“Недавня публікація відомого мілітарного порталу DeepState привернула широку увагу. Аналітики повідомили , що за понад 1000 днів бойових дій, починаючи з листопада 2022 року, РФ змогла захопити близько 6000 км² української території. Це становить лише 0,96% від загальної площі держави у міжнародно визнаних кордонах. Ця цифра, вочевидь, представлена як доказ відносної неефективності наступальних зусиль ворога”, — повідомляє: ua.news
Недавня публікація відомого мілітарного порталу DeepState привернула широку увагу. Аналітики повідомили , що за понад 1000 днів бойових дій, починаючи з листопада 2022 року, РФ змогла захопити близько 6000 км² української території. Це становить лише 0,96% від загальної площі держави у міжнародно визнаних кордонах. Ця цифра, вочевидь, представлена як доказ відносної неефективності наступальних зусиль ворога, а вищий український політичний ешелон, включно з президентом Володимиром Зеленським та керівником ОП Андрієм Єрмаком, почав активно використовувати цей наратив у публічних виступах як всередині країни, так і на міжнародній арені.
Формально автори аналізу абсолютно праві: математично тисяча днів війни призвела до територіальних змін, які, на перший погляд, здаються незначними. Однак, як казав класик, «існують три види брехні: звичайна брехня, велика брехня і статистика».
Суть не в тому, чи правильна ця цифра — правильна — а в тому, що вона приховує. Поки публічне обговорення зосереджене на відносному розмірі втраченої території, воно ігнорує катастрофічну ціну, яку суспільство і держава платять за кожен квадратний кілометр, який окуповує агресор.
Скільки ж і чого коштував Україні цей 1% території? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
Людські втрати у війні з РФ: число, яке не має ціни
Визначити точну кількість військових втрат у війні, яка триває, практично неможливо, оскільки такі дані є державною таємницею. Однак публічні оцінки та звіти міжнародних аналітичних центрів дають уявлення про жахливий масштаб трагедії, який стоїть за абстрактним 1%. За оцінками різних джерел, втрати української сторони є значними. Президент Зеленський у лютому 2025 року оцінював їх у понад 46 тисяч убитими та близько 380 тисяч пораненими. Втім, експертна спільнота критикує ці цифри.
Незалежні західні аналітичні центри дають різну інформацію. Існує помітна різниця між офіційними заявами та зовнішніми оцінками, що пов’язано із стратегічною інформаційною політикою, спрямованою на підтримку бойового духу. Однак очевидно, що навіть опускаючи точні цифри, яких ми не знаємо, втрати України все одно можна описати як «дуже великі». Кожен громадянин у своєму місті чи селі може прийти на будь-яке кладовище і побачити, що кількість могил під жовто-блакитним прапором зростає щороку ледь не в геометричній прогресії.
Крім військових, війна перманентно забирає життя мирних українців. Масштабні ракетно-дронові обстріли призводять до постійного зростання кількості жертв серед цивільних. Згідно з даними Моніторингової місії ООН, з початку повномасштабного вторгнення до липня 2025 року було зафіксовано щонайменше 13,8 тисяч загиблих та 35,5 тисяч поранених мирних жителів. В реальності ця цифра кратно більша, що прямо визнається тим самим ООН.
Особливе занепокоєння викликає динаміка цих втрат. Червень 2025 року став місяцем з рекордною кількістю цивільних жертв за останні три роки: 232 загиблих та 1343 поранених. Ця тенденція підкреслює, що війна на виснаження, навіть якщо вона й не приносить стрімких територіальних здобутків, дозволяє ворогу систематично знищувати тил, вбиваючи мирне населення та руйнуючи міста, що не перебувають на лінії зіткнення.
Одним з найсерйозніших наслідків війни є демографічна катастрофа . За кордоном, по різних оцінках, перебувають від 5 до 10 мільйонів українців. Ще мільйони стали вимушеними переселенцями (ВПО) всередині держави.
Ця масова міграція, особливо жінок репродуктивного віку і дітей, несе в собі глибокі наслідки для майбутнього країни. Чим довше триває війна, тим менша ймовірність повернення цих людей. Залишаючись за кордоном, вони асимілюються, малеча йде до місцевих шкіл, а життя будується заново — далеко від батьківщини, в кращих умовах. Крім того, війна призвела до значного зниження народжуваності та зростання смертності, що призводить до щорічного скорочення населення на понад 300 тисяч осіб.
Виходить, що втрата 1% території супроводжується втратою значної частини людського капіталу — основи будь-якої держави. Це не просто тимчасові труднощі, а довгострокова і системна загроза. Якщо територіальні втрати теоретично можна компенсувати, то демографічні є майже незворотними. Ми багато говоримо про збереження територій, але дуже мало — про збереження тих, кому на цих територіях жити.
Матеріальне виснаження: зруйновані міста і втрачені гроші
За сухою статистикою територіальних втрат стоять також і повністю фізично зруйновані міста Донбасу, які стали епіцентром найзапекліших боїв. Заради мізерних територіальних здобутків ворог знищує цілі регіони.
