“Азербайджан не буде підлеглим”: чим закінчиться конфлікт Баку з Москвою

• • Author, Григор Атанесян
  • Role, ВВС
• 8 хвилин(и) тому

Загибель двох азербайджанців у Єкатеринбурзі спровокувала безпрецедентну кризу у відносинах Москви та Баку, але причини для цієї кризи накопичувалися всі останні роки, кажуть експерти. Азербайджан хотів змінити характер відносин із колишньою метрополією, зменшити російський вплив на Південному Кавказі та з країни “ближнього закордоння” перетворитися на рівного партнера.

ВВС розпитала фахівців про те, чи конфлікт дійде до повного розриву Азербайджану з Росією і як він може позначитися на інших країнах регіону.

Скільки Баку буде сваритися з Кремлем?

Скасування візиту російського віцепрем’єра, офіційне звинувачення в тортурах і вбивствах на адресу російських силовиків, побиття затриманих в Баку росіян, рейд до офісу російського інформагентства і порівняння Росії з нацистською Німеччиною в державних ЗМІ — неповний список кроків, які Азербайджан зробив смерті братів Сафарових у Єкатеринбурзі тиждень тому.

Така відповідь, очевидно, застала Москву зненацька. У Кремлі її назвали демаршем, і тон російського МЗС та головних пропагандистів на телебаченні висловлював нерозуміння і прикрість від дій формального союзника — а саме такий статус зараз мають відносини Росії та Азербайджану.

Стосунки Москви та Баку “мають характер стратегічного союзництва, і безумовно, є ті сили, яким це не подобається”, — нагадувала речниця МЗС Марія Захарова. “Росія ніколи не загрожувала і не загрожує Азербайджану”, – говорив прессекретар президента Дмитро Пєсков.

Ніколи раніше подібні епізоди так не впливали на відносини двох країн. У 2021 році в Новосибірську при затриманні загинув азербайджанець, а російські військові гинули внаслідок дій азербайджанських військ у 2020-му та 2023 роках.

Підпис до фото, Загибель братів Сафарових сколихнула АзербайджанАле те, що сталося в Єкатеринбурзі, — не причина кризи, а лише ознака розбіжностей, що накопичилися, які не були улагоджені після катастрофи літака “Азербайджанських авіаліній” у грудні минулого року, говорить Заур Ширієв, науковий співробітник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії.

Тоді, як стверджується, російська система ППО помилково підбила азербайджанський пасажирський літак, і загинули 38 людей. Володимир Путін досить специфічно вибачився і поклав відповідальність на Україну, але цього виявилося замало – президент Азербайджану Ільхам Алієв вимагав від Росії визнання відповідальності та детального розслідування.

1 липня одне з провладних азербайджанських ЗМІ опублікувало запис, на якому, як стверджується, відображено момент удару російською ракетою азербайджанського літака у грудні 2024-го. До статті також додали пояснювального листа офіцера ППО, який дав команду на вогонь. ВВС не може підтвердити справжність запису та листа.

Все це говорить про те, що в Баку ще незадоволені реакцією Москви на цю трагедію. “Ситуація схожа на матрьошку, тільки навпаки: кожен новий інцидент оголює все глибші та складніші суперечності у двосторонніх відносинах”, — вважає Заур Ширієв.

Серед цих суперечностей основне — бажання Кремля залишатися головним гравцем на пострадянському просторі, що суперечить амбіціям Баку як регіональної держави з найбільшою економікою та найсильнішою армією на Південному Кавказі.

Військові та дипломатичні успіхи останніх років перетворили Азербайджан “на вагому регіональну одиницю”, пише Сергій Маркедонов, провідний науковий співробітник російського МДІМВ.

Серед цих успіхів — перемога у війні проти Вірменії у 2020 році, повернення Нагірного Карабаху у 2023-му, покращення відносин із Заходом та Іраном та нарощування військової співпраці з Туреччиною та Ізраїлем, що у результаті дало азербайджанській армії вирішальну перевагу над вірменською.

“На жаль, цей процес супроводжується певним “запамороченням від успіхів”. Чи потрібно при цьому лізти на рожен і пускати під схил відносини з Росією? Риторичне питання”, – додає російський фахівець.

Але те, що з Москви видається різкою реакцією, може бути результатом розрахунку в Баку. Там накопичилося роздратування діями Росії, і є прагнення до більшої самостійності та свободи від зовнішнього впливу. А ослаблення позицій Росії на Південному Кавказі через війну в Україні створює умови для перегляду відносин.

“Росія віддає перевагу відносинам, заснованим на ієрархії та контролі щодо того, що вона називає “ближнім зарубіжжям”. Але Баку не зацікавлений у ролі підлеглого партнера”, – каже Ширієв.

