“Людина з крові й кості”. Хто такий новий президент Польщі Кароль Навроцький і чого від...

Підпис до фото, “Я – людина з крові й кості”, – багато разів повторював Навроцький протягом виборчої кампанії

• Author, Святослав Хоменко
• Role, ВВС
• 53 хвилин(и) тому

Увечері в середу Каролю Навроцькому вручать свідоцтво про обрання його президентом Польщі. Суперечлива біографія допомогла йому перемогти на виборах, але ставить руба чимало питань, яким президентом буде Навроцький – історик-музейник, боксер і футбольний фанат та експерт в питаннях історії гданського злочинного світу.

До останнього часу приводів цікавитися біографією керівника Інституту національної пам’яті у простих поляків і справді було досить мало. Навроцький почав розкриватися вже під час виборчої кампанії.

З “дерев’яного” спікера, який незграбно ухилявся від незручних питань і міг привернути увагу до своєї персони, хіба що демонструючи власну чудову фізичну форму, він на очах перетворився на політика, який на рівних дебатує з “топами” і який переміг у бою, фаворитом у якому називали зовсім не його.

Прізвище Навроцького у якості можливого висуванця право-консервативної партії “Право і справедливість” на президентських виборах почало з’являтися ще в першій половині 2024 року.

Тоді, після програної парламентської кампанії-2023, партія Ярослава Качинського задумувалась про те, щоб висунути на президентські вибори-2025 людину “зі сторони”, яка б безпосередньо не асоціювалася з “Правом і справедливістю”, але водночас була б “своєю” для правого електорату Польщі.

“Я – людина з крові й кості”, – багато разів повторював Навроцький протягом виборчої кампанії. Ця фраза не тільки повідомляла про його близькість до народу, до мешканців, перш за все, польської провінції, яка проголосувала за нього, а не за мера Варшави Рафала Тшасковського, який вважався аристократом “блакитної крові”. Вона ще й породжувала асоціацію з біло-червоним прапором Польщі, апелюючи до почуттів правого електорату.

Сильними рисами, які зіграли на користь Навроцького, виявилися його простуватість і сумнівні сторінки біографії. Все це перетворювало його в очах виборців на “свого хлопця”, який розуміє, чим живе пересічний поляк, і який стане для нього опорою у ці непевні часи, повні потрясінь та невизначеності.

Офіційно на пост глави держави Кароль Навроцький заступить 6 серпня.

ВВС вивчила його шлях з неблагополучного району Гданська до президентського палацу в центрі Варшави і спробувала оцінити, чого саме можна очікувати від нового президента.

Футболіст і боксер

Підпис до фото, Вже з початку дев’яностих величезну роль життя Навроцького почав займати спортКароль Навроцький народився 3 березня 1983 року у портовому Гданську. Батьки назвали його на честь Кароля Войтили, тоді вже відомого усьому світу під іменем папи Івана Павла ІІ.

Сім’я у майбутнього президента Польщі була незаможною. Його батько був за фахом токарем, по факту – різноробом.

Певний час він працював на гданській судноверфі, а одного разу поїхав на кілька років на роботу до Британії.

Пізніше Кароль Навроцький розповість, що згадує свого батька або під час читання, або коли він виходив вигулювати собак – у трикімнатній квартирі Навроцьких завжди було повно живності: від псів і котів до знайдених на вулиці поранених птахів.

Ельжбета Навроцька була за фахом палітурницею, по факту – домогосподаркою, яка виховувала Кароля і його на вісім років молодшу сестру Ніну.

“Особливої ​​дисципліни в мене вдома не було, я сам собі встановлював дисципліну”, – згадує Кароль Навроцький. Мати, наприклад, могла не розбудити його рано-вранці до школи, бо вважала, що синові не завадило б відіспатися.

Підпис до фото, Мати Ельжбета Навроцька була за фахом палітурницею, по факту – домогосподаркою, яка виховувала Кароля і його на вісім років молодшу сестру Ніну.Седльце – район, де він виріс, вважався неблагополучним. “У багатьох гданських районах було бідно, але тут ще бідніше. У багатьох місцях було небезпечно, але тут ще небезпечніше”, – передає польський Newsweek думки місцевих жителів про середовище, в якому виріс майбутній президент.

Вже з початку дев’яностих величезну роль життя Навроцького почав займати спорт.

