“Нам казали у полон не брати”. Перший суд над російським військовим за розстріл полоненого на...

Підпис до фото, Дмитро Курашов – перший російський солдат, якого судять в Україні за звинуваченням у страті на полі бою

• Author, Джоел Гюнтер
• Role, BBC, Запоріжжя
• 42 хвилин(и) тому

Дмитро Курашов – перший російський солдат, якого судять в Україні за страту українського військового на полі бою. Це воєнний злочин.

Це переклад статті британського журналіста Джоела Гюнтера, її оригінал можна прочитати тут.

У статті слово “страта” використано в сенсі – вбивство (розстріл) без суду військового, який здався у полон чи не становив небезпеки.

На замерзлій лінії фронту на сході Запорізької області український військовий оглядає наслідки російської атаки. Це середина січня 2024 року, земля була вкрита льодом.

Двома тижнями раніше російський штурмовий загін з 18 бійців прорвався крізь лінію фронту та захопив три позиції. Він вбив п’ять українців і втратив 10 своїх солдатів, але за кілька годин українські військові знову відвоювали вузьку смугу землі.

Три позиції, які переходили з рук у руки, – це лише кілька окопів у землі – цятки на спустошеному ландшафті воронок та подрібнених дерев.

Український солдат знімає на відео, як він оглядає тіла своїх загиблих побратимів.

“Це Вітас, маленький”, – каже він, називаючи позивний загиблого військового. Він оглядає інше тіло. “Срібний перстень, це Грінч”, – каже він.

Він з трудом перевертає ще одне замерзле тіло. Воно – в поганому стані, але обличчя впізнавані. Солдат зітхає. “Чим я можу тебе накрити, щоб ти не замерз?” – каже він мерцю. Він підіймає шолом, який лежав поруч, кладе його на пошкоджене обличчя. “Ми знайшли Пінгвіна”, – каже він.

Через рік, у січні 2025 року, російського солдата ведуть коридором занедбаної будівлі місцевого суду в Запоріжжі.

Його супроводжують п’ять українських солдатів та великий ротвейлер. Собака весь час натягує повідок, намагаючись напасти на підсудного.

Дмитро Курашов з позивним “Сталкер” має постати перед судом за ймовірну страту на полі бою Віталія Годнюка, 41-річного українського військового, відомого за позивним “Пінгвін”.

Підпис до фото, Віталій Годнюк, ветеран української армії з позивним “Пінгвін”, загинув на передовійЦе перший такий суд. За даними української влади, російські військові стратили щонайменше 124 полонених на полі бою з початку повномасштабного вторгнення.

Але Курашов – перший, кого в Україні притягнули до суду за цей злочин.

Його справа – одна з небагатьох серед десятків тисяч відкритих справ про воєнні злочини, де підозрюваного захопили в полон і його можна притягнути до відповідальності.

Безпрецедентності події додає й те, що троє членів підрозділу Курашова погодилися свідчити проти нього.

У світлій, просторій залі суду Курашов сидить у замкненій скляній лаві підсудних. Невисокого зросту, з опущеною головою, він справляє враження непомітної фігури.

Коли ж дивиться навколо, йому доводиться повертати все тіло, бо одне око він втратив піл час вибуху гранати на фронті.

Курашов не вперше опиняється на лаві підсудних. Його двічі судили в Росії, і він був серед тисяч в’язнів, яких РФ звільнила для участі у війні проти України.

Прокурор зачитує звинувачення. Курашова звинувачують у розстрілі Годнюка, коли український солдат намагався здатися. Це порушення законів війни.

Спочатку Курашов на досудовому розгляді не визнав себе винним, але на суді свою провину визнав.

Він пояснює, що продовжує наполягати на невинуватості, але на суді визнав провину виключно для того, щоб пришвидшити процес.

За даними ООН, кількість страт росіянами на полі бою за останній рік зросла тривожними темпами.

У лютневому звіті місія ООН з прав людини в Україні заявила, що знайшла докази 79 страт, скоєних російськими військами з серпня 2024 року, а також докази трьох незаконних вбивств, скоєних Україною за допомогою безпілотників.

ООН також заявила, що виявила докази щонайменше трьох дзвінків російських посадовців, які наказували чи схвалювали страти. За даними України, є докази того, що російські командири вздовж всієї лінії фронту віддавали такі накази про страти.

