Джерело: www.volynnews.com
Про своє дитинство Тарас розповідає: все, як зазвичай у селі – пасли корів, билися кропивою, купались у ставку та бігали футбол.
«Я найменший у сімʼї, маю ще двох старших братів, і тоді вся вулиця була приблизно їхнього віку, а мене як наймолодшого ніколи не брали грати із собою, хіба на ворота. Частіше я дивився, як грають старші, аніж грав сам. Цікавитися спортом почав із Мундіалю-2006 (чемпіонат світу, який проводять раз на чотири роки) – напевне, як і більшість моїх однолітків. Памʼятаю, як на вулицю мали один-два телевізори і гуртом вболівали за збірну, а в перервах гучно ділилися емоціями на всю вулицю. Після того почав фанатіти, цікавитися, просити батьків передплачувати різні спортивні газети. Сам спортом не займався взагалі. Це був якраз період, коли я травмував і до того хвору ногу й лише починав опановувати милиці та ходіння на одній нозі. Загалом культури спорту в моїй сімʼї не було, лише вболівання. У школі ж часто грав у футбол, але здебільшого на воротах або в захисті. Виходить, що займався ампфутболом, не знаючи про його існування, ютубу ж тоді ще не було», – ділиться спогадами Тарас Сокол.
Читати ще: Луцька команда з ампфутболу здобула перемогу на турнірі у Києві
Далі у юнака розпочався довгий шлях реабілітації, під час однієї з таких поїздок у санаторій «Пролісок» на Волині Тарас познайомився з Анатолієм Медведюком – гравцем збірної України з ампфутболу, майстром спорту України міжнародного класу.
«Саме тоді я дізнався, що у нас є чемпіонат України та команда з ампфутболу в Луцьку. У 2011 році мене, вже 16-річного, взяли до команди і повезли на турнір у Київ. Тоді в Україні було п’ять команд, переважно ветерани Афганістану, що грали ще з 90-х. Після того проводили ще кілька турнірів, але це все було не дуже серйозно: турніри раз на рік у вихідні, а з 2013 року все зупинилося, я звелось лише до збірної, а туди я не потрапив через конкуренцію. Ще хочу додати, що це збіглось із старшими класами школи, де я повністю поринув у навчання, було не до спорту. Проте Волинський «Інваспорт» залучав мене й до інших видів. Я їздив на збори з біатлону в Крим та Карпати, брав участь у чемпіонатах України, але знову ж таки зупинив заняття через навчання», – розповідає про початок спортивної карʼєри Тарас.
У 2018 році йому вдалося потрапити на навчально-тренувальний збір команди України з ампфутболу і взяти участь в товариському турнірі у Варшаві.
«Обирати позицію не довелося, грали за простою схемою: молоді попереду, досвідчені позаду, а я був наймолодшим. Турнір видався насиченим, тоді мене вразила польська збірна, тому 2020 року я приєднався до команди «Легія» з Варшави, а у 2021 році грав за «Варту» з Познані. Деякий час жив у Польщі та тренувався з командою, а потім повернувся до України і вже їздив лише на турніри, бо збірна складалася всього з восьми людей, що грали в ампфутбол», – пояснює спортсмен.
У 2022 році через початок повномасштабної війни Тарас виїхав з України та розпочав роботу з іспанськими клубами.
«Тоді я жив в Одесі, тож перші кілька тижнів видалися стресовими, і я був змушений ухвалити рішення про переїзд. У Іспанії ситуація з ампфутболом була кращою: було три команди, дві з яких – в моєму регіоні. Тож моєю першою командою стала Flamencos, туди я потрапив через знайомого з часів польської «Легії», тоді ж виявилося, що раніше з усіма гравцями нового клубу я вже зустрічався – на матчі АмпЄвро-2021, ми тоді поступилися 0:1», – пригадує хлопець.
У іспанському Flamencos Тарас Сокол провів два роки, за цей час команда стала другою в Лізі чемпіонів 2024 року, вигравала різні товариські турніри. Після цього надійшло запрошення від гравців іншого клубу – Real Betis.
«Цей клуб сформувався внаслідок розростання Flamencos: нас було вже більш як 20 людей з різних міст, і хлопці з Севільї створили свою команду під егідою відомого футбольного клубу. Real Betis якраз шукав підсилення команди для гри в Лізі чемпіонів і вони запросили мене. Якщо я раніше грав то в нападі, то на фланзі, то тепер не знаю, на якій позиції буду в наступній грі. Тренерка любить експерименти, і я граю по всьому полю: захист, півзахист, напад, залежить від тактики на гру. Тут дуже багато уваги приділяють питанням аналізу матчів і особистій мотивації, я не зустрічав такого в Польщі.
Звісно, я радий новій команді, для мене це новий досвід, виклики, також тут я граю набагато більше часу. Нещодавно ми приїхали з Туреччини, здобули четверте місце серед восьми найкращих команд Європи. Також цього року ми виграли чемпіонат, наступного будемо знову грати у Лізі чемпіонів», – розповідає про плани футболіст.
Тарас додає: іспанці прийняли дуже добре і зараз на думці лише одне – грати та перемагати.
«Команда розвивається, є багато хлопців, які постійно прогресують і створюють конкуренцію. Перехід до Real Betis – це великий крок уперед, тому що це частина великого футбольного клубу, який нещодавно грав у фіналі єврокубків проти «Челсі». Також з точки зору бренда – це гарна впізнаваність і увага, а якщо є увага до людей з інвалідністю – це завжди плюс, незалежно від країни. Оскільки в новій команді були майже всі добре знайомі, то прийняли мене дуже класно. В іспанців завжди якась така добра, сімейна атмосфера, мені цього бракувало раніше у польських клубах. Адаптація пройшла чудово. Мовні барʼєри, звісно, є і досі, я ще вивчаю іспанську, але нічого, завжди розуміємось, нещодавно під час інтервʼю перекладав колегу з польської іспанською.
Щодо рівня гри, то в Іспанії він доволі високий. Хоча тут лише три команди, проте гравці дуже сильні й індивідуально, і командно, недарма збірна Іспанії двічі брала срібло на Чемпіонатах Європи (АмпЄвро21 і АмпЄвро24). Хочу підкреслити, що це не професійний спорт, зарплат ми не отримуємо, все на ентузіазмі, тому й тренування добровільні і нерегулярні. Наприклад, в Іспанії за рік ми граємо три-чотири рази, тренуємося індивідуально, за винятком хлопців, що живуть в одному місті – вони збираються щотижня», – зазначає хлопець.
Цього року в Іспанії, наскільки відомо Тарасові, не планують офіційних турнірів. Саме тому є плани на другу половину року – це оренда (тимчасовий перехід) до іншого клубу з чемпіонату Польщі. Європейською Федерацією Ампфутболу (EAFF) дозволено грати за кілька команд в одному році.
Хлопець зізнається: амбіцій є багато, тому треба грати більше, ставати кращим і приносити користь збірній Україні.
«Власне, восени буде турнір серед збірних – Ліга Націй, тому хочеться потрапити туди та перемогти. Зараз ампфутбол в Україні набирає обертів, внаслідок війни сотні тисяч людей отримали ампутації, тому завдяки підтримці Асоціації Футболу створюють десятки нових команд по всій Україні. Стежу за всіма ампфутбольними активностями в Україні та за турнірами, що проходили взимку та навесні. Хлопці гарно себе показують, тому конкуренція обіцяє бути шаленою», – підсумовує Тарас Сокол.
Христина КРОТ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
