Джерело: www.volynnews.com
З 1985 до 1996 року навчався в загальноосвітній школі №5 міста Луцька. Після закінчення школи вступив у Волинський державний університет імені Лесі Українки, який закінчив 2002 року, отримавши диплом за спеціальністю «Практична психологія» та здобувши кваліфікацію практичного психолога, викладача соціальних дисциплін.
Максим завжди мав позитивний вплив на людей, до нього тягнулися всі: і дорослі, і малі. Його оточували ті, хто надзвичайно поважав та щиро любив. Особлива риса Максима – любити людей і все, що навколо.
Упродовж 2003-2004 років проходив строкову військову службу в Донецьку, був стрільцем-радіотелефоністом.
До 2016 року працював на різних посадах, не боявся нічого: будь-яка робота була йому до снаги, усе горіло в його руках. Одним із улюблених занять Максима було ковальство, хоча, на жаль, не судилося йому продовжити цю справу далі.
Читати ще: «Дякую, тату, що зберіг мені Україну»: спогади про воїна з Волині Олександра Старостіна
Дідусі Максима були військовими. Один із них, Дмитро Вододюк, під час Другої світової війни був партизаном, а пізніше навчався у військовому училищі, здобув звання офіцера. І в дитинстві, і в дорослому житті Максим любив слухати історії дідуся та його мудрі настанови.
Хоча за освітою Максим був психологом, але за збігом обставин (чи справді так судилося) шлях його як воїна розпочався 12 травня 2016 року, коли підписав контракт на службу в АТО (ООС). Боронив державу до 2018 року. Обіймав посаду кулеметника аеромобільного десантного відділення аеромобільного десантного взводу, аеромобільної десантної роти, аеромобільного десантного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Обрав позивний Фокус, бо так його називали найближчі друзі ще задовго до служби у війську. Псевдо вказувало на вміння фокусуватися на чомусь, не розсіюватися, бути чітким та продуманим – таким Максим був усе життя.
2016 року успішно пройшов британський курс першої домедичної допомоги на полі бою. 2018 року отримав сертифікат за високі результати під час навчань.
Читати ще: «Форму не прала, бо ним пахне»: спогади про загиблого прикордонника з Луцька Олега Сироватка
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим не міг сидіти склавши руки. Маючи за плечима досвід АТО (ООС), будучи щирим патріотом, став на захист Батьківщини.
14 липня 2022 року старший солдат Максим Жидков почав службу в групі спецпризначення 2-ї роти спецпризначення, а згодом навчився вправно керувати дронами.
Уміло нищив ворожу техніку, був нещадним до московської орди. Зі слів побратимів, Максим ніколи не відмовлявся від завдання, ніколи не казав «ні», виконував усе, що потрібно. Для московитів справжнім жахом став великийбезпілотник Nemesis, який вони прозвали «Бабою Ягою», – і саменим керував Максим. За допомогою цього безпілотника воїн разом із побратимами нищив ворожу техніку та склади боєприпасів, за що його нагородили «Золотим хрестом».
Рідні, друзі, побратими розповідають про добрі та героїчні вчинки Максима. Наш воїн, незважаючи на всі труднощі, завжди знаходив слова підтримки для товаришів по службі. Його незламний оптимізм та віра в перемогу надихали, а вміння розрядити напружену атмосферу було безцінним. Він ніколи не залишав нікого в біді, простягав руку допомоги за будь-яких обставин.
Читати ще: Знищив групу окупантів та підбив російську техніку: волинянин став Героєм України посмертно
Максим був великодушним, мав добре серце і до людей, і до тварин. Якось, перебуваючи у відпустці, чоловік розповів рідним історію про порятунок собаки. Повертаючись із бойового завдання, воїн побачив великого пса, який мав жахливий вигляд: було очевидно, що собака контужений. Довго не роздумуючи, Максим узяв тварину із собою.Опікувався не лише цим собакою, але й іншими тваринами; коли потрібно було переїжджати на інше місце несення служби, прилаштував їх у добрі руки. Любов до тварин була в Максима з дитинства і лишилася до кінця його життя.
Герой боронив Україну до останнього подиху, не зраджуючи принципи і не піддаючись ворогу.1 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Лобкове Запорізької області, група, у складі якої був Максим Жидков, натрапила на ворожу міну, від вибуху якої чоловік загинув. Серця рідних завмерли в скорботі: не стало їхньої душі, згасла єдина радість, немає улюбленого єдиного сина, найкращого похресника, люблячого чоловіка, щирого брата, відданого побратима.
На поховання Героя приїхали побратими та військовослужбовці з різних куточків України. Навіть кільком найближчим друзям безпосередньо з лінії фронту дозволили віддати шану Максимові та провести його в останню путь. Серед присутніх були й ті, хто лікувався після отриманих поранень на фронті. Як і за життя, так і, на жаль, після смерті Герой зібрав навколо себе людей, які по-справжньому любили та поважали його.
Бути людиною за будь-яких умов, бути відданим, вдячним, підтримувати всіх, допомагати кожному – це все про Максима.
Вічна пам’ять і слава Героєві!
Вікторія ПАСТУШУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