Маріуполь, Волноваха, Северодонецьк, Мар’їнка, Авдіївка, Соледар, Бахмут, Часів Яр та десятки інших населених пунктів або перетворені на руїни, або фізично стерті з лиця землі. В буквальному сенсі: там, де колись жили люди, тепер лише заміновані гори будівельного сміття, під якими лежать тіла загиблих. Така ж сама історія — на Харківщині, Херсонщині, Запоріжжі, Сумщині…
Що означає «захоплення» міста, якого більше не існує? Це не отримання нового ресурсу чи стратегічного плацдарму, а демонстрація варварської російської сили, яка не рахується з жодними втратами — ані людськими, ані матеріальними. Це також і ціна, яку Україна платить не лише територією, а й існуванням своїх міст. Ця деструкція не зупиняється на лінії фронту, а поширюється вглиб країни через масовані обстріли, завдаючи колосальної шкоди.
Ціна руйнувань, завданих війною, виходить далеко за межі сотень мільярдів доларів. За різними оцінками, загальна вартість реконструкції та відбудови країни, якщо війна закінчиться прямо зараз, становитиме від $500 мільярдів до $1 трильйону. Ця сума в багато разів перевищує ВВП України.
Ці постійно зростаючі цифри демонструють, що війна є не лише боєм за територію, а й цілеспрямованою кампанією з економічного виснаження. Кожен новий ракетний удар, навіть якщо він не змінює лінію фронту, додає до загального рахунку мільярди доларів. Цей процес повільного, але невпинного руйнування показує, що ціна одного відсотка є постійною платою, яка зростає і загрожує майбутньому.
Соціально-політична вартість війни
Війна на виснаження перевіряє на міцність не лише армію, а й все суспільство. На початку повномасштабного вторгнення Україна продемонструвала безпрецедентну консолідацію та згуртованість, коли десятки тисяч людей добровільно приходили до військкоматів. Однак 2022 рік закінчився три роки тому. Тривала війна призводить до втоми та значного зростання напруги в суспільстві.
Одним із найгостріших проявів цієї втоми стала примусова вулична мобілізація — в ЗМІ її називають «бусифікація». Методи мобілізаційних заходів та регулярне насильство з боку співробітників ТЦК часто суперечать закону, підриваючи довіру до державних інституцій. Цей примус, який є прямою реакцією на брак добровольців, створює глибокий розкол.
Наслідком цього є значне збільшення кількості випадків самовільного залишення військової частини (СЗЧ) та дезертирства . Журналіст та ветеран Володимир Бойко, посилаючись на силові структури, стверджує , що лише за липень 2025 року офіційно пішли в СЗЧ понад 17,5 тисяч бійців. Про це ж часто пишуть і західні ЗМІ. Загальна кількість таких випадків уже рахується сотнями тисяч.
Це не просто статистика, а прямий наслідок морального та фізичного виснаження військових, які роками перебувають на фронті без ротації та відпочинку. Цей руйнівний цикл — виснаження призводить до дезертирства , що вимагає більш жорсткої мобілізації, яка, своєю чергою, збільшує соціальну напругу — є одним із найнебезпечніших наслідків тривалої війни.
Врешті, не варто забувати, що в нас відбувається війна на виснаження. Хоча вона й супроводжується повільними територіальними змінами, її головний ризик полягає у накопиченні системних проблем, які можуть одного дня прорватися назовні, створивши ефект снігової лавини.
Повільне просування ворога може давати ілюзію відносної, поганої, неправильної, але все ж стабільності — та насправді це є симптомом прихованого процесу, який ризикує закінчитися раптовим і катастрофічним обвалом. Якщо за 1000 днів війни ціна «одного відсотка» є настільки високою, страшно уявити, якою буде ціна, якщо раптом одного дня щось трапиться і цей відсоток зросте.
Резюмуючи, наратив про «1% окупованої території» є дуже небезпечним. Хоча математично цифра є правильною, вона може ввести в оману та, здається, ігнорує ту ціну, яку український народ щодня платить у цій війні на виснаження. Реальна вартість цього відсотка вимірюється не в квадратних кілометрах, а в десятках — якщо не сотнях — тисяч втрачених життів військових і цивільних, у зруйнованих містах та пошкодженій інфраструктурі, в економічній та демографічній катастрофі.
Питання, яке стоїть перед Україною, полягає не в тому, скільки відсотків території було втрачено, а в тому, наскільки високу ціну народ і держава можуть платити далі. Війна на виснаження, навіть якщо вона не призводить до швидких територіальних втрат, постійно знищує людський і матеріальний потенціал, збільшуючи ризик катастрофи.
У світлі цієї жахливої ціни будь-яка можливість досягнення мирного рішення за допомогою дипломатії має бути використана. Тому що якщо ми згодні з тим, що плата навіть за один відсоток є невимовно високою — ми повинні задуматися, якою буде ціна, якщо ця цифра раптом стане набагато більшою.