Спочатку – футбол. У середині 2010-х Навроцький був основним гравцем і навіть капітаном клубу Ex Siedlce, який виступав у сьомій та восьмій за значимістю лігах Польщі.

“Я починав фул-стопером, закінчував у центрі півзахисту. Широка панорама поля, глибокий спокій, сильний удар”, – говорив Кароль Навроцький про свій досвід футболіста.

Втім, сам Навроцький визнавав, що талановитим футболістом він не був.

У 2016 році він зіграв свій останній офіційний матч. Сьогодні про захоплення Навроцького цим видом спорту нагадують татуювання: за повідомленнями польських ЗМІ, на грудях у нього набитий великий герб лондонського “Челсі”, а на спині – величезний малюнок, присвячений гданській “Лехії”.

Інша річ – бокс, яким обраний президент теж займався з підліткового віку. Навроцький боксував у важкій та суперважкій вазі.

У 2004-му він переміг у зональному турнірі на Кубок Польщі серед юніорів у ваговій категорії до 91 кг. Тоді він навіть замислювався про кар’єру боксера-професіонала, але вступ у 2003 році на історичний факультет Гданського університету змусив його переоцінити пріоритети і залишити мрії про великий спорт.

Втім, Навроцький досі продовжує тренуватися, а під час виборчої кампанії він регулярно привертав увагу до своїх фізичних даних: то разом із прихильниками відтискався на кулачках на асфальтованій парковій доріжці, то самотужки заносив новий холодильник у постраждалий від повені будинок.

Підпис до фото, Навроцький боксував у важкій та суперважкій вазіМузейник

Навчання в університеті – особливо перші кілька курсів – Навроцький згадує немов у тумані: він навчався на денному відділенні, п’ять разів на тиждень вечорами ходив на тренування, ночами підробляв охоронцем. Працювати доводилося “в різних сферах” – він був і “вишибалою” на дискотеках, і солідним охоронцем у п’ятизірковому готелі Grand Hotel Sopot.

Навроцький каже, що у певний період його життя робота нічним охоронцем забирала у нього 230 годин на місяць.

На четвертому курсі університету викладач Навроцького – професор Гжегож Берендт, який заразом працював у гданській філії польського Інституту національної пам’яті, – залучив його до роботи над проєктом під назвою “Список поляків, вбитих та репресованих за допомогу євреям”.

Берендт залишився задоволений роботою Навроцького, тож одразу після того, як той випустився з університету, покликав його на роботу в ІНП і став керівником його докторської дисертації, яку Навроцький захистив у 2013 році.

Підпис до фото, Сім’я у майбутнього президента Польщі була незаможною. Його батько був за фахом токарем, по факту – різноробомНа той час, коли Навроцький опинився в ІНП, цей інститут з організації, створеної для підрахунку та вивчення втрат польського народу в часи тоталітаризму та Другої світової війни, зусиллями правлячої на той момент партії “Право і справедливість” перетворювався на інструмент, що займався, зокрема, люстраційними розслідуваннями проти політичних противників і корекцією історичного наративу в консервативному руслі.

Польські спостерігачі переконані, що шукати відповідь на питання, яким президентом буде Навроцький, потрібно шукати у тій частині його біографії та кар’єри, яка має відношення до музейно-історичної роботи.

Відомо, що захоплення історією Навроцький виніс із дитинства. Його батько, хай навіть і міг не бувати вдома роками, читав багато історичних книг і час від часу підкидав якісь з них синові.

Вже в університеті Навроцький звузив коло своїх професійних інтересів до історії Польщі ХХ століття. Власне, з лідером “Права і справедливості” Ярославом Качинським він познайомився завдяки темі своєї докторської.

Майбутній президент писав дисертацію про антикомуністичний опір в Ельблонгському воєводстві у 1976-1989 роках, а саме там і саме в той час свою політичну кар’єру розпочинав Качинський. Навроцький домовився з ним на ґрунтовну бесіду, і те знайомство, мабуть, багато в чому визначило його долю.

“Право і справедливість” та Качинський особисто приділяли велику увагу історичній політиці. Тому невдовзі після того, як вони отримали всю повноту влади в Польщі у 2015 році, вони зосередили свою увагу на Музеї Другої світової війни у ​​Гданську.

Створення гігантського музею за величезні державні гроші було задумом попередників “Права і справедливості”.

