити новий репертуар.

Перекладати я нічого не буду. Я намагався перекласти, це виходить КВК. Кажуть, що ой можна все перекласти. Нічого подібного. Перекладіть мені, будь ласка, “Червону руту” російською.

ВВС: Я навіть не хочу соромити цю пісню, якщо чесно.

Андрій Данилко: О, дивіться! Бо це так написано. Івасюк для мене приклад, як це талановито зроблено.

Підпис до фото, Андрій Данилко: Я розумію, що я відволікаю людей якусь годину-півтори від війни Я всім казав, що буде популярне тільки талановите. І я шукав цю формулу, це завжди пошук. Щоб це було і про вас, і щоб це було оригінально. І щоб уникати слів, що в кожній пісні є. Як в Росії: ночь-прочь, розы-слезы.

А у нас – “додому” – одне і те ж. Мені здається, я познаходив якісь формулювання, які можна легко підспівувати, і, які запамʼятовується. Коли малюється якась історія. Мені здається, це було органічно.

Розумію, який хейт, що я співаю старі пісні – “Он бы подошел, я бы отвернулась” і Dolce & Gabbana. Але це пісні того часу. І я їх можу зараз не співати.

Нові пісні я пишу українською. І мені здається, що вони виходять дуже непогано.

Про виступи в Росії

ВВС: В Росії останній раз ви виступали у 2013 році.

Андрій Данилко: В мене були сольні концерти в “Крокус Сіті”.

ВВС: І після того ви вже не виступали.

Андрій Данилко: Ми виступали на замовних концертах. Але в основному це було за кордоном, якісь весілля. Сольних не було.

ВВС: Чи кликали вас виступати в Росії вже після повномасштабного вторгнення? І що має статися, щоб ви там виступили?

Андрій Данилко: Ні, нічого не може статися. Мене не запрошували. Розуміли, що я відмовлюся. Але от телебачення мене обробляло дуже сильно, щоб я пішов на якийсь проєкт.

Так же вони мене полюбили, так заскучали. Вони мені пропонували скажені гроші за участь. Я кажу: “Ні, я не буду”.

Я вже згодом розумів, що вони хотіли мене записати, щоб після вторгнення потім показати, що от, дивіться, навіть наша зірочка втекла.

Щоб всі підспівували, сміялися, дурачилися

ВВС: Після концертів ви йдете зі сцени, залишаєтесь наодинці, ви знімаєте з себе весь цей образ – і Вєрка Сердючка знову стає Андрієм Данилком. Що ви думаєте в цей момент?

Андрій Данилко: В номері хочеться лягти і лежати. Блаженство. От як лікар одягає білий халат, це ж так само як я одягаю Вєрку Сердючку.

Немає входження в образ чи медитації. Це така робота. Ніякої магії.

Я просто це граю. От як наша Інна грає маму Вєрки Сєрдючки. Вона робить такі накладні попу там, животик і грає маму. Просто робота і все.

ВВС: Я маю на увазі в контексті війни. От в цей момент, коли ви співаєте на сцені…

Андрій Данилко: Ми були в такій ситуації, коли це були досить комфортні умови переїзду з міста в місто. І я сиджу і думаю, що зараз відбувається у людей така ситуація, а ти в таких умовах.

Я не можу навіть спати. Це не те, що я, ой, який він тут хорошенький. Нічого подібного. У мене було це відчуття такої несправедливості.

У мене є момент, що…ви думаєте, я дуже хочу виступати? Але я розумію, що це підіймає настрій. Я розумію, що я відволікаю людей на якусь годину-півтори. І ми повинні це робити.

Звичайно, ми жартуємо, дурачимося, фотографуємося, всі кричать, всі підспівують. Переключання.

Можна зійти з розуму. А для чого професія актора? Викликати якісь почуття. Зараз людям дуже складно. Не знають, що робити, не знають, де правда.

В цей момент лунає пісня “Все будет хорошо!” і все – пішла інформація в космос. Граючи.

“Если нам скажут, что наш поезд ушёл, мы ответим, что просто подождем другой”. Все. І я дивлюся, як вони скачуть, і мені здається, що вони пригадують ті вогники, як все це було весело, і вони повертаються в той час. Напевно як і я.

Мені важливо, щоб всі вони підспівували, сміялися, дурачилися. Попри все.

Підпис до фото, Вєрка Сердючка і шанувальники. Архівне фото Я живу через те, що вони так сприймають – люди. Я кажу – мене давно б не було, якби не прості люди.

До нас якось по-іншому відносяться, ніж до інших артистів. Можливо, через те, що вони бачили нас з дитинства. Нас ніхто не розкручував, жоден канал. Ми це робили кострубато, на це закривали очі.

Ми збирали якісь неймовірні майданчики, не вміючи толком навіть грати. І це так по-дитячому все було. Чотири концерти на день.

Але оця любов людей і ця реакція давала якусь таку… що треба розвиватися, треба робити краще.

Після Євробачення у 2007-му у мене повністю змінилося відношення до роботи, до сцени. І мені здається, що от ми стали професійніші.