Підпис до фото, Якщо Курашова визнають винним, йому загрожує довічне ув’язненняШтурм лінії фронту підрозділом Курашова мав стати його першою справжньою операцією.

Підрозділ був частиною “Шторму-V” – загону 127-ї мотострілецької дивізії, який майже повністю складався з колишніх вʼязнів.

Підрозділи “Шторму” Росія використовує як гарматне м’ясо, відправляючи на штурми найгірших ділянок фронту. Це похмуре відлуння схожих підрозділів, які формував Сталін під час Другої світової, і які відомі високим рівнем втрат.

Операція розпочалася рано-вранці 6 січня 2024 року під густим туманом. Загін із 18 солдатів “Шторму-V” під’їхав до лінії фронту на двох бронетранспортерах та танку й почав штурм. Після російського артилерійського обстрілу Курашова направили до невеликого скупчення окопів, де ховалися Годнюк та інші.

Саме тут версія Курашова розходиться з версією обвинувачення та російських солдатів, які свідчили проти нього.

Вони кажуть, що Курашов закликав тих, хто був усередині, здатися, і Годнюк вийшов без зброї, став на коліна на землю, але Курашов вистрілив у нього чергою з автомата “АК-47”. Курашов каже, що постріли зробив не він, а інший росіянин, медик з позивним “Сєдой”, якого пізніше вбили.

Росіяни не змогли довго утримувати позицію. Через кілька годин українські військові перемогли в бою, Курашов та інші, хто вижив, виповзли з окопів і здалися.

Їх відвели з фронту до українського бронетранспортера та взяли у полон. Українські солдати, які побачили тіло Годнюка, повідомили СБУ, що воно лежало обличчям донизу, без зброї поруч.

Підпис до фото, Три окопи на передовій, де вбили Віталія Годнюка, зняті з українського дрона невдовзі після операціїСБУ не мала доступу до місця події, тому що воно було занадто близько до лінії зіткнення, але відомство розпочало масштабне дистанційне розслідування.

Минулого місяця в офісі СБУ в Запоріжжі офіцер, який побажав залишитися анонімним через свою роботу в службі безпеки, намалював мапу місця події та пояснив, як їм вдалося посадити Курашова на лаву підсудних.

“Спочатку був допит восьми військовополонених, – розповів він. – Їх допитали як свідків, а пізніше їхні особи підтвердили через соціальні мережі, мобільні телефони та часткові радіоперехоплення, які передували події. Весь підрозділ у цьому секторі відстежувався”.

Спочатку підозрювали, що сталося дві страти.

Один зі свідків розповів, що іншого українця з позивним “Грінч” забили до смерті лопатою. Але СБУ не змогла цього довести.

“Поліграф не підтвердив інформацію, і коли тіла врешті-решт витягли з поля бою, ні в кого з них не було таких травм, – розповів слідчий. – Я думаю, з огляду на всі вивчені факти, що це було вигадано”.

За його словами, це приклад здатності України неупереджено розслідувати та переслідувати воєнні злочини, незважаючи на те, що вона є жертвою та перебуває у стані війни з боку агресора.

“Дивіться, у нас є один підозрюваний, якого судять за страту, – сказав слідчий СБУ, маючи на увазі Курашова. – Я направив дані розслідування до суду, тому що зібрали достатньо доказів, які вказують на його провину. Якби нашою метою було відправляти до суду всіх підозрюваних, через нас щодня проходили б десять ув’язнених”.

Підпис до фото, За відсутності в Україні спеціалізованого суду з розслідування воєнних злочинів, цей процес є незвіданою територією для трьох суддівСерйозність, з якою Україна ставиться до цієї кримінальної справи, очевидна.

Розслідування СБУ надало понад 2000 сторінок доказів. Кожен зі свідків брав участь у відеореконструкції події на стрільбищі української армії.

У суді прокурор і судді доклали всіх зусиль, щоб Курашов розумів свої права, розумів свого перекладача. Йому також пропонували перехресний допит свідків проти нього, але він досі відмовлявся від цього.

Призначена державою адвокатка Курашова відмовилася спілкуватися з BBC.

У суді вона лише коротко уточнювала адміністративні питання та деякі деталі події, які розповіли свідки.

У перший день процесу над Курашовим свідчили всі троє російських свідків – троє колишніх в’язнів, які, як і Курашов, ризикнули піти на війну, щоб отримати свободу.