Але у творців початкової концепції музею та нової влади виникли різночитання щодо того, як саме має виглядати цей об’єкт. Перші замислювали його як місце, яке б несло “універсальне послання, у якому події в Польщі становили б лише частину ширшої картини”. У баченні “Права і справедливості” музей мав насамперед нагадувати про славу польської зброї та мучеництво поляків у роки Другої світової.

У 2017 році Навроцький став директором цього музею, причому, сходяться на думці спостерігачі, він зайшов туди реалізовувати саме друге бачення. Виходячи з цього, його чотирирічну роботу тут оцінюють неоднозначно.

Ліберально налаштовані історики та публіцисти вважають, що він з політичних мотивів, на догоду “Праву і справедливості” розігнав “стару” команду творців музею та волюнтаристськи змінив концепцію його головної експозиції.

Консервативні спостерігачі стверджували, що Навроцький захистив польську історичну пам’ять та не дав ворогам Варшави просунути явно антипольські меседжі у стінах чи не найважливішого для Польщі музею.

Так чи інакше, саме за підсумками роботи Навроцького у Музеї Другої світової партія “Право і справедливість” у 2021 році вирішила підтримати його кандидатуру на посаду голови Інституту національної пам’яті.

Як посваритися з сусідами

Підпис до фото, Навроцький у Варшаві, 2021 рік“Історія сьогодні – це поле бою”, – сказав в одному зі своїх інтерв’ю Кароль Навроцький. І, на думку багатьох спостерігачів, його діяльність на посту керівника ІНП і справді часто нагадувала бойові дії проти прихильників альтернативних точок зору на історію як за межами Польщі, так і всередині його країни.

На цій посаді Навроцький показав себе як популяризатор так званого патріотичного наративу історії Польщі, пише Gazeta Krakowska.

Він послідовно підтримував вшанування пам’яті про “проклятих солдатів – членів польського антикомуністичного підпілля, які продовжили опір комуністичному режиму і після закінчення Другої світової війни. Попри те, що “прокляті солдати” є однозначними героями для польських правих, частина істориків звинувачують їх у антисемітизмі та вбивствах співвітчизників, які пішли на співпрацю з режимом, і називають як мінімум суперечливими персонажами в історії.

На своїй посаді Навроцький рішуче взявся за демонтаж монументів комуністичного режиму – перш за все, пам’ятників радянським солдатам на військових кладовищах. За його власним визнанням, він санкціонував знос понад чотирьох десятків таких об’єктів, і за це його оголосило в розшук російське МВС.

Оголошення у російський розшук Навроцький називає “найбільшим компліментом у своєму професійному житті”, а під час передвиборчої кампанії він міг пафосно заявляти: “Мені загрожує п’ять років таборів”.

На посаді голови ІНП Навроцький послідовно критикував історичну політику сусідньої Німеччини. А під час виборчої кампанії заявляв, що Німеччина має виплатити Польщі репарації за збитки, завдані гітлерівцями під час Другої світової війни, і навіть називав їхню конкретну суму – 6,2 трлн злотих (1,3 трлн євро).

Саме ця сума значиться у звіті, що його підготував у 2022 році колектив польських експертів, створений урядом “Права і справедливості”. Офіційний Берлін вважає будь-які дискусії щодо компенсації збитків від подій Другої світової закритими. Оскільки під час виборчої кампанії Навроцький неодноразово висловлював бажання повернутися до цього питання, чимало німецьких спостерігачів уже зараз підозрюють, що за нового президента відносини між Німеччиною та Польщею охолонуть.

Без особливого пієтету до Навроцького – голови Інституту національної пам’яті ставилися і в Україні.

Співрозмовники ВВС з українського ІНП кажуть, що відносини між двома установами при Навроцькому складалися непросто: вони згадують про неузгоджені з київськими колегами візити Навроцького до України, відсутність комунікації між інститутами – Навроцький нібито навіть не відповів на привітання з обранням, яке надійшло з Києва.

А головне, кажуть вони, за Навроцького домінуючою темою польської історичної політики замість умовної “Катині” та пов’язаного з нею міфу боротьби польського народу за демократичну Польщу стала умовна “Волинь” з її явним антиукраїнським ресентиментом.

“Катинь” була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. “Волинь” є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим, хто ще недавно вважався головним ворогом Польщі”, – писав про це колишній голова українського Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Про погляди Кароля Навроцького на історію переконливо свідчить і його заява про те, що як мінімум протягом усього ХХ століття поляки як народ жодного разу не повелися негідно і їм нема за що соромитися перед своїми сусідами та іншими народами світу.

