Як російський нафтовик пішов на війну проти України й загинув за 5 днів

Підпис до фото, Денис Соболєв багато років працював на нафтових родовищах та пішов на війну з посади начальника бурової установки3 хвилин(и) тому

Тихий та “домашній” син сидить у в’язниці за дописи в соцмережах із критикою “СВО”. Батько, вахтовик-нафтовик із багаторічним досвідом, раптом вирішив укласти військовий контракт і вирушив на фронт. Родичі гадки не мали, чому і що писав у мережі молодий Олексій, і тепер уже не дізнаються, що спонукало його батька Дениса піти на війну. ВВС розповідає історію цієї родини.

Це стаття кореспондента ВВС Олега Болдирева подається у скороченому вигляді. З повним текстом можна ознайомитись тут.

О шостій ранку 28 серпня минулого року до квартири Олени Соболєвої та її сина Олексія на вулиці Нафтовиків у селищі Нижній Одес у Комі подзвонив дільничний. Олена відчинила, і її одразу відкинуло до стіни ударом дверей – до квартири влетіли троє спецпризначенців ФСБ у масках і зі зброєю.

За ними зайшли троє співробітників у цивільному, а вже потім – місцевий поліцейський. На 24-річного Олексія наділи наручники, змусили розблокувати айфон. Після обшуку молодого чоловіка затримали, а за два дні – заарештували й відправили до СІЗО. Кілька коментарів, які він залишив під двома відео на YouTube і під парою постів в одному з телеграм-каналів, стали підставою для кримінальної справи з обвинуваченнями у виправданні тероризму та закликах до екстремізму.

Наприкінці вересня арешт Олексію подовжили, а до лютого 2025-го справу передали до суду. Оскільки обвинувачення стосувалися виправдання тероризму, процес проходив у Першому окружному військовому суді в Петербурзі.

Соболєв і його захисник брали участь по відеозв’язку з міського суду в Сиктивкарі. Олена змогла потрапити лише на одне засідання – з Нижнього Одеса до Сиктивкара понад 400 кілометрів дороги. Прокурор просив дати шість з половиною років. На початку квітня суд засудив Олексія до шести років колонії загального режиму.

Коли арештували сина, батько Олексія, 47-річний Денис Соболєв, був на місячній вахті на Ямалі, на родовищі Бованенково, де був начальником бурової в одному з підприємств “Газпрому”.

Все життя Соболєв провів на вахтах. Спочатку літав на родовища з Нижнього Одеса, де до початку 2010-х жив з Оленою, а останні кілька років – з міста Ліски Воронезької області, куди переїхав із півночі близько п’яти років тому зі своєю другою дружиною.

Але це відрядження для Соболєва виявилося прощальним: перед від’їздом на вахту, на початку серпня, він поїхав до Москви з’ясовувати деталі укладення контракту з міноборони.

Наприкінці листопада 2024-го Денис Соболєв знову вирушив до Москви й пройшов медичну комісію. Під час останньої вахти на родовищі Бованенково йому відірвало фалангу пальця на лівій руці, але це не стало на заваді контракту.

На збірному пункті в підмосковному Одинцово він провів добу, ще п’ять днів – на військовому полігоні. 14 грудня його відправили під Суджу, в Курську область, де точилися бої з українськими військами.

18 грудня він разом із кількома товаришами вирушив на бойове завдання і з передової не повернувся. Його тіло знайшли через місяць. Контракт Соболєва з міністерством оборони тривав близько двох тижнів.

Син

Підпис до фото, Олексій Соболєв, сімейне фотоОлексій навчався не надто добре. Після дев’ятого класу вступив до гірничо-нафтового технікуму в Ухті, але не зміг опанувати англійську мову, і його відрахували. Тоді Олена відправила його до своєї сестри, яка жила біля Рильська, в Курській області. Там Олексій почав навчатися в авіаційно-технічному училищі, але – знову та сама англійська, каже Олена, і його відрахували й звідти.

“Я там гроші заплатила, тут заплатила, кажу, все, вибач мене, Олексію, більше за тебе не платитиму, вступай на безкоштовне”, — розповідає мама.