Один відбував покарання від 25 років до довічного ув’язнення за вбивство двох наркоторговців. Інший – дев’ять років за тяжкі тілесні ушкодження, які він завдав цеглою в бійці, через що чоловік помер. І третій – відбував вісім років також за тяжкі тілесні ушкодження.

Вони давали свідчення через відеозв’язок із сусідньої зали суду, тому що також були замкнені на лаві підсудних.

44-річний Дмитро Зуєв мав бути ключовим свідком. Він розповів суду, що бачив, як Курашов закликав українців вийти з окопа та здатися, після чого Годнюк вийшов і став на коліна з піднятими руками. Потім було декілька пострілів і вибухів, сказав Зуєв, і він бачив, як Годнюк упав обличчям донизу в багнюку.

Зуєв також розповів суду, що особисто знав медика “Сєдого”, якого Курашов звинувачує у вбивстві, і “Сєдого” там не було.

54-річний Олег Замятін свідчив, що Годнюк не тримав у руках зброї, коли вийшов з окопа. За його словами, Замятін не бачив, як Курашов начебто зробив постріли, оскільки в той самий момент пролунали вибухи.

“Але я можу сказати, що це був він, – сказав Замятін суду. – Тому що, крім нього, на тому місці нікого більше не було”.

41-річний Костянтин Зеленін, командир невеликої штурмової групи Курашова, розповів суду, що він ховався у вирві, коли побачив, як Годнюк вийшов з окопа з правого боку з піднятими руками.

“Потім, буквально за мить, коли обстріл знову почався, я почув чергу з автоматичної гвинтівки”, – сказав Зеленін.

“Праворуч був Сталкер, і він був там один”.

Підпис до фото, Курашов розповів BBC, що йому сказали “не брати полонених”На лаві підсудних Курашов майже весь час мовчав, поки його колишні побратими свідчили проти нього. Він лише зрідка розмовляв зі своєю адвокаткою через вузьку щілину у дверях камери.

Поки що незрозуміло, чи свідчитиме він від свого імені.

Наступного дня після одного зі своїх слухань він погодився розповісти BBC про те, як опинився під судом в Україні.

Інтерв’ю, яке координовала СБУ, провели в занедбаній будівлі в Запоріжжі. Служба безпеки використовувала її як своєрідний конспіративний будинок.

Курашов на вигляд був у доброму стані та сказав, що добровільно погодився на інтервʼю.

Головний суддя у його справі дозволив інтерв’ю, на якому деякий час був присутній прессекретар СБУ.

Зауваження Курашова для BBC не будуть прийняті до уваги в суді.

Шлях Курашова до ділянки фронту, де загинув Годнюк – до того, як він став “Сталкером” – розпочався в дитячому будинку в Грем’ячинську, старому занедбаному вугільному містечку приблизно за тисячу кілометрів від Москви дорогою до Сибіру.

Осиротівши при народженні, Курашов виховувався в дитячому будинку сімейного типу. У підлітковому віці він побився з поліцейським, був ув’язнений за напад.

Він відбув чотири роки, але після звільнення у нього не було ні родини, ні друзів, ні житла, тому він став безпритульним.

Він почав грабувати дачі та магазини заради їжі та грошей, сказав він, що призвело до чергового ув’язнення, цього разу у віддаленій виправній колонії разом з чоловіками, які відбували довічне ув’язнення за жорстокі злочини.

Через шість місяців після початку цього терміну представники російських військових прийшли до виправної колонії та сказали засудженим, що у них є можливість почати нову сторінку у своєму житті.

Курашову залишалося відбути ще п’ять років. “Вони сказали нам, що ви можете почати з чистого аркуша, стати чистою людиною, – сказав він. – Просто підпишіть цей контракт і йдіть”.

“Йти” означало на “спеціальну військову операцію” в Україні. Курашов мало що знав про це, сказав він, але вважав, що все краще, ніж ще п’ять років у виправній колонії або вигнання на вулицю після закінчення терміну. Тож він підписав контракт, і його негайно відправили до тренувального табору на окупованій території України.