З цим твердженням, наприклад, могли б посперечатися чехи – враховуючи те, що у 1938 році, по гарячих слідах “Мюнхенської змови” польські війська окупували район Заолжя площею в приблизно 800 квадратних кілометрів.

Ці території повернулися у склад Чехословаччини лише після закінчення Другої світової війни.

Фахівець зі злочинності

Підпис до фото, Навроцький разом зі своїми прибічниками під час передвиборчої кампаніїОкрема професійна пристрасть Кароля Навроцького – це дослідження історії організованої злочинності за часів ПНР: в Польщі він вважається одним із піонерів у цій галузі. Це захоплення стало причиною конфузу, який вийшов на яв під час виборчої кампанії.

Річ у тому, що в 2018 році вийшла друком книга “Сповідь Нікося з-за гробової дошки” – документальна біографія легендарного гданського мафіозі Нікодема Скотарчака. Її автор, такий собі Тадеуш Батир, прийшов у студію державного телеканалу і дав – з заблюреним обличчям та зміненим голосом – інтерв’ю про свою книгу, похваливши у цій розмові Кароля Навроцького: нібито це дослідження глави ІНП надихнули Батира на написання цієї праці.

Згодом дослідження Батира відзначив і сам Навроцький: я, мовляв, цьому автору справді допомагав, рекомендую цікаву книгу.

Але у розпал виборчої кампанії з’ясувалося, що під псевдонімом “Батир” книгу про Скотарчака написав сам Навроцький. Ситуація стала предметом для жартів та мемів, проте серйозних іміджевих втрат Навроцькому вона не завдала: мотив про те, що керівник ІНП забороняв співробітникам Інституту займатися власними науковими дослідженнями і тим більше публікувати про них книги, залишився нішевим.

Однак це були квіточки. Справжні проблеми з іміджем Навроцького почалися згодом.

Небезпечні зв’язки

Підпис до фото, Кароль Навроцький робить селфі з фанатом клубу “Відзев” ЛодзьЗвинувачення у зв’язках із гданським злочинним світом на адресу Кароля Навроцького звучали ще з того часу, як він очолював Музей Другої світової війни. Перш за все, через його знайомства.

Річ у тому, що Навроцький не лише грав у футбол і був пристрасним вболівальником гданської “Лехії”, на перший матч якої батько привів його ще у восьмирічному віці. Навроцький ще з підліткових років близький до спільноти “кіболів” – так у Польщі називають ультрас, футбольних хуліганів. З тією специфікою, що у Польщі спільноти “кіболів” часто надто вже подібні до звичайних організованих злочинних угрупувань, які займаються торгівлею наркотиками, сутенерством, рекетом.

Місцем зустрічей “кіболів” часто були боксерські зали – саме там багато часу проводив Кароль Навроцький. Частиною субкультури “кіболів” були “уставки”, у наших широтах більш відомі як “махачі” чи “забиви”, – масові бійки фанатів команд-суперниць. Організація та участь у них, згідно з нормами польського права, може розцінюватися як кримінальний злочин.

Напередодні другого туру виборів Навроцький у розмові з кандидатом у президенти, який посів третє місце, ультраправим політиком Славомиром Менценом, дав зрозуміти, що свого часу брав участь у “уставках” – і не заперечив чутки про те, що він особисто бився у знаменитій в навколофутбольних колах “уставці”, в якій з кожної сторони виступало по 70 бійців.

Більше того, додав Навроцький, якості, які він розвинув під час таких боїв, напевно знадобляться йому на посаді президента. Політологи сходилися на тому, що це визнання напередодні другого туру було адресоване прихильникам ультраправих поглядів, голоси яких допомогли вирішити результат виборів.

Польські журналісти припускали, що Навроцький може бути знайомий із лідерами гданських “кіболів”. Newsweek пише, що ще кілька років тому, один з них, Ольгерд Л., прізвисько “Оло” (вперше потрапив до в’язниці в 1999 році, улюблена зброя – ніж і мачете, нині перебуває за ґратами за звинуваченням у торгівлі зброєю) у соцмережах хвалив Навроцького за те, як він поставив на місце журналістку, яка задала йому незручне питання.

Автор матеріалу звернув увагу на те, що “Оло” звертався до Навроцького на “ти”, а Навроцький лайкнув його коментар.