Олексій поїхав на літо до міста Ліски, за сотню кілометрів від Воронежа, де на той час уже близько п’яти років жили родичі його батька, що переїхали з Комі. Сестра Дениса, яку, як і матір Олексія, теж звати Олена Соболєва, вмовила його залишитися в Лісках. Там Олексій вступив до агротехнічного технікуму й почав навчатися на зварювальника.

“Вчився він добре, ми з його вчителькою спілкувалися, вона казала, що він виконує всі-всі завдання, а в нього всі списують. До нього взагалі не було жодних претензій”, – розповідає тітка.

Обидві Соболєви називають Олексія “домашнім” і кажуть, що близьких друзів у нього не було, а вільний час він здебільшого проводив за комп’ютерними іграми.

“Він хлопчисько, він у нас дитина. 15-річна дитина, попри те, що йому вже 25”, – говорить тітка.

У 2019-му до Лісків із півночі переїхав і старший Соболєв. Але яким тоді було спілкування між батьком і сином – ані сестра Дениса, ані мати Олексія не знають. Саме в Лісках молодший Соболєв застав повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Його тітка не пригадує, щоб новини про війну, яка точилася за кілька сотень кілометрів звідти, викликали бодай якусь реакцію в племінника.

“У нього не було якоїсь думки, – відповідає Олена на запитання про погляди Олексія. – У нас навіть не було розмов про політику з ним, скажімо так. Щоб він дотримувався якихось поглядів – ні, нічого такого”.

Вона дуже здивувалась, коли Олексія заарештували. Їй здається, що протизаконні висловлювання Олексій вигадати сам не міг.

“Він двох слів не зв’яже, а щоб ще якось щось критикувати, та ще й такими фразами – я сумніваюся. Найімовірніше, це скопійований і вставлений текст, і все. Такими словами він ніколи в житті не користувався”.

Батько

Підпис до фото, Денис Соболєв на риболовліЧому Денис вирішив вирушити на війну саме минулого літа – його родичі й знайомі не розуміють. Навряд чи через гроші.

“Наскільки я знаю, востаннє він заїжджав на хорошу свердловину, – згадує знайомий із Соболєвим з дитинства житель Сиктивкара Ігор Суліма. – Я був у нього в гостях у 2022-му, він чекав, коли його викличуть, а потім, коли ми переписувалися, похвалився, що його викликали на хорошу свердловину, і він працював до останнього часу. Доходи там за вахту були понад триста тисяч (близько 3750 доларів. – Ред)”.

Колеги Соболєва по вахті це підтверджують.

“Бригада у них була хороша, їх ставили на складні об’єкти, і зарплата була постійно хороша, – каже Артур Канбеков, майстер однієї з дільниць у підрозділі, який об’єднує близько тисячі нафтовиків. – З вахтовиків на фронт ідуть дуже рідко. Ніхто тут особливо не розумів, навіщо він іде, навіщо зробив такий вибір”.

Про намір підписати контракт Соболєв сказав Канбекову в останній момент – коли той уже сідав в автобус, що відвозив відпрацьованих вахтовиків до аеропорту.

До того старший Соболєв бажання воювати не демонстрував. Хоча принципових заперечень проти вторгнення Росії в Україну у нього не було.

Сестра загиблого каже, що загалом уся родина згодна з тим, що робить російська влада.

“У нас у родині не прийнято обговорювати саме війну – хто правий, хто винен. Але зрозуміло, що ця спеціальна операція була потрібна. У нашій родині – от батьки, ми – ми підтримуємо всю цю історію. Я маю на увазі Путіна, підтримуємо те, що війна почалася”, – говорить Олена.

“У Дениса було ставлення до цього збройного конфлікту… ну, таке, мабуть, середньостатистичне, як у більшості росіян. Тобто наче й підтримував, але не з якимось яскраво вираженим патріотичним запалом, щоб піти добровольцем”, – міркує його товариш Ігор Суліма.

До останнього Денис не говорив йому про свої плани, зізнався лише за пару тижнів до відправки на збірний пункт, до Москви. Ігор і не зрозумів, що той говорить серйозно.

