“У понеділок, 2 червня, у Стамбулі пройшов черговий раунд мирних переговорів української та російської делегації. Це сталося на фоні успішної операції «Павутина» по знищенню стратегічних російських літаків. Деякі експерти взагалі вважали, що після останньої переговори зірвуться. Але вони все ж таки пройшли. Втім, жодних проривів та домовленостей за підсумками цієї зустрічі не було. Сторони домовилися”, — повідомляє: ua.news
У понеділок, 2 червня, у Стамбулі пройшов черговий раунд мирних переговорів української та російської делегації. Це сталося на фоні успішної операції «Павутина» по знищенню стратегічних російських літаків. Деякі експерти взагалі вважали, що після останньої переговори зірвуться. Але вони все ж таки пройшли.
Втім, жодних проривів та домовленостей за підсумками цієї зустрічі не було. Сторони домовилися про черговий обмін полоненими і тілами загиблих, а також про подальшу комунікацію — але без конкретики.
Разом із тим у ЗМІ нарешті з’явився меморандум з позиціями РФ щодо припинення бойових дій. У цьому документі є перелік бажань та пропозицій російської сторони щодо завершення війни. І якщо з деякими пунктами там в цілому можна працювати, адже нічого складного чи принципового для України вони в собі не несуть, то низка позицій точно є неприйнятною для держави і навряд чи влада на це піде.
То що ж такого запропонувала російська делегація? Які пункти для України є прийнятними, а які не можуть бути навіть предметом дискусії на даній стадії війни? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Російські пропозиції у Стамбулі: ключові моменти
Меморандум РФ — це загалом невеликий документ. Він має в собі три розділи, 31 пункт та два варіанти умов по припиненню вогню.
Перший варіант перемир’я — це повний вивід ЗСУ з території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Другий варіант — заборона на передислокацію ЗСУ (окрім як вивід військ), скасування воєнного стану і мобілізації, припинення поставок іноземної допомоги та розвідувальних даних. Але фактично це припинення вогню по чинній лінії фронту.
Серед ключових пунктів меморандуму:
- Міжнародне визнання окупації Криму та чотирьох українських областей — хоча незрозуміло, яким чином Україна може вплинути саме на міжнародне визнання, адже ці рішення приймаються не в Києві;
- Нейтральний статус України та заборона на розміщення іноземних військ;
- Проведення виборів та підписання мирного договору вже після електорального процесу;
- Мирний договір повинен закріпитися резолюцією Радбезу ООН, документ має бути юридично обов’язковим до виконання;
- Вибори необхідно провести не пізніше ніж через 100 днів після скасування воєнного стану;
- Заборона на розміщення ядерної зброї на території України;
- Припинення поставок західного озброєння, військової допомоги та розвідувальних даних;
- Повна і взаємна амністія «політичних в’язнів», звільнення усіх військових та цивільних облич, які утримуються в місцях обмеження свободи;
- Україна має повернути всі права Українській православній церкві (УПЦ) та заборонити націоналістичні партії;
- Україна має забезпечити права, свободи та інтереси російськомовних українців;
- Обидві сторони мають відмовитися від взаємних претензій, пов’язаних з компенсацією шкоди, завданою бойовими діями (тобто ніяких репарацій та контрибуцій).
Зазначимо, що більшість цих російських умов і так відомі. Вони фактично не змінюються роками, хіба що додаються/прибираються якісь «косметичні» моменти. А от умови для припинення вогню виглядають дійсно цікаво.
Раніше єдиним способом забезпечити перемир’я Москва називала вивід ЗСУ з чотирьох регіонів, які РФ вважає своєю територією. І в меморандумі цей пункт також є. Але зараз росіяни придумали й другий варіант. Для його реалізації необхідно виконати ряд умов, описаних вище.
Все це, за виключенням кількох моментів, виглядає досить прийнятно. Щобільше: все або майже все це і так стовідсотково відбудеться після того, як війна завершиться. Однак це і є ключовим моментом: коли бойові дії припиняться, і не тимчасово, а стабільно.
До тих пір же, на жаль, виконання таких умов є майже неможливим. Росія перевертає все з ніг на голову, вимагаючи зробити те, що країна за логікою речей зробить після припинення війни, ще до перемир’я. Це все називається умовою для того, аби припинення вогню настало. Але скасування воєнного стану, припинення допомоги, згортання диверсійної активності, призначення виборів і так далі — все це опції вже післявоєнного часу.
Москва ж вимагає від України фактично зупинити війну та повернутися до мирних практик — так, це було би прекрасно. Однак проблема в тому, що Росія не зобов’язується зробити те ж саме. Навпаки: вона каже, що лише після виконання цих умов росіяни на деякий час (!) припинять стріляти. Можливо. А можливо, знаючи росіян, і не припинять. Тож в даній редакції такий план є вкрай важким у реалізації, і скоріше навіть неможливим.
Меморандум про мир: що точно неприйнятно для України, а що можна обговорювати
У документі, що його росіяни передали українській стороні, є один цікавий парадокс. Він полягає в тому, що це — не ультиматум і не капітуляція у класичному сенсі цього слова. Так, в ньому присутні позиції, які точно можуть вважатися Києвом «червоними лініями» і на які Україна не піде. Однак інші пункти як мінімум можна обговорювати. А деякі з побажань РФ настільки кумедні та безглузді, що Україна може погодитися на них взагалі без жодних зусиль та поступок.
На що держава точно не готова — так це на визнання окупації Криму та чотирьох областей. Важливо розуміти, що тут йдеться саме про юридичне і до того ж міжнародне визнання. Україна може de facto розуміти, що деякі території тимчасово втрачено (до того ж ще з 2014), однак визнавати це юридично — ні. Про чотири регіони, жоден з яких Росія досі не захопила на 100%, і казати нічого: тут Москва натурально «ділить шкуру невбитого ведмедя».