Зрештою, ще один знайомий Навроцького з боксерських часів, нині боєць ММА Патрик Масяк, прізвисько “Великий Бу” (свого часу відсидів за викрадення людини) якось відвідав директора ІНП на його робочому місці і написав про це в інстаграмі.

Сам Навроцький визнає, що у боксерських клубах та на футбольних трибунах, де він проводив дитинство та молодість, справді було складно зустріти вівтарних прислужників, ліберальних журналістів чи професорів історії.

“Мої найближчі друзі з боксерської зали – це двоє поліцейських і чудовий шеф-кухар. Але в цьому ж залі займалися й ті люди, яких ці поліцейські затримували. Це нормально, це природно… Світ боксерів – це не світ ангелів… Я завжди подавав руку всім, з ким боксував”, – говорив Навроцький набагато пізніше, не заперечуючи, що регулярно зустрічається зі злочинцями, особисто проводячи ресоціалізаційні лекції в в’язницях.

Перша леді та полювання на гангстерів

Підпис до фото, Марта Навроцька – майбутня перша леді ПольщіРозповідь про спірні сторінки біографії Навроцького, які почали виходити на яв під час виборчої кампанії, була б неповною без згадки про “квартирний скандал”.

Він стосувався обставин заволодіння майбутнім президентом крихітною квартирою у Гданську, у тому ж районі Седльце, в якому народився і виріс Навроцький.

Спочатку цією квартирою володів пенсіонер на ім’я Єжи, який, подейкують, зловживав алкоголем, а потім внаслідок серії маніпуляцій право власності на це житло перейшло до Навроцького, а попередній господар квартири опинився в комунальному будинку для літніх людей.

Навроцький відкинув звинувачення у непорядності на свою адресу і передав злощасну квартиру місцевій християнській благодійній організації.

Можливих зв’язків Навроцького зі злочинним світом стосується і “сутенерський скандал”, який розгорівся за лічені дні перед другим туром виборів.

Популярне видання Onet з посиланням на двох знайомих Навроцького, які погодилися розкрити свою ідентичність у разі виклику до суду, повідомило, що у часи роботи охоронцем п’ятизіркового готелю в приморському Сопоті майбутній президент Польщі організовував візити секс-працівниць для гостей готелю. Навроцький назвав ці звинувачення вигадками його опонентів.

На бік свого чоловіка очікувано стала Марта Навроцька, майбутня перша леді Польщі. “Я на гангстерів полюю, а не заміж за них виходжу”, – заявила вона в одному з передвиборчих інтерв’ю. Досі Марта працювала молодшим експертом Державної фіскальної адміністрації.

Втім, судячи з її розповідей, нудна назва посади лише вводить в оману. “Наше завдання – боротьба з нелегальними азартними іграми та контроль легальних казино та букмекерських контор. Моя робота – це не сидіння в офісі, іноді я беру участь у сценах, гідних бойовиків, – розповідала вона в інтерв’ю виданню Sieci. – Прямо скажемо, моя група заходить зі зброєю в місця, де можуть знаходитися нелегальні гральні автомати. Іноді для цього потрібно вибити двері, іноді когось потрібно знешкодити чи затримати”.

Зі своєю майбутньою дружиною Навроцький познайомився у 2005-му.

19-річна Марта зіткнулася з хлопцем у спортивній формі, з псом на повідку та книгою під пахвою на сходовій клітці, коли приїхала на Седльце в гості до подруги.

Марта і Кароль почали зустрічатися: перешкодою не стало те, що майбутня перша леді сама виховувала дворічного на той час сина Даніеля. Більше того, Кароль Навроцький розповідає, що, побачивши, якою мамою для малюка була Марта, зрозумів, що хоче такої матері і для власних дітей.

Зараз, окрім уже 22-річного Даніеля, пара виховує 15-річного Антонія та семирічну Касю.

Особистий ризик Качинського

Підпис до фото, Позиції Качинського всередині партії сильні як ніколи, пост президента займає його пряма креатураПитання про те, яким президентом буде Кароль Навроцький, досі залишається відкритим, і на те є кілька причин.

Перш за все, зазначають польські коментатори, висування у президенти не надто відомого історика, без найменшого досвіду самостійної політичної діяльності, без власної політичної команди було особистим рішенням глави партії “Право і справедливість” Ярослава Качинського. І його ж особистим ризиком – якби Навроцький зазнав невдачі на виборах, Качинському довелося б мати справу з кризою в лавах своєї сили, а, можливо, й піти на політичну пенсію.