“Я збирався до нього [у Воронеж] у гості, а він просто сказав, що все ж таки вирішив іти на СВО. Але це було все в такій жартівливій формі. Я ще сказав: “Давай пізніше, я зі своїми проблемами розберуся – поговоримо. Нікуди не вирушай”. Думаю, він знав мою думку, тому й не повідомив раніше. Бо я б його відмовляв до останньої хвилини”, – каже він.

Сестра припускає, що вирішальним фактором стало те, що над Лісками все частіше почали літати українські безпілотники. А, можливо, вплинуло й те, що кілька знайомих Дениса підписали контракт.

“У нього з роботи багато хлопців пішли – хтось по мобілізації, хтось добровольцем, – каже вона. – І він, звісно, підтримував із ними зв’язок. Якусь матеріальну допомогу вони надавали цим хлопцям. Він казав: “Мої друзі йдуть, а я що – маю відсиджуватися?” – згадує вона.

У середині 1990-х Дениса призвали до армії, але реального бойового досвіду в нього не було – служив у залізничних військах. Сестра намагалася відмовити його, наголошувала, що війна – справа молодих і здорових, що треба вміти бігати, а в нього задишка й покалічений палець.

“Я кажу: ти ж розумієш, що ти вже не молодий хлопець, тобі навіть не сорок. За 47 років здоров’я у тебе вже підточене вахтами. Це буде дуже-дуже важко. Але Денис поставив родину перед фактом – і сказав, що дороги назад немає”.

Слова

Підпис до фото, Соболєва-молодшого обурювало те, як спокійно багато громадян Росії приймають воєнну пропагандуСправу проти Олексія Соболєва порушили за коментарі, які він залишив у лютому та березні 2024 року під двома відео на YouTube, а в серпні – під трьома дописами одного з телеграм-каналів.

Під відеоінтерв’ю “Популярної політики” з лідером Російського добровольчого корпусу Нікітіним, у відповідь на зауваження одного з користувачів про те, що в РДК зібралися нацисти, а не герої, Соболєв назвав учасників цього формування героями, а армію, Путіна та “z-ників” – нацистами.

Під роликом таджицького військовослужбовця в лавах ЗС РФ, який за тиждень після нападу на “Крокус-Сіті” пояснював, що серед його співвітчизників багато хто захищає інтереси Росії, підсудний написав: “Так, Україна захищається від російських фашистів, Слава Україні, слава РДК” (цитата з обвинувачувального висновку).

У коментарях до постів у каналі “Соловьиный помет”, що нині недоступні, Соболєв публікував гасла, що прославляють Україну та Білорусь, і закликав “білих людей” іти вперед.

Відповідаючи на чийсь коментар, він схвально висловився про батальйон “Азов”, який влада РФ визнала терористичною організацією й заборонила.

Коментуючи ще один пост, він закликав відправляти всіх “z-ників” на відбудову зруйнованої війною України, а потім – ліквідувати їх зовсім. За словами підсудного – “у газові камери”.

Останній коментар суд розцінив як заклик до екстремізму, а всі інші – як підтримку організацій, визнаних у Росії терористичними.

Окремо в матеріалах справи згадують, що Соболєв намагався встановити контакт із представниками РДК та Легіону “Свобода Росії” (також визнаного терористичним і забороненого в РФ).

Він писав боту українського проєкту “Хочу жити”, який приймає заявки від тих росіян, хто хоче припинити воювати й здатися в полон. Ці переписки продовження не мали – заявив Олексій Соболєв у суді.

Підпис до фото, Денис Соболєв біля копії радянського танка Т-34 у воронезькому музеї військової технікиПро арешт сина Денис дізнався, коли працював у вахті. Був шокований і пригнічений, розповідає сестра.

“Лаяв, звісно, лаяв, – згадує його сестра, Олена. – Навіщо було це викладати саме в соцмережі, інша справа – якщо на кухні вдома хтось таке скаже…”

Наприкінці осені новини про те, що Денис зібрався на війну, дійшли й до його колишньої дружини. На початку грудня, під час чергового тюремного побачення, вона, дивлячись на сина через скло кабіни для побачень, розповіла йому про це в телефонну слухавку.

“Він мені каже: ‘Мамо, навіщо?!’ – згадує Соболєва. – Не знаю, кажу, навіщо. А він: ‘Мам, ти розумієш, як мало людей звідти повертаються? А якщо він загине? Навіщо він туди пішов, у нього ж хороша зарплата була. Для чого, я не розумію?”