Підпис до фото, 2023 року в Карабаху загинув замкомандувач миротворчої місії РФ Іван Ковган, але його смерть не посварила дві країниТорговий партнер та ідеологічний соратник

Москва теж має причини для невдоволення своїм номінальним союзником.

Алієв і Путін підписали декларацію про союзницьку взаємодію лише за кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії до України у 2022 році. Але реальними союзниками вони так і не стали — наприклад, Азербайджан підтримує територіальну цілісність України та надсилає Києву гуманітарну допомогу.

Але в умовах санкцій та міжнародної ізоляції Москва потребує партнерів, а Азербайджан бере участь у коридорі “Північ-Південь”, який відкриває Росії доступ до азійських ринків.

“Москва залежить від таких країн, як Азербайджан, більше ніж раніше — і Баку обережно використовує цей простір”, — каже Ширієв.

Але крім торгівлі, Путіна та Алієва пов’язують ідеологічні позиції, зазначає Джошуа Кучера, старший аналітик з Південного Кавказу у Міжнародній кризовій групі.

“Росія залишається корисним партнером для Азербайджану, оскільки Баку підтримує прагнення Москви до послаблення західної гегемонії — особливо щодо вимог у сфері прав людини і демократії. Ці норми, які просуває ЄС і США, Баку і Москва розглядають як інструменти, які Захід лицемірно використовує для просування власних інтересів”, — сказав Кучера в інтерв’ю ВВС.

І якою б гострим не була криза, вона навряд чи буде довгостроковою, каже Джошуа Кучера.

“Це візитна картка зовнішньої політики Азербайджану: регулярні тактичні розбіжності із ключовими партнерами — чи то Росія, ЄС, США чи Іран. Проте за кілька місяців напруженість зазвичай стихає. Баку добре використовує таку стратегію балансування, щоб розширити простір для маневру”.

Після України та поряд з Вірменією

Підпис до фото, Турецькі дрони допомогли Азербайджану перемогти у війні 2020 року з ВірменієюАле навіть якщо дипломатичний конфлікт незабаром буде улагоджений, відносини Баку з Кремлем навряд чи надовго залишаться міцними, каже Заур Ширієв.

За його словами, в Азербайджані розуміють: зараз у Кремлі допускають зростаючу самостійність сусідніх країн, але якщо закінчиться війна в Україні і Росія відновить свої ресурси, вони можуть передумати.

Це усвідомлення може підштовхнути Баку до того, щоб піти назустріч Вірменії у переговорах про мирну угоду, вважає Ширієв.

Зараз цей процес зайшов у глухий кут, тому що Алієв висуває кілька попередніх умов, головна з яких — зміна конституції. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян дає зрозуміти, що згоден прийняти їх, але не може це зробити одноосібно.

Правки до конституції вимагають референдуму, який може пройти не раніше червня 2026 року, і його результат неможливо передбачити.

При цьому близькі до влади азербайджанські джерела попереджають, що зайвий тиск на Пашиняна може посилити його опонентів — проросійські сили, які не хочуть якнайшвидшого примирення з Азербайджаном і відмови від претензій на Карабах.

Історично в Баку саме російською підтримкою Вірменії пояснювали свою поразку в першій війні в Карабаху в 1992-1994 роках, і в продовженні конфлікту вбачають ризик нового втручання Москви.

“Остання криза у відносинах між Баку та Москвою може зміцнити думку про те, що затягування мирної угоди лише дає Росії більше простору для втручання. Якщо це так, то в Баку може взяти гору погляд, що просування до миру, поки Пашинян при владі, це найкращий спосіб послабити вплив Москви і не дати їй грати на обидві сторони”.

Обидві країни зараз опинилися у схожій ситуації — Вірменія не вперше переживає похолодання з Москвою через атаки російських пропагандистів на Пашиняна. Вірменський прем’єр неодноразово критикував Росію, а тепер хоче бачити свою країну членом Євросоюзу.

Пашинян веде боротьбу з лідерами Вірменської апостольської церкви і російсько-вірменським мільярдером, яких він звинувачує в планах із захоплення влади. Його найближчі соратники натякають, що за змовниками нібито стоїть Кремль, а російські провладні постаті у відповідь таврують Пашиняна в тих же виразах.

Вірменський уряд хоче через примирення з Азербайджаном та Туреччиною зменшити свою залежність від Москви і сподівається, що в Баку підуть йому назустріч.

Але незалежно від результату мирного процесу і дипломатичної суперечки з Москвою, що розвивається, можна очікувати, що найближчими роками Азербайджан зберігатиме дистанцію від Росії.