Зараз же позиції Качинського всередині партії сильні, пост президента займає його пряма креатура. Проте головне питання полягає в тому, чи погодиться Кароль Навроцький після того, як заселиться до президентського палацу, бути сліпим знаряддям у руках Качинського?

Польські коментатори відповідають на це питання метафорично. Одні – як, наприклад, кореспондент журналу Polityka Міхал Томасік – наводять у приклад історію Інцитата, якому імператор Калігула спочатку дав римське громадянство, а потім – особистим указом призначив до Сенату.

Інцитатом звали улюбленого коня Калігули. Інші – згадують притчу про Голема, який спочатку здавався бездушним рабом, а потім убив свого творця.

Обидві метафори здаються занадто сміливими – особливо, враховуючи, що новий президент ще навіть не вступив на посаду. Тим не менше, за повідомленнями польських ЗМІ, перша післявиборча зустріч Кароля Навроцького з Ярославом Качинським пройшла не без проблем.

Наступного дня після перемоги Навроцького Качинський начебто запропонував йому призначити заступником глави його майбутньої адміністрації старого партапаратника “Права і справедливості” Марека Кухцінського, а новообраний президент відповів на цю пропозицію відмовою.

Війна з урядом?

Підпис до фото, Напередодні виборів Туск прямо звинувачував Навроцького у зв’язках зі злочинним світомПов’язане з цим питання – як складуться відносини між Каролем Навроцьким, повноваження якого в польській системі влади є багато в чому символічними, і урядом Дональда Туска, в руках якого перебуває більша частина важелів впливу на ситуацію в країні і якого той же Качинський вважає своїм антагоністом.

Взаємодія між Навроцьким і Туском почнеться з досить слабких стартових позицій. Напередодні виборів Туск звинувачував Навроцького у зв’язках зі злочинним світом, Навроцький у відповідь називав Туска брехуном.

Протягом кампанії Навроцький не приховував, що його ціллю у разі обрання президентом стане повалення уряду Туска.

Туск же наступного дня після виборів заявив, що у його уряду є “аварійний план” на випадок, якщо президент надумає вставляти йому палиці в колеса.

“Це трохи як “Реал” і “Барселона”. Ніхто з фанатів “Реала” не скаже, що “Барселона” не вміє грати у футбол, і навпаки. А хімії нема”, – описував Навроцький своє ставлення до Туска і його політичного табору в одному з передвиборчих інтерв’ю.

Технічно Навроцький, звісно, ​​зможе блокувати абсолютно всі ініціативи уряду до аж парламентських виборів, чергових чи дострокових, тим самим знекровлюючи Туска, посилюючи й без того запеклі суперечки у лавах коаліції. У будь-якому разі, вже сьогодні Навроцький дає зрозуміти, що “світоглядні” закони на кшталт легалізації партнерських відносин, доступу до абортів до 12-го тижня вагітності чи обмежень на хейт-спіч, він точно не підписуватиме.

Але занадто відвертий саботаж роботи уряду може розчарувати чималу частину виборців.

Одним словом, зрозуміло, що любові між двома центрами влади Польщі не буде, але як далеко зайдуть розбіжності між ними, чи не виллються вони в черговий виток польсько-польської війни та в чергову виборчу кампанію (п’яту за останні два роки, якщо рахувати вибори до Європарламенту) з перспективою формування у Сеймі коаліції правих та ультраправих – наразі сказати важко.

Антиросійський і антиукраїнський трампіст

У сфері зовнішньої та безпекової політики у президента Польщі якраз деякі важливі повноваження є. А от досвіду в Навроцького у цій сфері немає, отож йому доведеться вчитися – багато і швидко, каже аналітик Polityka Insight Марек Сверчинський. Хоча, тут же додає він, навіть за час виборчої кампанії Навроцький довів, що що-що, а вчитися він уміє.

Втім, приблизно визначити зовнішньополітичні позиції Навроцького можна бодай з його передвиборної риторики.

Навроцький виступає за збереження Польщею членства в Євросоюзі, водночас він – противник поглиблення європейської інтеграції, а тим більше перетворення ЄС на “наддержаву”. Більше того, він, як і належить польському правому політику, критикує міграційну політику ЄС та виступає проти “Зеленого курсу” ЄС, солідаризуючись у цьому з польськими фермерами. Крім того, Навроцький виступає проти заміни польського злотого на євро.

