“Святійший, далі грай дружину свого дядька”. Як конфлікт влади і церкви сколихнув Вірменію

Підпис до фото, Пашинян обіцяв не втручатися у церковні справи, але у ці плани втрутилася політика

• • Author, Григор Атанесян
  • Role, ВВС
  • X, @atanessi
• 27 хвилин(и) тому

“Святійший, іди далі грайся з дружиною свого дядька, що тобі від мене потрібно?” – у це важко повірити, але саме цими словами наприкінці травня лідер Вірменії розпочав безпрецедентну кампанію проти церковного керівництва.

Уряд Нікола Пашиняна та Вірменська апостольська церква (ВАЦ) ніколи не були союзниками. Прем’єр критикував церковних ієрархів за зв’язки з попередньою владою, яку він називав “злочинним режимом”. Церква ж із підозрою ставилася до його молодої команди з досвідом роботи в прозахідних НУО.

Після поразки у Другій карабаській війні католикос (духовний лідер) всіх вірмен Гарегін II закликав Пашиняна до відставки – і стосунки остаточно зіпсувалися. Але світська й духовна влада навчилися співіснувати і якось уживалися – до минулого тижня, коли вже сам прем’єр-міністр закликав до відставки главу церкви.

Нещодавні дослідження показують, що ВАЦ, до якої себе відносить більшість вірмен, має більше довіри, ніж уряд.

Тепер конфлікт Пашиняна з католикосом загрожує ще більше розколоти вірменське суспільство, вплинути на результати наступних виборів, що відбудуться наступного року, та негативно позначитися на мирних переговорах із Азербайджаном, що матиме наслідки для всього регіону.

Бульварні сенсації та велика політика

Підпис до фото, Першого року при владі Пашинян часто з’являвся на публіці з католикосомПашинян звинувачує Гарегіна II – не надаючи жодних доказів – у порушенні обітниці безшлюбності. За словами прем’єра, у глави церкви є дитина. Якщо це правда, то, згідно з церковними канонами, Гарегін не може бути католикосом, і Пашинян вимагає його відставки, посилаючись саме на церковні правила, хоча про порушення світських законів не йдеться.

До цього він звинуватив одного з архієпископів у зв’язках із дружиною свого дядька – у заяві про “забави” з натяком на ліжко, яка шокувала вірменське суспільство.

До критики духовенства приєдналася й цивільна дружина прем’єра Анна Акопян. Вона назвала церковних ієрархів “головними педофілами країни” та “головними духовними мафіозі країни” – також без жодних доказів.

Гарегін II не відповідає на конкретні звинувачення, однак Вища духовна рада ВАЦ назвала ці закиди спробою “заглушити голос Церкви та послабити її вплив у суспільному житті”. Духовна рада наголосила, що церковні закони та статути не стосуються світської влади.

Католикоса підтримали перший та третій президенти Левон Тер-Петросян і Серж Саргсян, а також опозиційні партії.

У вівторок кампанію Пашиняна проти церкви засудив і російсько-вірменський мільярдер Самвел Карапетян – один із головних меценатів ВАЦ. Він пригрозив “втрутитися у кампанію проти церкви по-своєму”, якщо “політики зазнають поразки”.

Через кілька годин після цієї заяви поліція провела обшук у резиденції бізнесмена, а в середу проти нього відкрили кримінальне провадження. Карапетяна звинувачують у публічних закликах до захоплення влади, він заперечує свою провину.

Підпис до фото, Мільярдер Карапетян не брав участі у політиці Вірменії, але не зміг залишитися осторонь зіткнення влади з церквоюОзвучені прем’єром звинувачення проти глави ВАЦ – не нові. Жовта преса у Вірменії ще десять років тому публікувала чутки про доньку католикоса.

Більш серйозна критика надходила з вірменської діаспори, де парафії скаржилися на безпрецедентну централізацію влади та побори. У 2013 році єрусалимський патріарх ВАЦ звинуватив Гарегіна II у відсутності духовних цінностей і зосередженості лише на матеріальному.

Усе це призвело до того, що паралельно з приходом Пашиняна до влади у 2018 році частина священників і парафіян розпочала рух із вимогою відставки Гарегіна II. Цей рух сподівався на підтримку Пашиняна, пам’ятаючи, як ще за часів журналістської та опозиційної діяльності він критикував ВАЦ.

Але тоді влада залишилася осторонь.

“Я вважаю, що це не справа уряду – втручатися у внутрішньоцерковні питання”, – говорив Пашинян.

Католикос і прем’єр знайшли спільну мову й разом з’являлися на державних святах.

Церква як оплот незгодних

Стосунки церкви з владою зіпсувалися у 2020 році, коли після поразки Вірменії у війні з Азербайджаном католикос приєднався до вимог про відставку Пашиняна.

Зрештою Пашинян зберіг владу, а церква почала перетворюватися на голос націоналістичної та консервативної опозиції. Наступні парламентські вибори у Вірменії призначені на червень 2026 року, і вірменські політологи пов’язують ескалацію риторики проти церкви з наближенням голосування, розглядаючи її як превентивний удар по останньому оплоту консервативної опозиції.