“Треба знімати мюзикли”

Андрій Данилко: Я казав Олексію Гончаренку (продюсеру. – Ред.), з яким ми працювали над тими старими мюзиклами. Кажу, що дивись, яка велика ностальгія по них. Кажу йому, що збери стару бригаду – Сьому Горова, Степана, Анжелу Лисицю і давайте зробимо новий мюзикл. Всі загорілися цією ідеєю.

ВВС: Але ж ви розумієте, що в старій бригаді дуже багато росіян було?

Андрій Данилко: Їх брали, бо це продавалося на канал. Їм треба було якихось медійних людей, щоб показувати на Першому каналі Росії.

Це буде новий (мюзикл – Ред.). Я думаю, що, якщо збереться стара бригада – ми підключимо ще нову молодь і зробимо якийсь веселий, позитивний, класний мюзикл.

“Ну як це? Вова Зеленський – і ось президент”

ВВС: Не секрет, що ви працювали разом і знайомі з Зеленським. В одному з інтерв’ю говорили, що ви не те, що там прямо телефонуєте: “привіт, як справи”. Але ви все-таки знайомі.

Андрій Данилко: У нас були завжди шанобливі стосунки. Тисячу разів про це говорив. І коли вже Володимир став президентом, то навіть були якісь зустрічі… я розумів, що це людина на іншій сходинці, і це все по-іншому.

Я ніколи не ліз. Єдиний раз випадково було, коли був концерт до Дня Незалежності й співали пісні за 30 років. І ми даємо інтерв’ю, а тут його охорона веде. І я такий: “Володимире Олександровичу!” Тоді якраз коронавірус був. І ми в масках підійшли, так кулачками привіталися.

Він так радий був мене бачити і я його радий.

Я не міг повірити. Ну як це? Вова Зеленський – і президент. Що це за диво? Я не міг повірити…

ВВС: …це вже фігура світової політики.

Андрій Данилко: А мені відразу згадався – Кривий Ріг, після якогось великого концерту на День міста. Чи Дніпропетровськ.

Просто номер готелю. Ми сіли, взяли пляшечку і сиділи про КВК, про життя. Ми так добре удвох сиділи, говорили.

І хто б сказав і йому, мені, що ось так усе це буде. Дивно.

Підпис до фото, Зустріч Зеленського і Вєрки Сердючки під час концерту до Дня Незалежності у 2021 році “Я ніби як з іншої планети”

ВВС: Як людина – ви собою задоволені по життю?

Андрій Данилко: Узагалі собою не задоволений. При тому, що я себе приймаю, і я не хотів би ніким іншим бути. Я якийсь, наче з іншої планети. Ось у всіх, як у людей, а в мене все інакше.

Я не хотів цим займатися, але чомусь я цим займаюся. Я абсолютно за натурою не публічна людина, а мені доводиться бути публічним. Весь час якась така боротьба.

У дитинстві, спостерігаючи за весіллям у дворі, коли дітям стрічки одягали, весь двір гуляє. Я ніколи не міг себе уявити на місці нареченого. Мені здавалося, що це так соромно.

ВВС: Бути нареченим?

Андрій Данилко: Бути нареченим, так. І ця наречена сидить, і вони ніби мучаться.

Я востаннє був на весіллі в Інни моєї (акторки. – Ред.), ще був шалаш у 90-х. Вона вже бабуся. У неї внучка Вероніка. Вона зараз уся в цій Вероніці, прекрасне дитя.

А ось я тоді вже розумів, що мені це не дано. Що у мене так ніколи не буде. От як це пояснити?

ВВС: А немає думки, що це вигадка така?

Андрій Данилко: Так, є таке.

ВВС: Так можна від неї відмовитися. Придумати щось інше, що можу і те, і те.

Андрій Данилко: Ні-ні-ні, ось нам даються якісь обставини, як гра якась – і ти це проходиш.

У мене друг був, який працював на студії, він же не планував, що в нього буде двоє дітей із різницею в пів року. Ось так збіглось. Потім з’явилась третя дитина.

І ось ми з ним зідзвонювалися, він каже: ти знаєш, а моїй молодшій дев’ятнадцять. А я повірити не можу.

Я знав у дитинстві, що ось мені це не дано. Як це пояснити, я не знаю.

ВВС: А хотілося б?

Андрій Данилко: Ось ви знаєте, і не хочеться. Я навіть собі уявити не можу. Зараз поясню. Моя натура, напевно… Мені добре в гарному костюмі. Але для того, щоб я почувався добре, мені треба вдягнути для цього готельні білі капці. От має бути щось…

ВВС: Щось не відповідне?

Андрій Данилко: Ну от якась є дивакуватість у мені.

“Ніколи б не поїхав з України”

ВВС: У Сердючки є хіти, впізнавані упродовж багатьох років за кордоном. Є на Заході впізнаваний образ. Як зараз вибудовуються стосунки саме із західною, з англомовною аудиторією? Є якісь плани тут?

Андрій Данилко: Вони нас люблять. Але я ніколи б не переїхав на Захід будувати кар’єру. Треба знати мову. Мені дуже подобається, що ми з України і приїжджаємо туди як артисти з України.

Ми приїхали, посмішили, потанцювали – і поїхали.

Підписуйтеся на нас у соцмережах