Ключовим зовнішньополітичним партнером Польщі у баченні Навроцького є США, причому саме США Дональда Трампа. Тому на дебатах ще перед першим туром президентських виборів Навроцький пообіцяв, що свій перший закордонний візит на посаді президента він здійснить саме до Вашингтона (з проміжною посадкою у Ватикані).

Та й сам Трамп бачить у Навроцькому найближчого до його політичних позицій політика в Польщі, про що нагадав у пості в соцмережі Truth Social.

Розмірковуючи про східну політику Кароля Навроцького, один з моїх варшавських співрозмовників описав її так: “Він, звичайно, ​​антиросійський. Але й антиукраїнський. Це у сьогоднішній Польщі цілком можливо”.

Ставлення Навроцького до Москви визначається не лише тим, що російський МВС оголосив його у розшук за руйнування радянських пам’ятників. Навроцький належить до політичного табору Ярослава Качинського, а той має особливий рахунок до Кремля.

У середовищі електорального ядра “Права і справедливості” поширеною є теорія про те, що російська влада причетна до авіакатастрофи під Смоленськом, внаслідок якої у квітні 2010 року загинув брат-близнюк лідера цієї партії, тодішній президент Лех Качинський.

Ставлення ж Навроцького до України виглядає гранично раціональним та прагматичним. Він, з одного боку, вважає виправданою та такою, що відповідає інтересам Польщі, подальшу військову підтримку Києва для того, щоб агресивна імперіалістична Росія була фізично якнайдалі від польських кордонів.

Водночас – і це об’єднує Навроцького з усім мейнстримом польської політики – він виступає проти участі польських військових у будь-якому контингенті, який гіпотетично можуть послати в Україну в рамках мирного процесу.

З іншого боку, за кожної зручної нагоди Навроцький заявляє, що Україна недостатньо дякує Польщі за підтримку і допомогу, що Київ ставиться до Варшави не по-партнерськи.

За інформацією ВВС, в оточенні Навроцького популярною є думка про те, що Зеленський “зрадив” Польщу, учинивши своїм ключовим європейським партнером не Варшаву, а Берлін.

Ще одна ключова теза в “українській політиці” Навроцького – він виступає проти членства Києва в ЄС та НАТО до “остаточного вирішення” “волинського питання”.

“Я не бачу Україну ні в ЄС, ні в НАТО до моменту вирішення настільки важливих для поляків цивілізаційних питань. Не може бути частиною міжнародних союзів держава, не здатна розібратися з вкрай брутальними злочинами проти 120 тисяч своїх сусідів”, – заявив він у січні цього року.

На цю заяву під час візиту до Варшави відповів особисто Володимир Зеленський: мовляв, якщо пан Навроцький так вважає, то йому можна починати вчитися стріляти, адже відмова Україні у прагненні до членства в НАТО та ЄС – це найпевніший спосіб принести війну вже в Польщу.

Весь правий фланг політичної сцени розкритикував Володимира Зеленського за цю шпильку, сприйнявши її у якості втручання українського президента в польську виборчу кампанію. Отож більше президент України на тему польських виборів досі не висловлювався.

Варшавські спостерігачі зауважують: якщо передвиборна риторика Навроцького щодо цієї теми не зміниться і після того, як він вступить на президентську посаду, то він стане першим у новітній історії Польщі президентом, який відступить від традиційної ролі адвоката, лобіста України в західних структурах.

Коментувати це питання вже був змушений і чинний поки що президент Польщі Анджей Дуда, який, хоч і мав у відносинах з українським візаві підйоми та спади, проте стратегічно завжди виступав за зближення Києва з Заходом.

За словами Дуди, заяви Навроцького потрібно оцінювати з урахуванням того, що точка зору залежить від крісла, в якому ти сидиш. Отож Дуда пообіцяв окремо поговорити на цю тему з Навроцьким. Знову ж, не варто забувати, що лідер “Права і справедливості” Качинський, який напевно матиме вплив на Навроцького, вважається проукраїнськи налаштованим політиком.

З іншого боку, заявила в ефірі радіо TOK FM журналістка Кароліна Левицька, ставлення Навроцького до теми України буде “дзеркалити” суспільні настрої.

Якщо польське суспільство й надалі ставатиме дедалі більш негативно налаштованим до України та українців, то було б наївно очікувати на якесь інше ставлення до цієї теми й від самого Кароля Навроцького.