Джерело: www.volynpost.com
Про це йдеться у матеріалі районної газети «Нова доба».
Колківський волонтерський центр неодноразово організовував поїздки донорів до Волинського обласного центру служби крові, і Наталія Григорівна — серед їхніх постійних учасників. Власним прикладом вона надихнула до донорства й трьох своїх дітей.
Донорський шлях пані Наталії розпочався ще в молоді роки, коли вона, ще годуючи грудьми сина Івана, все ж таки наважилася відгукнутися на прохання фельдшерки й здати кров під час приїзду медичної бригади на місцевий ФАП. Відтоді жінка неодноразово ставала донором: у рідному селі, Маневичах, Луцьку — працюючи на заводі «Кромберг енд Шуберт» та приєднуючись до ініціатив Колківського волонтерського центру.
Вона здавала кров і перед народженням поки єдиної своєї онуки Іванки, а також для невістки Рити, яка тривалий час боролася з важкою недугою, перебуваючи на гемодіалізі. На жаль, Рита померла у 27 років, але Наталія Григорівна зробила все, щоб підтримати її в боротьбі за життя.
“Після здачі крові трохи паморочиться голова, бо маю низький тиск, — зізнається жінка. — Але те відчуття радості, що моя кров могла врятувати чиєсь життя, переважає все”.
Добре розуміє потребу в донорстві і син Наталії Горбач — Іван. Працюючи в поліції, він також почав здавати кров. Іван — український воїн, захисник, який пройшов бойовий шлях у підрозділі «Світязь», штурмовій бригаді «Лють», а нині служить у 14-ій ОМБр ім. князя Романа Великого на Куп’янському напрямку. Для матері він — гордість і опора.
Донорками стали і її доньки Галина та Софія. Галина живе в Семках, працює у поштовому відділенні в Колках і разом із мамою їздить із волонтерами здавати кров. Софія — курсантка КПІ ім. Ігоря Сікорського, вже також була доноркою крові та плазми.
Старша її донька Марія живе й працює у Львові. Вікторія — цьогорічна випускниця ОЗЗСО «Колківський ліцей», а наймолодший син Григорій закінчив восьмий клас.
“Мої діти не бояться здавати кров, мабуть, через те, що бачили мій приклад, — говорить Наталія Григорівна. — Бо найкраще виховання — це власний приклад”.
Вона стала для своїх синів і доньок взірцем працелюбності, материнської любові, доброти та незламності у всіх життєвих бурях. Після тривалої боротьби чоловіка з хворобою вже четвертий рік, як жінка залишилася вдовою. Та не зламалася. Тримає велику господарку — дві корови, коня, поросят, курей.
“Люди їдуть на курорти, а я просила сина купити мені коня, бо свою кобилу довелося здати, — усміхається жінка. — Маю молоко, масло, сметану — все домашнє. Варю сири чотирьох видів — твердий, плавлений, бринзу, косичку. Внучка Іванка каже, що найсмачніше для неї — бабусине молочко”.
За свій трудовий шлях Наталія Григорівна багато де працювала: і швачкою, і в лісовому господарстві, і на заводі «Кромберг енд Шуберт», і продавчинею, і в поштовій галузі, звідки й пішла на заслужений відпочинок.
Хоч і на пенсії — день жінки розписаний по хвилинах, бо вона у постійних турботах по господарству і молитвах за дітей. Серце цієї жінки сповнене неймовірного тепла — до своїх кровиночок і до рідного краю, у якому вона не зростала.
“Вісімнадцять років я прожила в росії у сім’ї свого дядька, який не мав дітей і дуже любив мене — так, як далеко не всі люблять рідну дитину, — розповідає Наталія Горбач. — Коли його не стало, повернулася в Старосілля — село, де я народилася й куди щоліта з ним приїжджала. Він усе життя мріяв про Україну. Його душа завжди була тут… Часто мене питали, чому я не залишилася в росії, але я не хотіла там бути, коли серце моє просилося сюди…”
Вона не лише передала дітям любов до України, а й започаткувала у своїй родині добру традицію — бути донорами. Ця проста, але надзвичайно сильна жінка подарувала краплі життя десяткам людей. І її приклад — це справжній подвиг.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