Принциповий момент — не тільке українське, а саме міжнародне визнання. Як Україна може вплинути на те, аби США, чи то Данія, Нідерланди або ж Ізраїль визнали/не визнали щось у себе на офіційному рівні? Коротка і проста відповідь — ніяк. Тож це питання просто позбавлене сенсу, бо рішення ухвалюється не Києвом, а іншими державами.
Ще одна «червона лінія» — повне припинення західної допомоги та обміну розвідувальними даними. По-перше, обговорювати таке можна лише після завершення війни, а ніяк не в її ледь не найбільш гарячій фазі. По-друге, після припинення бойових дій питання армії залишиться суверенною справою України. Очевидно, що держава буде озброюватися — і Росія, до речі, також. Тож це питання фактично також не має сенсу.
Нарешті, принципову незгоду може викликати повна відмова від претензій стосовно компенсації шкоди, завданої бойовими діями. Враховуючи той факт, що Росія нанесла Україні збитки на сотні і сотні мільярдів доларів, це питання навіть не про гроші, а про елементарну справедливість. Хоча, вочевидь, про репарації можна серйозно говорити лише в тому випадку, коли йдеться про повний військовий розгром однієї зі сторін. Наприклад, як це було з Німеччиною під час обох світових війн.
А от всі інші речі як мінімум можна обговорювати та дискутувати стосовно їхніх положень. Наприклад, нейтралітет «у вакуумі» не несе нічого поганого. Це юридично та міжнародно закріплений статус — як, наприклад, у Швейцарії чи Австрії. До того ж нейтральній країні ніхто не заважає стати членом того ж ЄС і мати власну потужну армію.
Так, існує Конституція, у якій закріплений неухильний рух у НАТО. Але по-перше, це було зроблено без всеукраїнського референдуму з даного питання. Соціологічні заміри навряд чи можуть вважатися стовідсотково релевантним підтвердженням громадської думки. По-друге, частина експертів вважає, що зміни до Конституції були внесені експрезидентом Петром Порошенком у якості всього лише політичної технології перед виборами 2019 року.
Теоретично, чинна влада може заявити, що не має відношення до цих дій, та переглянути Основний закон після завершення війни — законно, через конституційну більшість у парламенті та звернення до Конституційного Суду за остаточним вердиктом.
Чи, до прикладу, вимога РФ про заборону на розміщення іноземних військ в Україні. Для виконання цього пункту самій Росії варто було би вивести свою армію з нашої території. А якщо говорити серйозніше, то по-перше, ніяких іноземних військових в Україні немає і не буде в найближчій перспективі, а по-друге — Конституція (стаття 17) і так прямо забороняє їхнє розгортання.
Та ж сама історія із забороною на розміщення ядерної зброї. Це взагалі один із найдивніших пунктів. В України немає зброї масового ураження та фактично немає можливостей для її створення. На це потрібні величезні матеріальні і людські ресурси, профільні спеціалісти, технології, час, тощо. Просто так ядерну бомбу чи ракету Києву, звичайно ж, ніхто не продасть, про це немає сенсу навіть мріяти.
Тобто ядерна зброя у ЗСУ — це щось з розряду фантастики. Але для Кремля це чомусь принципова умова. Україні ж ніщо не заважає на неї погодитися. Бо це все одно, що РФ вимагала би від нас не створювати Галактичну Імперію та Зірку Смерті. По рівню фантастичності йдеться приблизно про однакові речі.
Або згадати пункт про забезпечення прав російськомовних. Тут Києву теж по суті нічого не треба робити — лише відкрити статтю 10 Конституції. А там досі написано, що Україна гарантує вільний розвиток і застосування російської та взагалі всіх інших мов національних меншин. Якщо ми продовжимо рухатися в ЄС, це питання також буде закріплене, але вже на рівні європейських зобов’язань. Тож якоїсь фундаментальної проблеми тут насправді немає.
І так можна рухатися майже по всьому списку. Вибори? Вони обов’язково відбудуться, коли війна закінчиться. Про це неодноразово казав і сам президент Зеленський, і члени його команди.
Юридично закріпити мирну угоду на рівні Радбезу ООН? Так Україна ледь не першою мала б це запропонувати, оскільки саме для нас це вигідно перш за все. Довіряти Кремлю в питаннях двосторонніх угод не можна, такі документи мають проходити міжнародну ратифікацію та мати обов’язковий до виконання юридичний статус.
Заборонити націоналістичні партії? Окей, а як довести, яка партія є націоналістичною, а яка — просто патріотичною і проукраїнською? Будь-які ідеології, особливо у XXI сторіччі, є гібридними та синкретичними, вони вже не існують у «чистому» догматичному вигляді, як у попередніх століттях. Врешті, навіть якщо ставити питання руба, то формально заборонена партія може зареєструватися у Мін’юсті заново, змінивши фактично лише одну букву в назві. І так далі.
Резюмуючи, можна сказати, що суто ультимативних вимог, які є стовідсотково неприйнятними для України станом на зараз, у меморандумі РФ не так-то й багато. Значну частину російських пунктів як мінімум можна обговорювати, вони не перетинають «червоні лінії» Києва.
Однак ключова проблема полягає саме у цих кількох відверто неприйнятних вимогах, на кшталт виведення військ із чотирьох регіонів, юридичного визнання окупації чи припинення західної допомоги. Вони подані у формі ультиматуму і демонструють, що Росія досі не бажає по-справжньому закінчити війну компромісним миром. І допоки ці забаганки не будуть замінені на щось більш реалістичне, обговорення всього іншого втрачає сенс.