Підпис до фото, Знімок з дрона на ділянку лінії фронту на сході Запорізької області, де проводив штурм Курашов та його підрозділ За словами Курашова, його підрозділ повністю складався з “людей, яких життя пригнітило та відкинуло суспільство, які були поза суспільством”. Він сказав, що їм дали 21 день навчання, протягом якого вони майже весь час були п’яні. “Вони не хотіли вчитися чи тренуватися, – згадував він. – Всі вони казали, що просто прийшли померти”.

Під час навчання їм нічого не розповідали про Женевську конвенцію, яку підписали Росія та Україна, і яка забороняє вбивати людей, які здалися в полон або більше не становлять загрози.

Насправді, інструктори сказали їм протилежне, розповів Курашов.

“Ті, хто навчав нас, як займати позиції, казали нам не брати полонених”, – сказав він. Його свідчення збігається з розповідями його товаришів по підрозділу, які розповіли українським слідчим, що вони мали наказ страчувати полонених і кидати гранати в бліндажі, навіть якщо ворог здався.

Це також збігається з розповідями інших російських військовополонених. “Я не пам’ятаю навчання з міжнародного гуманітарного права, – нещодавно заявив ООН російський військовополонений. – Під час нашої військової підготовки та пізніше командири казали нам не брати (українських солдатів. – Редю) у полон. Це логістично складно”.

За словами Курашова, підрозділу сказали, що вони будуть виконувати логістичні операції, приміром, копати окопи, але замість цього їх одразу ж направили в бій.

Під час короткого штурму українських позицій Курашову здалося, що вони не були боєздатним військовим підрозділом на війні. “Я бачив людей, які просто лягли та померли”, – сказав він. Протягом кількох годин 10 з 18 військових загону загинули, а решта вісім опинилися в полоні.

Протягом двох тижнів цей інцидент став однією з багатьох тисяч справ про воєнні злочини в Україні.

В Україні немає спеціалізованих судів з розгляду воєнних злочинів, тому справи зазвичай розглядають у суді за місцем, де стався злочин. У цьому випадку це Заводський районний суд Запоріжжя.

Підпис до фото, Микита Маневський веде свою першу справу про страту на фронтіДо повномасштабного вторгнення 32-річний прокурор Микита Маневський займався цивільними злочинами, як-от пограбування, вандалізм та шахрайство. У нього також були дві справи про вбивство, але не воєнні злочини.

“Коли ви працюєте зі звичайною справою про вбивство, можуть бути труднощі, але зазвичай все досить просто”, – каже Маневський.

“Ви знаєте, де сталося вбивство, ви можете зібрати ДНК та відбитки пальців, ви можете знайти знаряддя вбивства. Ви маєте майже негайний доступ до тіла. Ви можете провести судово-медичні експертизи”.

Але у цій справі Маневського місце вбивства було на лінії зіткнення.

“Ми навіть не могли витягти тіло протягом двох місяців, – каже він. – Це ускладнювало проведення будь-якої судово-медичної експертизи. Тіло занадто довго перебувало під сонцем, дощем та снігом, а також було пошкоджено артилерійськими обстрілами”.

Встановити щось конкретне про характер пострілів, які вбили Годнюка, було складно.

“На жаль, це не той рівень деталізації, який нам потрібен під час розслідування вбивства, – коментує Маневський. – Тож нам довелося більше зосередитися на роботі зі свідками, яких ми мали”.

Насправді обвинувачення майже повністю покладається на свідчення російських солдатів.

Немає інших очевидців, немає відеозаписів з дрона, що знімали саму подію, а фізичні докази є непрямими, більшість з них сильно пошкоджені умовами на полі бою, які тривали тижнями поки тіло вдалося знайти.

Підпис до фото, Воєнні злочини розглядають у звичайних місцевих судах, таких як Заводський районний суд Запоріжжя, де розглядають справу КурашоваАле свідчення також не позбавлені складнощів. Усі свідки – військовополонені, яких утримує держава, яка веде справу.

Кожного з них допитувала до 10 разів українська служба безпеки, протягом чого деякі їхні історії змінилися. Один зі свідків приховував образу на Курашова ще з часів їхнього спільного навчання, розповів він слідчим. Інший сказав, що обурюється на підсудного за те, що, на його думку, через нього їх захопили в полон.

“Це складна тема”, – каже Сергій Васильєв, професор міжнародного права у Відкритому університеті Нідерландів.

“Військовополонені – особливо вразлива категорія свідків, будь-які свідчення, які вони дають, слід сприймати з певною долею скепсису”.