Олена також не розуміє. Коли Денис уже перебував у Курській області й вирушав на передову, вона дорікнула йому, що за три місяці після арешту сина він так і не приїхав навідати Олексія.

Соболєв-старший вибачився по-своєму: сказав, що після повернення з бойового завдання попросить командира про клопотання перед судом щодо пом’якшення покарання сину.

“Вибач, бог нам усім суддя, пощастить – попрошу у командирів клопотання, ні – то нема кого вам усім буде у всьому звинувачувати”, – написав він колишній дружині в телеграмі.

Бойове завдання

Підпис до фото, Російські військові перед відправкою на передовуПройшовши медичну комісію в Москві, Денис Соболєв повернувся в Ліски і почав збирати необхідне спорядження для служби. На початку грудня він поїхав до Москви підписувати контракт.

Знайомі Дениса розповідають, що напередодні походу на пункт відбору його московський товариш організував йому зустріч із колишнім бійцем, який на “СВО” втратив ногу.

Товариш хотів відговорити Дениса від фронту. Там був присутній і ще один чоловік із Нижнього Новгорода, який також вирішив іти на війну. Що саме говорив ветеран – невідомо, але наступного ранку нижньоновгородець зібрав речі й поїхав на вокзал – додому. А Соболєв своєї думки не змінив і поїхав найматися в армію.

Після підписання контракту Денис провів добу на збірному пункті в парку “Патріот” під Москвою. Потім повернувся до Воронезької області. Але не до рідних, а на тренувальний полігон.

“Він пробув там п’ять днів і вряди-годи телефонував – “у мене все добре”, і одразу відключався, дзвінки їм були заборонені”, – розповідає сестра Соболєва. 14 грудня його підрозділ відправили до Курська.

“Оце й уся підготовка – разом із дорогою. Ніяких двох місяців навчань не було. Єдине, що залишалася надія: може, там на місці ще якісь полігони є, де хлопців тренують. Але ні”.

Можливо, Соболєв припускав, що їхній підрозділ потрапить у Глушкове – курське селище, яке на початку осені 2024 року опинилося майже на самому краю наступу ЗСУ. Кілька років тому туди переселилася з Нижнього Одесу в Комі сестра його колишньої дружини, але влітку 2024-го, коли в Глушкове вже прилітали снаряди й усе селище евакуювали, вона повернулася на північ.

16 грудня, у своїй останній переписці з Оленою, Денис питав адресу колишньої своячениці, щоб подивитися, в якому стані залишився будинок. Але замість цього нових контрактників відправили східніше – до Суджі, де тривали бої.

Останній раз Денис виходив на зв’язок 18 грудня – надіслав батькам і сестрі фотографію у формі з автоматом. 20 грудня колишня дружина написала: “З тобою все гаразд?”, але це повідомлення так і залишилося непрочитаним.

Що саме сталося, сестра Дениса дізналася значно пізніше. 25 грудня Соболєва визнали зниклим безвісти, а за два тижні рідним зателефонували з Ростова і запросили на впізнання тіла. Медична експертиза встановила, що Соболєв загинув не пізніше 21 грудня.

Із переписок з родичами інших військовослужбовців сестрі вдалося з’ясувати небагато.

“Перша група вирушила на бойове завдання 18 грудня рано-вранці. І, начебто, потрапила під мінометний обстріл. А наступна група, у складі якої був мій брат, вийшла вже 18-го ввечері, – розповідає Олена. – Вони дійшли до пункту призначення, пізніше зустрілися там з якоюсь іншою бригадою – і вже тоді був сильний приліт дронів”.

Підпис до фото, Денис Соболєв в екіпіруванні з автоматом перед відправкою на передовуОлена довго не могла повідомити Олексієві про смерть батька. Зробити це потрібно було б віч-на-віч, а не листом. Почався суд, і потрапити в СІЗО на побачення не вдавалося. Урешті-решт Соболєв-молодший дізнався про це під час перерви в судовому засіданні, почувши в судовому “акваріумі”, як адвокат спитав Олену: “Ви сказали Льоші, що тато загинув?”

