Джерело: www.volynnews.com
Про це розповідає IFL Science, пише ТСН.
Найвищий вулкан: Охос-дель-Саладо
Найвищим активним вулканом планети є Невадо-Охос-дель-Саладо, розташований на кордоні Чилі та Аргентини. Його вершина сягає 6879 метрів над рівнем моря, що майже на 2 км вище, ніж найвідоміші вершини Європи. Для порівняння – це як 18 Емпайр-Стейт-Білдінгів, поставлених один на одного.
Поруч із ним – ще кілька гігантів: вулкан Льюльяйльяко всього на 100 метрів нижчий, а вся ця група розташована в Андах, гірському хребті, який виник унаслідок орогенезу – тектонічного підняття земної кори через субдукцію плити Наска під Південноамериканську плиту. У цій зоні активне утворення магми, яка проривається у вигляді вулканічних вивержень.
Саме завдяки такому геологічному процесу вершини андійських вулканів значно перевищують рівень моря.
Вулкан, який ближче до космосу, ніж Еверест
Ще цікавіше, що найбільш віддаленим від центру Землі вулканом є Чимборасо в Еквадорі. Його висота – лише 6263 метри, але він стоїть майже на екваторі, де Земля «випукла». Це робить Чимборасо найвищою точкою планети у сенсі віддаленості від ядра, навіть випереджаючи Еверест.
Читати ще: У США є супервулкан, здатний убити 90% населення країни: чи є ризик виверження
Звичайно, якщо розглядати найбільший за об’ємом вулкан, то переможцем стане Мауна-Лоа на Гаваях, але він височіє лише на 4170 м над рівнем моря (з дна океану – понад 10 км), і це вже інша історія.
Щодо активності, Льюльяйльяко востаннє вивергався понад 100 років тому, і має більше задокументованих вивержень, ніж Охос-дель-Саладо, однак саме останній визнано найвищим активним вулканом планети.
Єдина гора в регіоні, яка вища за Охос-дель-Саладо – Аконкагуа (6962 м), яка, за деякими свідченнями, також колись була активним вулканом. Однак сьогодні він вважається згаслим.
Найвищий, але не найвеличніший
Хоча Охос-дель-Саладо – найвищий вулкан на планеті за абсолютною висотою над рівнем моря, це не означає, що він найвищий у буквальному сенсі. Як зазначає Смітсонівський інститут, його вершина здіймається лише на 2000 метрів над основою. Це порівняно небагато, якщо врахувати, що інші вулкани можуть мати куди більший перепад висоти між основою і вершиною.
Справжній гігант – це Мауна-Лоа на Гаваях. Його вершина хоч і перебуває на 2700 метрів нижче, ніж у Охос-дель-Саладо, проте висота над основою – майже вдесятеро більша. Мауна-Лоа – найбільший активний вулкан Землі за об’ємом і масою.
Що цікаво, цей гігант не входить до Тихоокеанського вогняного кільця – він виник посеред океанічної плити, в ізольованому регіоні. Як пояснює професорка геофізики Габі Ласке, Гаваї лежать у центрі Тихоокеанської плити, і саме тут магма пробивається крізь тріщини в земній корі, формуючи цілі ланцюги вулканів.
Сейсмічні дослідження показали, що під островом існує мантійний плюм – гігантський потік розплавленої породи, що піднімається з глибини мантії. Однак його форма – не пряма труба, як це уявлялося раніше. Плюм має вигини й змінює напрямок, спочатку рухаючись із південного сходу, а потім повертаючи на захід. Саме ці підземні зміщення визначають, де саме з’являться нові вулкани.
Найбільший на планеті
Попри свою велич і активність, Мауна-Лоа не є найбільшим вулканом на Землі. Цей титул належить іншому гавайському вулкану – Пухахону, розташованому під водами океану. Його назва з гавайської перекладається як «черепаха, що виринає, аби подихати», і ця метафора цілком відповідає його формі.
Хоча він здіймається над морем лише на 52 метри, Пухахону має колосальний об’єм – приблизно 148 тисяч кубічних кілометрів. Це вдвічі більше за обсяг Мауна-Лоа і еквівалентно сорока Гранд-Каньйонам.
Останнє виверження Пухахону сталося понад 12,5 мільйона років тому, але саме дослідження його лави дало вченим важливу інформацію. Виявилося, що температура його розплавлених порід була найвищою серед усіх вулканічних утворень за останні 66 мільйонів років. Саме це екстремальне нагрівання і зумовило його гігантські розміри.
Ці відкриття змінили уявлення науковців про так звані «гарячі точки» – ділянки мантії, де утворюються вулкани. Раніше вважалося, що вони зникають після 1–2 мільйонів років активності. Але приклад Пухахону довів: гарячі точки можуть мати фази посилення активності, породжуючи нові масивні утворення. І це змінює те, як ми розуміємо будову Землі.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