За словами Васильєва, у допитах військовополонених не було нічого поганого, але на їхнє рішення з’явитися на стороні обвинувачення могли вплинути різні фактори.

“Можливо, вони очікують кращого ставлення під час перебування в українській вʼязниці, можливо, вони очікують, що матимуть пріоритет під час обміну полоненими, – пояснює він. – У них можуть бути різні стимули брехати”.

Курашов продовжує свою історію про медика “Сєдого”. Він розповів BBC, що визнав себе винним, бо вважав, що чим швидше закінчиться суд, тим швидше його зможуть обміняти назад до Росії.

Але якщо Курашова визнають винним, він більше не буде військовополоненим. Він буде просто в’язнем цивільно-правової системи України.

Юрій Бєлоусов, керівник відділу воєнних злочинів Генеральної прокуратури України, розповів BBC, що російські солдати, засуджені за воєнні злочини, потраплять до в’язниці в Україні та залишаться там.

“Ми ведемо переслідування від імені жертв та їхніх родичів, і вони повинні відчувати, що справедливість здійснилася”, – сказав Бєлоусов.

Зрештою, все може бути не так просто. Росія захопила багато тисяч мирних жителів під час свого повномасштабного вторгнення в Україну та фактично тримає їх у заручниках у російських в’язницях. Якщо Кремль вирішить, що хоче повернути Курашова, він може мати важелі впливу, щоб отримати його.

“Це менше юридичне, а більше етичне питання, – каже Бєлоусов. – Якщо, скажімо, запропонують обміняти 100 людей на цього, то так, можливо. Це наш обов’язок переслідувати жертв від імені суду, але це також наш обов’язок рятувати наших людей, яких утримують у Росії”.

Підпис до фото, Троє колишніх товаришів по підрозділу Дмитра Курашова дали свідчення проти ньогоБєлоусов та його колеги прагнуть судити більших злочинців, ніж Курашов.

Їхня мета на цей і наступний рік – порушити справи проти російського командування середньої та вищої ланки, сказав він. Згідно зі свідченнями полонених росіян у підрозділі Курашова, їхній старший командир безпосередньо перед штурмом віддав наказ не брати полонених.

За словами Бєлоусова, подібні докази виявили вздовж всієї лінії фронту. Похмурі відеодокази, які іноді поширюють у російських соціальних мережах, схоже, підтверджують це.

Росія, у свою чергу, звинуватила українські війська у позасудових стратах, а Україна розпочала кілька розслідувань у своїй армії (точна кількість таких випадків невідома).

Але кількість звинувачень проти Росії значно перевищує кількість звинувачень проти України. Росія раніше заперечувала скоєння воєнних злочинів у конфлікті.

ООН також задокументувала кілька випадків, коли російські публічні діячі закликали до страт. У липні минулого року, після того, як українська бригада “Азов” опублікувала в соцмережах відео, на якому один з її членів стріляє в російського солдата в бліндажі, заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв закликав до “повних страт” українських військовослужбовців.

“Жодних слів про милосердя. Жодної людяності. Жодного помилування. Вони не мають права на життя. Страчувати, страчувати і страчувати”, – написав Медведєв у соціальній мережі Telegram.

Якщо Курашова визнають винним, йому загрожує довічне ув’язнення.

Наприкінці розмови з BBC він сказав, що не має реального бачення майбутнього, окрім бажання повернутися до Росії.

“Принаймні, у мене буде інвалідність, – сказав він, маючи на увазі втрату ока та можливі соціальні бонуси, які це може принести. – Мені більше не доведеться бути безпритульним”.

Віталій Годнюк вже ніколи не повернеться додому. Минуло два місяці перш ніж його тіло вдалося знайти.

Його родина не хотіла публічно говорити про його смерть, але вони допомагали СБУ у розслідуванні.

Судові записи свідчать, що Годнюк захищав Україну з 2015 по 2020 рік, він знову пішов на фронт у 2022 році.

Минулого травня, через шість місяців після його смерті, “Пінгвіна” привезли назад до його села, щоб поховати.

Ясного ранку, лише за крок від місця, де він виріс і ходив до школи, люди ставали на коліна вздовж вулиці, щоб віддати шану військовому.

Суд над Курашовим триває.

Репортаж за участі Дарії Мітюк. Фотографії Джоела Гюнтера