Владу дратує також втручання церкви у питання зовнішньої політики. На початку червня Гарегін II зажадав забезпечити повернення карабаських вірмен до своїх домівок, що суперечить офіційній позиції Єревана на переговорах з Азербайджаном.

Мета Пашиняна – якнайшвидше укласти мирний договір із відмовою обох сторін від обопільних претензій. Але азербайджанські ЗМІ підхоплюють вимоги націоналістичної опозиції та цитують їх як доказ того, що Вірменія не готова до миру.

Для ВАЦ статус осередку незгодних став подарунком. Опозиційні партії постійно конфліктують між собою та не мають популярності. У цій ситуації церква поступово почала виконувати їхні функції, гуртуючи навколо себе незадоволених владою.

Підпис до фото, Попри звинувачення на адресу ієрархів, ВАЦ залишається популярноюПопри скандали навколо ієрархів, соціологічні опитування показують, що релігійні інституції стають найпопулярнішим суспільним інститутом. За останні роки рівень довіри до них зріс більш ніж у п’ять разів – повністю довіряють церкві до 62,5% респондентів порівняно з 11% у 2021 році.

Під релігією в контексті Вірменії найчастіше мають на увазі Вірменську апостольську церкву (ВАЦ) – за останнім переписом, до неї себе відносять понад 90% жителів країни. 48% вірмен задоволені діяльністю ВАЦ – це більше, ніж кількість тих, хто довіряє уряду, парламенту, судам чи прокуратурі.

За сім років при владі Пашинян послідовно боровся із залишками “старого режиму”, як він називає своїх попередників. Критики кажуть, що прем’єр поставив лояльних до себе людей на чолі всіх гілок влади та державних інституцій — правоохоронних органів, спецслужб, армії, дипломатичної служби й навіть вищого суду країни – Конституційного.

“Церква залишилася єдиною інституцією, яка не підконтрольна владі”, – вважає Александр Іскандарян, директор Єреванського інституту Кавказу.

Прем’єр-міністр визнає, що атака на церковне керівництво – частина його політичної програми: “Ми повернули державу (владу) народу. Тепер ми маємо повернути церкву народу”.

“Реальна Вірменія” проти історичної

Підпис до фото, Пашинян вважає, що гора Арарат більше не може бути національним символом ВірменіїЗа протистоянням Пашиняна з Вірменською апостольською церквою стоїть також ідеологічний конфлікт, вважає Александр Іскандарян. Останніми роками прем’єр та його команда активно займаються ребрендингом країни. Це включає перегляд основ вірменської ідентичності, відмову від гори Арарат як національного символу, зміну Конституції, герба й гімну країни.

Замість Арарату символом пропонують зробити гору Арагац, оскільки вона розташована на території Вірменії, а Арарат – у Туреччині. Герб хочуть змінити саме через зображення Арарату. Інші символи також пропонують переглянути, щоби не дратувати сусідів. Зміна Конституції – вимога Азербайджану.

Усе це Пашинян об’єднав в ідеології “Реальна Вірменія”. Вона складається з розпливчастих постулатів і гасел, на кшталт “тут держава – тут хліб, тут батьківщина – тут живи!” та “збагачуйся і збагачуй”.

“Пашинян каже, що добрий громадянин – це той, хто працює, заробляє гроші та сплачує податки. У цієї конструкції споживацька основа, і вона суперечить самій ідеї того, чим є Вірменська апостольська церква – вона зрослася з вірменською ідеєю в зовсім іншому вигляді”, – зазначає Іскандарян.

“Реальна Вірменія” прем’єра насамперед задумана як противага історичній Вірменії, пам’ять про яку сприймається як територіальні претензії до Туреччини та Азербайджану. Пашинян, який прагне нормалізувати відносини з обома країнами, хоче, щоб громадяни дивилися в майбутнє – і пропонує виключити з суспільної пам’яті Карабах та західновірменські землі.

Але для церкви історія – основа її авторитету. Прийняття християнства в 301 році зробило Вірменію першою країною, де воно стало державною релігією, і відіграло ключову роль у формуванні вірменської ідентичності.

У сучасній Республіці Вірменія церква відділена від держави, але Конституція згадує ВАЦ як національну церкву з “винятковою місією в духовному житті вірменського народу”.

У середньовіччі, коли вірменські царства були поглинуті імперіями, саме ВАЦ зберігала мову, літературу й ідентичність. Нині вона продовжує виконувати цю роль у діаспорі – від України та Росії до Лівану, Франції та США.

Однак нинішня криза загрожує розколом. Якщо Пашинян доб’ється зміни католикоса, то опозиційно налаштовані громадяни Вірменії й парафії у діаспорі можуть не визнати першоієрарха, призначеного після політичного втручання. Якщо ж прем’єру не вдасться змістити Гарегіна II, в розкол можуть піти його лоялісти.

Усе це посилить поляризацію й без того розділеного вірменського суспільства, пише головний редактор газети “Аравот” Арам Абрамян:

“До вже наявних поділів – [прихильники нинішньої та попередньої влади], прозахідні та проросійські, вірмени з Вірменії та карабахці, народолюби й народоненависники – додасться ще один: прихильники традиційної церкви та послідовники ‘пашинянівської’ церкви”.