Олексій нічого не відповів. “Він на мене витріщив очі ось такі, – згадує Соболєва. – І замовк. Увесь почервонів. І все. Він усе це в собі тримав. Потім мені сказали, що в камері вперше від нього почули мат. Співкамерник його сказав: “Я від Олексія до того матюка не чув жодного разу”.

Обговорити це вдалося набагато пізніше, коли суд нарешті дозволив Олені побачення з сином. Мати почала розповідати те, що було відомо про останні дні Дениса. Син нервував, сплів пальці в замок. Коли Соболєва розповіла йому про ідею Дениса з клопотанням до суду, син сказав, що батько йому нічим не допоміг би, що суд іде накатаною колією до вироку й не зважає на те, що говорить захист. І ще раз запитав: “Навіщо він туди пішов?”

28 грудня, коли Дениса ще вважали зниклим безвісти, його телефон раптово з’явився в мережі. Сестра занепокоїлася, почала телефонувати, але слухавку ніхто не брав.

Знайомі, які працюють у військкоматі, порадили перевірити стан банківських рахунків Соболєва. З’ясувалося, що протягом кількох днів із рахунку зникло близько мільйона шістсот тисяч рублів.

Родичі Дениса написали заяву до поліції та військової прокуратури. Незабаром затримали одного із солдатів, до обов’язків якого входила евакуація тіл біля села Курилівка, під Суджею. Затриманий заявляв, що лише вставив сім-карту з телефона, знайденого в загиблого.

Соболєва сумнівається – ані телефона, ані навіть паспорта у брата не знайшли. Вона припускає, що телефон із банківським застосунком розблокували, приклавши до екрана палець покійного. Суд за обвинуваченням у крадіжці грошей ще не завершився, потерпілою визнали вдову Соболєва, Світлану.

СІЗО

Підпис до фото, Олексій Соболєв залишається у сиктивкарському СІЗО в очікуванні апеляції на вирок, винесений у квітніВзимку Олексія перевели до іншої камери – до секції в’язниці, де тримають таких самих, як він – обвинувачених за політичними статтями. Там ув’язнені намагалися спілкуватися між собою, використовуючи труби опалення, що проходять крізь камери. Наглядачі почали боротися з цим, голосно вмикаючи музику. Син попросив Олену привезти беруші, але від музики, що волає вже третій місяць, вони не допомагають.

До цього Соболєв “говорив по батареї” із сусідом по камері – Олександром Скобовим, дисидентом радянських часів, засудженим на 16 років ув’язнення за “виправдання тероризму” в коментарях у мережі про підрив Кримського мосту восени 2022 року.

У квітні Скобов зник із камери – ймовірно, в покарання за те, що вигукнув “Слава Україні!”

На нещодавній перекличці, розповів Олексій матері, ім’я літнього ув’язненого озвучили, але він не почув, чи відгукнувся той.

На останньому побаченні в дозволений обсяг передач Олена поклала трохи їжі для співкамерника Олексія – воркутинського юриста Геннадія Калашникова, засудженого на 15 років за заклики до екстремізму, виправдання тероризму і “втягнення в діяльність РДК”.

Останнє обвинувачення виникло з короткого листування Калашникова з сином, який, будучи строковиком, підписав контракт і поїхав з Мурманської області на війну з Україною.

“Поїхали в РДК?” – написав батько синові під посиланням на відео забороненого в Росії формування. Син відповів, що це йому зовсім нецікаво і що він хоче грати в комп’ютерні ігри. Листування знайшли під час збору доказів – коментарів, які воркутинець залишав під постами РДК.

Олексій Соболєв залишається в СІЗО в очікуванні апеляції на квітневе рішення суду. Надій на те, що вона суттєво пом’якшить вирок, ані в нього, ані в його матері немає. Олена переживає, щоб апеляція, як іноді буває, не завершилася ще й збільшенням терміну.

Настрій у сина часто дуже пригнічений, але мати просить його думати про життя після тюрми.

“Я йому в листі написала: давай, повернешся потім додому, нічого, на цьому життя не закінчується”. А він каже: “Куди мені повертатися?” Він категорично не хоче жити в Росії. “З нашими законами, з усією цією державою я зовсім не хочу тут жити”, – каже. У нього улюблене слово – це ГУЛАГ-2″.